Підходи до оцінки та визначення складових фінансового потенціалу адміністративно-територіальної одиниці

          Неоднозначність трактування сутності фінансового потенціалу адміністративно-територіальних одиниць породжує різні підходи й рекомендації до його оцінки.          

Зокрема, Н. А. Колесникова пропонує оцінювати фінансовий потенціал регіону на основі структурування джерел його формування та визначення на цій підставі сумарної величини ресурсів різноманітних економічних суб’єктів [69, с. 40]. З таким підходом враховується тільки сукупність наявних фінансових ресурсів адміністративно-територіальної одиниці й не передбачається визначення ефективності від їх залучення, використання та не беруться до уваги резерви його підвищення.         

Інший підхід до оцінки фінансового потенціалу регіону запропонований О. В. Комеліною, котра зазначає, що головним критерієм комплексної оцінки фінансового потенціалу регіону є валовий внутрішній продукт з його параметрами та вартісною структурою формування [70, с. 30]. Тобто автор бере до уваги результат використання фінансового потенціалу адміністративно-територіальної одиниці та складові, що його формують.          

Не відкидаючи потрібності й доцільності використання показника валового внутрішнього продукту при оцінюванні фінансового потенціалу адміністративно-територіальної одиниці, видається, не можна залишати без уваги й інші, зокрема якісні показники, якими П. Самуельсон уважає дані про дозвілля, чисельність і склад населення, якість продукції, неекономічні фактори тощо [183]. У науковій літературі натрапляємо також на інші підходи до застосування показника валового внутрішнього продукту для надання цілісної оцінки, але вже економічного потенціалу території. Вони чітко викладені в роботі К. О. Тертичної, яка зауважує, що, по-перше, від величини валового внутрішнього продукту потрібно віднімати вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря й води, шум, перенаселення тощо), які пов’язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень матеріального добробуту населення. По-друге, до валового внутрішнього продукту не внесена вартість неринкових операцій. По-третє, у валовому внутрішньому продукті не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким розпоряджаються люди) і не відображається повною мірою поліпшення (або ж погіршення) якості товарів. Також вагомим недоліком, на її думку, є те, що з практичного погляду дуже важко ввести в розрахунки валового внутрішнього продукту обсяг продукції, створений тіньовим сектором [195].         

Учений Ю. Б. Молодожон ототожнює систему показників оцінки потенціалу адміністративно-територіальної одиниці, у складу якого і її фінансовий потенціал, з соціально-економічними показниками [108]. Це дещо обмежує параметри оцінювання потенціалу адміністративно-територіальної одиниці. Однак до того ж позитивними є те, що автор пропонує додатково використовувати різні методи оцінки показників і процедури обробки первинних даних, у тому числі неформальні методи.         

І. І. Чуницька в основу оцінки фінансового потенціалу держави пропонує покласти його структурування за сукупності фінансових ресурсів суб’єктів економічних відносин, а саме: зведеного бюджету, доходів суб’єктів господарювання, доходів домогосподарств, доходів фінансових організацій та іноземних інвестицій [212]. Усі ці структурні елементи розглядаються у взаємодії та під впливом зовнішніх факторів. Такий погляд підтримує і Л. В. Тугай, який уважає, що «фінансовий потенціал регіону визначається не лише сукупністю фінансових ресурсів і можливостями суспільства, а й їх органічною єдністю» [199, с. 247].         

До того ж Л. В. Тугай виокремлює ще одну складову фінансового потенціалу регіону – ефективність використання фінансових ресурсів і пропонує здійснювати його оцінку з використанням системи математичних та вербальних оцінок [199].         

Особливий підхід до оцінки фінансового потенціалу країни пропонує С. С. Шумська, розглядаючи його як сукупність фінансових ресурсів, який формується з таких складових: 1. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні органів державного управління; 2. Фінансові ресурси суб’єктів господарювання різних форм власності й видів діяльності; 3. Фінансові ресурси населення [215, с. 60-61].         

Також звертається увага на потребі здійснювати оцінку фінансового потенціалу держави з урахуванням його якісних характеристик, аргументуючи це так: «кожний сегмент фінансів … зберігає свою самостійність і функції, і разом вони, окрім того, ще й є основою реалізації національних інтересів країни. Тому в рамках розробки довгострокової національної фінансової стратегії розв’язання завдання кількісної оцінки фінансових можливостей української економіки ускладнюється, що пов’язано з необхідністю не лише дослідження окремих складових фінансового потенціалу, а й урахування взаємозв’язків між ними і синергетичний ефект, що загалом показує невикористаний потенціал країни, а отже, й можливі джерела зростання» [215, с. 62].          

Розуміючи під фінансовим потенціалом як задіяні фінансові ресурси, так і не задіяні фінансові ресурси (резерви), які можуть бути активовані, за наявності можливостей системи управління до їх мобілізації слід шукати відповіді на запитання: чи є такі можливості в органів місцевого самоврядування і як вони використовуються? Останні реалізуються через систему налагоджених взаємозв’язків між суб’єктами економічних відносин адміністративно-територіальної одиниці, і їх можна оцінити тільки з використанням неформальних методів.          

Вся работа доступна по Ссылке