Вплив морально-етичних, релігійних норм на ґенезу природних прав людини
Права людини, як правильно відзначає Ю. Шемшученко, - історично мінлива категорія, яка еволюціонує разом із суспільством та державою [1; 5]. Їх правове регулювання постійно продовжує етап свого розвитку та удосконалення, носить досить динамічний характер. Тому вкрай важливо розглянути їх ґенезу, розвиток, витоки, з яких беруть початок ті чи інші правомочності, вплив морально-етичних та релігійних норм. Тоді сутність, характерні ознаки останніх будуть більш зрозумілими. Ще видатний юрист-державознавець Олександр Дмитрович Градовський писав, що вчений, який забуває хоч частину великих початків, з яких складається надбання розумового життя людства, засуджує цим свою теорію на безплідність [2; 94].
З еволюціонуванням суспільства та держави одночасно змінюється пріоритетність прав та свобод, їх класифікаційні ознаки, значення тощо.
Предметом нашого дослідження є права і свободи людини та громадянина нового покоління в сучасній державі на прикладі біологічних. Однак, не зважаючи на зазначений часовий простір, не можна говорити про біологічні права як про такі, що виникли сьогодні, в сучасній державі. Вони, так само як і інші, мають свою історію. Тому доцільно розглянути їх історичний розвиток, ідею прав взагалі і появу останніх як окремої категорії.
Розвиток ідеї про права людини – це, насамперед, розвиток історії нових понять прав, нових класифікацій, які формулюються на основі цих понять.Наукові знання про права людини неухильно прогресували під впливом виявлення все нових об’єктів, які не піддавалися поясненню на основі існуючих схем та потребували іншого, ніж було прийнято, опису, іншого пояснення та інших форм експлікації [3;10]. Кожний народ, кожна цивілізація внесли свій вклад у розвиток ідеї про права людини з огляду на ті чи інші історичні обставини свого буття. Звичайно, історія ідеї про права людини бере свій початок з давнини. Однак, ідеї тих часів здебільшого сприяли лише накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшого розвитку, для сьогоднішнього їх сприйняття.
Варто зазначити, що досліджувані нами права людини та громадянина почали зароджуватися з проголошення рівності, свободи, особистої недоторканості, оскільки вони є нібито мінімальною мірою свободи, є засобом забезпечення нормальної життєдіяльності людини, мінімальних, споконвічних умов того, що залишає людину людиною. Саме ці природно-правові явища і стали підґрунтям для появи біологічних прав. Історія ж боротьби з безправ’ям та пригнобленням людини, за свободу та рівність, особисту недоторканість обчислюється віками.
У період міфологічних уявлень про людину та її права, останнім не приділялось багато уваги. Наголос здебільшого робили на ідеї верховного правителя, його взаємовідносинах з Богом, на тому, що дарує правитель та Бог, тобто людина була тим, що їй дарують і дозволяють осередки влади. Недоторканість людини асоціювалася з якимось божеством. Наприклад, богиня Маат у стародавніх єгиптян була втіленням ідеї недоторканності людини, справедливості, правосуддя, свободи. Бог Шамаш – захисник слабких, бідних і знедолених у давньошумерській та вавилонській міфології тощо.
Ідеї наявності прав будь-якої людини, справедливості, рівності залежали від соціальних умов життя. Зазначене яскраво спостерігається в Стародавній Індії, де довгий час існував становий поділ на варни. Наявність тих чи інших прав залежали від варни, до якої належить людина. Раби взагалі у варни не входили. Тільки згодом, з появою Сідгартга Гаутами, прозваного Буддею, розпочалось критикування принципів кастової нерівності людей, системи самих варн. Життя, краса, щастя, сила – це чотири дхарми, які виростають у того, хто ввічливий і завжди поважає старших. Саме так почали з’являтися нібито рівність, право кожного на життя, але, як можна було побачити, вони знову ж таки залежали від певних умов.
У ті часи здебільшого вивчається, пізнається людина, її якості, однак, мало уваги приділяється її потребам, правам і свободам. В основному співвідносяться влада та права. Так, наприклад, Солон про свої закони говорив: «Я владу дарував народові тією мірою, якою він потребував її» [4; 38]. Тобто, вивчається потреба людини у владі, а не недоторканість, будь-то фізична чи соціальна. Людина, її права та свободи залежали від прошарків влади, до яких належить вона, від типу держави.
Аналогічне, з огляду на нерівність, спостерігається і в античні часи. Так, Платон, не зважаючи на те, що визнавав усіх людей браттями, поділяв їх на тих, хто може правити, їхніх помічників, ремісників і селян та рабів. Аристотель розглядав людину як істоту політичну від природи. Однак знову ж таки за його вченням не всі люди досягли рівня політичного розвитку. Раби – це люди з нерозвиненою політичною природоюза Аристотелем. Він ставив свободу людини в залежність від закону, маючи на увазі політичне право (природне та умовне).
Тобто, біологічний початок, біологічна рівність людей взагалі не розглядалися. Важливішим на той час був розгляд політичних прав, аніж інших, які найчастіше навіть не припускались. І, навпаки, природним правом людини вважали приватну власність [5; 157].
Свобода громадянина за вченням Марка Тулія Цицерона – це його права, складова частина загального правопорядку, всієї державності. Але свобода у Цицерона теж не є загальною для всіх людей. Розглядаючи рабовласницький тип держави, Цицерон поділяє людей на вільних і рабів, що не може визнаватися як формальна рівність усіх людей перед законом [6; 79].
Отже, як у найдавніші, так і в античні часи людина розглядалася як соціальний осередок, наявність тих чи інших прав залежала від суспільного середовища, його моральних настроїв, типу соціально-економічної організації суспільства. Деякі люди не визнавались суб’єктами права, а були лише об’єктами. Нерівномірність розподілу прав людини між різноманітними класовими та становими структурами, а то й повне їх позбавлення було неминучим для тих етапів суспільного розвитку. Кожна нова його сходинка додавала нові якості правам людини, розповсюджувала їх на більш широке коло суб’єктів [7; 14]. Однак, саме зародження ідеї прав людини, поява принципу громадянства були значним кроком на шляху руху до свободи та появи непорушних прав людини, якими і є біологічні.
За часів Середньовіччя більше уваги приділялось майновим правам. Природно-правова філософія цього періоду не порвала остаточно з теологічним минулим, навпаки, шукала пояснення невід’ємних природних прав у прихильності людини до суспільного життя. Важливе місце у визначенні ролі людини, наділенні її правами, свободами належало церкві. Фома Аквінський, як представник філософії Середньовіччя, наділяв привілеями багатих осіб і тих, хто мали владу. Марсилій Падуанський під народом розумів не все населення, а лише його кращу частину (військових, священиків, чиновників, купців, банкірів тощо). Тобто, основна маса населення була пригноблена, ні про яку свободу і рівність у правах, а тим більше недоторканність не могло бути й мови.
Проблеми прав людини, її свободи і недоторканість почали займати важливе місце тільки на етапі занепаду феодалізму і зародження капіталістичних відносин. Однак і в цей період більше уваги приділяється саме цим капіталістичним відносинам, накопичення капіталу супроводжується жорстокою експлуатацією селянства, бідної частини населення, про розгляд прав яких, їх біологічну рівність знову не йшлося, про їх фізичну недоторканність навіть і думки не було. Перші теорії природного права, які мали прогресивний характер в аспекті свободи і недоторканості людини почали з’являтися тільки в епоху Відродження, коли визнається значна роль такої форми правління як республіка. Саме тоді свобода та недоторканність людини набувають позитивного змісту, закріплюється, хоч і формальна, але рівність.
Закони ж людської природи починають вивчати лише в період Нового часу. Виникає концепція природних прав людини. Поширюється думка, що природа наділила людину певними невід’ємними фундаментальними правами, які можуть бути протиставлені владним структурам, і, навпаки, мають ними охоронятися.Саме з цього часу права людини починають розглядати як передумову гідного людського існування. У працях Г. Гроція, Дж. Локка, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є, Т. Джеферсона, І. Канта, Дж.-Ст. Мілля, І. Бентама право на життя, свободу утверджуються як права особи і розглядаються як священні імперативи. Так закладається основа сучасного розуміння прав людини.
Гуго Гроцій розглядав природне право як невід’ємне, яке не може змінити і сам Бог. Голос Бога тотожний голосові природи, а людина – частина цієї природи. Однак, основою природного права в той час виступає власність, яка сьогодні сприймається не як дароване, а як набуте благо.
Вся работа доступна по Ссылке
