3.2. Методичний підхід до визначення резервів фінансового потенціалу адміністративно-територіальних одиниць
Питання визначення джерел формування ресурсів і мобілізації резервів фінансового потенціалу адміністративно-територіальних одиниць залишається основним при реалізації стратегій соціального й економічного їх розвитку. Суттєву роль при вирішенні цього питання відіграє ретроспективний аналіз досвіду формування фінансового потенціалу з урахуванням загальних тенденцій економічних процесів і явищ.
За основу методичного підходу визначення сформованого рівня фінансового потенціалу адміністративно-територіальних одиниць традиційно береться використання доступної статистичної інформації. Вона ретроспективно характеризує об’єкт і предмет дослідження, вказуючи не лише на вже задіяні ресурси, а й на резерви його розвитку.
Резерви розвитку для кожної адміністративно-територіальної одиниці насамперед потрібно шукати серед об’єктивних факторів, до яких відносяться стан соціально-економічного розвитку, наявний обсяг фінансових ресурсів та рівень фінансової стійкості. Врахування останнього фактору є найважливішим для пошуку власних резервів фінансового потенціалу адміністративно-територіальних одиниць, оскільки тільки достатньо стійкі з погляду фінансів суб’єкти мають ресурси для їх залучення акумулювання та активізації.
Для визначення фактичного значення фінансового потенціалу адміністративно-територіальних одиниць використано інтегральний показник фінансової стійкості, запропонований І. М. Каменською [60]. Методичний підхід до його визначення ґрунтується на прийнятті певних нормативних рівнів часткових показників, які є фактично зафіксованими середніми загалом по Україні.
Не заперечуючи такий підхід, слід зазначити, що він не дає змоги дослідити процес динаміки показника фінансової стійкості в часі, що забезпечує більш об’єктивні підстави для ствердження того, що вона буде стабільною, у всякому разі не значно нижчою досягнутого середнього рівня. Відповідь на це запитання може дати таксономічний показник рівня розвитку (Кр) окремого об’єкта. У цьому разі він інтерпретується як оцінка рівня стабільності фінансової стійкості адміністративно-територіальних одиниць. Так, якщо має місце динаміка до зростання цього показника в певній адміністративно-територіальній одиниці, то, очевидно, вона може активніше використовувати власні резерви підвищення фінансового потенціалу і навпаки.
Аналізуючи всю сукупність запропонованих І. М. Камінською показників, які названі індикаторами, буде доцільним обрати такі з них, як:
- фінансову стійкість суб’єктів господарювання;
- інвестиційну стійкість адміністративно-територіальних одиниць;
- стійкість їх кредитно-банківських установ [60].
Вибір цих показників ґрунтується на тому, що резерви фінансового потенціалу адміністративно-територіальної одиниці слід виявляти в тих сферах її функціонування, де створюється фінансова база забезпечення певного рівня фінансової стабільності. А такі показники, як фінансова стійкість місцевого бюджету та фінансова стійкість населення адміністративно-територіальної одиниці в цьому разі не коректно використовувати, оскільки вони є похідними від цієї фінансової бази.
Оскільки кожний із запропонованих у роботі [60] індикаторів описується сукупністю часткових показників, які містять у собі латентні фактори визначення резервів підвищення фінансового потенціалу адміністративно-територіальної одиниці, то їх потрібно інтерпретувати як факторні сегменти його розвитку.
