Cистемно-тектологічний підхід в управлінні модернізацією регіонального економічного простору

          В основі модернізації регіонального економічного простору, як вже було визначено раніше, знаходиться синхронізований процес інноваційно-технологічної перебудови економіки та відповідної трансформації інституційного контуру, який передбачає створення дієздатної системи управління соціально-економічним розвитком на основі ефективних механізмів організації економічної взаємодії. В умовах сучасних глобальних та локальних соціально-економічних трансформацій, технологічно та структурно відсталої економіки, нерівномірності економічного розвитку територій, розробникам та провідникам регіональної політики необхідно визначати новий зміст методології управління модернізацією регіонального економічного простору, яка має спричинити серйозний перетворюючий вплив на соціальні, ментальні, моральні, технологічні, економічні відносини між людьми, змусити не тільки органи центральної влади країни, але й регіонів різного рівня більш активно реагувати на існуючі проблеми.          Істотне місце у вирішенні цих проблем займає процес вироблення національної політики просторового розвитку, основами якої мають служити постіндустріальна – мережева парадигма, інтеграція та координація у розвитку регіонів, наукова розробка законодавчих та економічних механізмів, підвищення соціальної відповідальності бізнесу у процесі взаємодії з територіями. Питання методології є особливо складним, навіть у межах окремої теми дослідження, оскільки це поняття тлумачиться по-різному в сучасній науці. Перш за все необхідно зазначити гносеологічно-філософське підґрунтя проблеми методології, що традиційно розглядалася як вчення про методи пізнання або систему наукових принципів, на яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів. Сучасні соціально-економічні науки використовують це поняття не тільки для вирішення питань організації пізнання досліджуваних об’єктів, але й для визначення змісту і логіки організаційних механізмів функціонування відповідних явищ та процесів. У представленому дослідженні ми також будемо дотримуватись відповідних позицій.           Необхідно зауважити, що більшість зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції прийнято розрізняти зміст і місце методології та методики щодо сфер їхнього застосування [18].           Методологія управління розвитком регіонального економічного простору вибудовується на ґрунті його визначальних характеристик.          Поняття управління регіональним економічним простором виступає універсальними засобом характеристики певного виду діяльності, або сукупності дій, спрямованих на досягнення відповідних суспільно значимих цілей регіонального розвитку. Функціональне значення регіонального управляння розкривається в його наступних характеристиках:          - функція, що забезпечує цілісність факторів регіонального розвитку (біологічних, технічних, економічних, соціальних, інформаційних), досягнення завдань збереження їхньої структури, підтримки режиму їхньої діяльності;          - служить інтересам взаємодії об’єкта і суб’єкта управління та досягнення загальних для всіх учасників цілей;          - внутрішня якість структури, основними елементами якої є суб’єкт (керуючий елемент) та об’єкт (керований елемент), які постійно взаємодіють на засадах організації та самоорганізації;          - припускає не тільки внутрішню взаємодію елементів структури, а також міжсистемне управління, коли структура вищого порядку виступає в ролі суб’єкта управління відносно структури нижчого порядку;          - зводиться до керуючого впливу суб’єкта на об’єкт через управлінські рішення, зміст яких спрямовується на впорядкування діяльності об’єкта управління, забезпечення його функціонування у відповідності до закономірностей його існування та розвитку у відповідному вимірі регіонального простору [13].           В останні роки роль регіонального управління значно підсилюється, оскільки саме через регіони здійснюється керівництво державою в цілому. Регіональне управління виступає провідником загальнонаціональних інтересів з урахуванням регіональної специфіки. Суб’єкти регіонального управління володіють необхідними повноваженнями в економічній, фінансовій, правовій сферах для вирішення проблем місцевого значення. Органи управління регіональними суб’єктами несуть основну відповідальність перед населенням і центральною владою за результати розвитку регіонального економічного простору.          Можна погодитись з думкою А.Г. Мазура про те, що методологія сучасного регіонального управління розглядає державу та її регіони не як елементи ієрархічної системи, що підпорядковуються один одному, а як системи з розподіленими центрами управління, що орієнтуються на власні інтереси і цілі [152]. Такий підхід відповідає специфіці мережевої форми організації економічної взаємодії.          

Вся работа доступна по Ссылке