Біологічні права та свободи людини в контексті світового досвіду

          Сучасна правова наука однозначно не відповідає на питання: що таке біологічні права і з чого вони складаються? Одні вважають, що права, названі в дисертації «біологічними», є структурним елементом інших, які вже зайняли своє стійке місце в системі прав та свобод людини, деякі – що це самостійний різновид прав людини. Зважаючи на зазначене, пропонуємо розглянути біологічні права в загальній системі визнаних доктриною прав. У чинному законодавстві України, а саме – у Розділі другому Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», так само як і у світі взагалі, останні не класифіковані, тобто не поділяються на окремі групи, однак за своїм змістом мають певну хронологію. Тобто, на рівні їх теоретичного сприйняття вони мають вигляд певної системи, яка в Конституції сприймається як єдине ціле, комплексний єдиний правовий організм, всі складові якого в ідеалі узгоджено взаємодіють між собою. Класифікацією здебільшого займається наука, тому вона не є загальновизнаною, а різниться поглядами тієї чи іншої групи вчених. Так, наприклад, автори підручника «Конституційне право України» за редакцією доктора юридичних наук, проф. В. Погорілка поділяють конституційні права, свободи людини на:           громадянські (особисті) права і свободи людини: право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканість; недоторканість житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; невтручання в сімейне і особисте життя;           політичні права і свободи громадян держави: свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення території України; право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним; право збирання мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб усіх органів; право на інформацію;           економічні, соціальні і культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина [107; 282].          Аналогічно класифікують права та свободи людини і громадянина автори підручника «Конституційне право України» за редакцією В. Тація, В. Погорілка, Ю. Тодики [108; 123]. Така класифікація є найпоширенішою у світі. Саме так за змістом найчастіше поділяють усі права та свободи людини і громадянина.           Цікавою є класифікація прав і свобод людини та громадянина у П. Рабіновича та М. Хавронюка, які поділяють їх на окремі групи у наступному порядку:           фізичні (життєві) права і свободи: право на життя, право на свободу і право на особисту недоторканість; право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; право на безпечне довкілля; право на приватну власність; право на користування об’єктами державної та комунальної власності; право на соціальний захист; право громадян як споживачів; право на житло;           особистісні права і свободи: право на повагу до гідності людини; свободу думки і слова; свободу світогляду і віросповідання; мовні права; право на захист від втручання в особисте та сімейне життя; право на недоторканість житла та іншого володіння і право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;           політичні права і свободи: право на громадянство; право людей, які належать до іноземців або не мають громадянства; свободу пересування, вільний вибір місця проживання; права біженців; право на участь в управлінні державними справами; свободу асоціацій; свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій; право на звернення;           економічні права: право на підприємницьку діяльність; право на працю; право на відпочинок; право на участь у професійних спілках; право на страйк;           культурні (гуманітарні) права та свободи: право на освіту, права осіб, які належать до національних меншин, у гуманітарній сфері; свобода творчості; право на результати своєї інтелектуальної і творчої діяльності; право на участь у культурному житті та право користування культурною спадщиною України [109; 7].          А. М. Колодій та А.Ю. Олійник у навчальному посібнику «Права людини і громадянина в Україні» зазначають, що Конституцією України закріплюються такі групи основних прав [110; 167]:          • фізичні права – це можливості людей, що характеризують їх фізичне і біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб;          • політичні права – це можливості людини і громадянина брати участь у громадському і державному житті, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи державних органів, їх службових осіб і об’єднань громадян, критикувати недоліки в роботі, безпосередньо брати участь у різних об’єднаннях громадян;          • економічні права – це такі можливості людини і громадянина, що характеризують їх участь у виробництві матеріальних і духовних благ;          • соціальні права – це можливість людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя;          • екологічні права – це можливості людини і громадянина мати безпечне екологічне середовище;          • сімейні права – це можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах;          • культурні права – це можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства;          • особисті права – це можливості людини і громадянина щодо захисту своїх прав, свобод і законних інтересів.           Яке ж місце у таких класифікаціях відведено біологічним правам? Проаналізуємо зазначене з погляду традиційної класифікації.          Світова практика йде шляхом визнання біологічних прав структурним елементом особистих, навіть похідними від них. Так, А. І. Ковлер вважає особистісні права (які, як ми вже визначились, здебільшого входять до біологічних) різновидом особистих. Він пише, що серцевину особистих прав складають право на життя та гідність особистості, право на свободу та особисту недоторканість, свободу совісті. Саме вони, вочевидь, є базовими, родовими правами для особистісних [111; 427].           А. М. Колодій та А. Ю. Олійник розрізняють фізичні та особисті права. Фізичні права – це єдині права в їхній системі, які характеризують можливості саме людини, а не людини і громадянина. Вони є найважливішими серед всіх інших. Їх особливе значення пояснюється тим, що вони безпосередньо пов’язані з самою сутністю людини. Вони надзвичайно важливі, оскільки їх кількість і якість є основою, на якій ґрунтуються всі інші права людини. Водночас слід враховувати, що фізичні права поширюються абсолютною більшістю сучасних конституцій не тільки на громадян певної держави, а й на іноземців, осіб без громадянства, біженців тощо. До того ж серед них виділяється група невід’ємних прав і свобод. Невід’ємними вони називаються тому, що держава та інші соціальні суб’єкти за будь-яких обставин не можуть їх порушувати, а це забезпечить кожній особі можливість бути самостійним суб’єктом суспільного життя. При цьому держава не тільки не повинна втручатися у використання людиною цих прав і свобод, а й зобов’язана забезпечити їх реалізацію і захист [110; 168]. Тобто ознаки, якими автори наділяють фізичні права майже збігаються з ознаками біологічних прав, однак до них А. М. Колодій та А. Ю. Олійник відносять такі права, що в традиційній класифікації належать до особистих. При цьому, автори хоч виділяють окремо особисті права, але не називають їх. Зазначене знову ж таки свідчить про ототожнення особистих прав і біологічних.          

Вся работа доступна по Ссылке