Оптимізація організаційно-інституціональної складової механізму розвитку мережевого сектору

          Організаційно-економічний механізм традиційно розглядається в якості основи функціонування та розвитку соціально-економічних систем. В процесі дослідження та формування його складових елементів ми виходимо з позицій загальної методології наукового пізнання, які базуються на філософських визначеннях та діалектичній взаємодії понять змісту і форми. Під змістом розуміють сукупність різних елементів та їх взаємодій, що визначають основний тип, характер того чи іншого предмету, явища, процесу. Форма – основа упорядкованості, спосіб існування того чи іншого змісту.           Екстраполяція абстрактного змісту дефініції організаційно-економічного механізму на економічну реальність вказує на поєднання у цьому феномені соціально-економічного буття двох діаметрально протилежних за своєю онтологічною природою складових. По-перше, зміст організаційно-економічного механізму за визначенням більшості дослідників складають, об’єктивні за своєю природою, закономірності економічної взаємодії [84, 163, 174, 282, 302]. Наприклад, економічний закон зростання потреб, ринковий вплив співвідношення попиту та пропозиції, ефект масштабу виробництва, агломерації, визначені у ході представленого дослідження мережеві ефекти. По-друге, використовуючи традиційне з часів Аристотеля співвідношення понять змісту та форми, можна стверджувати, що організаційною основою економічних процесів, тобто формою, яка визначає їх призначення, характер, засоби здійснення, реальні цілі та завдання – виступає організаційно-інституціональне середовище, яке створюється людьми у вигляді норм позитивного права для врегулювання економічної діяльності та виступає суб’єктивною складовою організаційно-економічного механізму.          Логічною, природною передумовою ефективного функціонування всіх керованих процесів, у тому числі й економічних, виступає відповідність форми і змісту. Ця теза знаходить відображення у фундаментальних дослідженнях з економіки, що відносяться до різних історичних етапів та теоретичних напрямів, від марксистської концепції діалектичної взаємодії продуктивних сил та виробничих відносин до законів кібернетики, за якими, характер керуючої системи має відповідати об’єкту управління.           Проблематизація відповідності форми і змісту детермінується тим, що форма є більш консервативним, сталим елементом, ніж зміст. Відповідний порядок речей вимагає постійного перегляду і трансформації організаційної складової механізму функціонування економіки. Особливого значення ця проблема набуває у випадку з мережевим сектором регіонального економічного простору, який вирізняється найбільш динамічними темпами розвитку та збільшенням частки відповідних галузей інформаційно-комунікаційного сектору в економіці. Прискорений, порівняно з іншими сферами, розвиток інформаційної і телекомунікаційної галузі мережевого сектору економіки спричиняє постійні зміни у структурі діючої нормативно-правової бази. Класифікатором галузей законодавства України, який було затверджено наказом Міністерства юстиції України № 43/5 від 2 червня 2004 року, було виділено галузь законодавства, що регулює суспільні відносини, пов’язані із зв’язком, інформацією та інформатизацією. Аналіз відповідних статей Конституції України та змісту галузевих нормативних актів дозволяє дійти висновку про намагання вітчизняного законодавця по¬будувати інформаційну політику на основі демократичних і ліберальних норм та принципів, одночасно забезпечивши їхню адаптацію до українських умов.          Положення Конституції України про вільний доступ та обмін інформацією розвиваються та кон¬кретизуються у понад 200 документах, які встановлюють правила взаємодії економічних суб’єктів в інформаційній та комунікаційній сферах. Основними серед них є Зако¬ни України «Про інформацію», «Про телебачення та радіомовлення», «Про телекомунікації», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про електронний документообіг», «Про елек¬тронний підпис», «Про Концепцію національної програми інформатизації», «Про Національну програму інформатизації» та ін.          Базовим для розвитку інформаційної сфери є закон «Про інформацію» прийнятий Верховною Радою України 2 жовтня 1992 року № 2657-XII з наступними змінами [92]. Цей нормативний акт регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації. Надає визначення поняття інформація – будь-які відомості або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Встановлює основні принципи інформаційних відносин: гарантованість, відкритість, доступність, свобода обміну, достовірність і повнота, правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації.          

Вся работа доступна по Ссылке