Еволюція та передумови ефективного розвитку підприємств бурякоцукрового підкомплексу

          Під словом «цукор» мається на увазі головним чином один представник класу вуглеводів – сахароза. Сахароза – буряковий або тростинний цукор – належить до групи так званих дисахаридів. Її хімічна формула С12Н22О11. Завдяки тому, що сахароза легко викристалізовується із соків рослин, зустрічається в природі в чистому вигляді, до того ж часто у великій кількості, вона стала на сьогодні найпоширенішим видом вживаного людиною цукру [64]. Цукор добре засвоюється організмом, є одним з елементів, важливих для життєдіяльності і має високі смакові якості [30, с. 5].         

Постачальниками цукру є дві рослини, які сьогодні у широких промислових масштабах використовуються людиною – це цукрова тростина і цукрові буряки. До речі, ще з часів першої світової війни склалось досить стабільне співвідношення між виробниками цукру з цукрової тростини (60-65%) і цукрових буряків (40-35 %) [64].         

Цукрові буряки здатні створювати благоприємний екологічний ефект завдяки більшому поглинанню, у порівнянні з іншими культурами, СО2, а також насичення повітря киснем. Заслуговує на увагу й те, що високе споживання СО2 попереджує створенню за останні роки на Землі тепличного ефекту [31].         

Основною задачею підприємств бурякоцукрового підкомплексу (бурякосіючих і переробних) є забезпечення населення України цукром у відповідності з нормами його споживання. Цукор – один з найважливіших продуктів харчування людини, відповідно стабільно функціонуюче бурякоцукрове виробництво є основою продовольчої безпеки держави.         

Варто зазначити, що бурякоцукрове виробництво завдає значного впливу як на економіку окремих підприємств, агропромислового комплексу, так і народне господарство країни в цілому [36, с. 251].          

Так, бурякоцукровий підкомплекс має тісні зв’язки з кондитерською, виноробною, спиртовою та іншими галузями через постачання їм основних та побічних продуктів переробки цукровмісної сировини [36, с. 251].         

Бурякоцукрове виробництво в Україні пройшло три етапи розвитку, а саме:         

- становлення підприємств бурякоцукрового підкомплексу ;         

- розвиток підприємств бурякоцукрового підкомплексу;         

- спад розвитку підприємств бурякоцукрового підкомплексу;         

- відновлення діяльності підприємств бурякоцукрового підкомплексу.         

Україна завжди була одним з найбільших виробників цукрових буряків й цукру. Починаючи з 1990 року цукросировини і одержання цукру в Україні почали зменшуватися, знизилася їх частка в світовому обсязі виробництва, експорту та споживання на душу населення. Але провідні країни-цукровиробники за період з 1990-2011 рр. збільшили виготовлення цукру і стабілізували його випуск на досить високому рівні. Внаслідок цього Україна залишила свої лідерські позиції в світі та переживає кризову ситуацію.          

Вивчення історичних аспектів виробництва цукру доводить, що криза неодноразово охоплювала цукрову промисловість, але природа та суть кризових явищ мають свої відмінності. Так, більше 100 років тому цукрова галузь Російської імперії переживала жахливу кризу. Збанкрутували і зупинились більше половини заводів. Спроби фабрикантів об’єднати зусилля, щоб протистояти кризі, не давали позитивних результатів. Таке становище привернуло увагу уряду і в 1895 р. впроваджується як рятівний захід – державне регулювання цукрового виробництва. Ці заходи дуже позитивно вплинули на розвиток вітчизняного цукровиробництва. Завдяки цьому на початку XX ст. українські губернії, що входили до складі Російської імперії, перетворилися на провідні з виробництва цукру в Європі, стали конкурентноспроможними на зовнішніх ринках. Причому, згаданий вище названий указ характеризувався лише як шкідливий. Отже, очевидною є необхідність переглянути, переосмислити з позицій сучасної методології історію цукрової промисловості в України.         

До XIX ст. цукор виробляли з цукрової тростини. У 1747 р. німецький вчений А. С. Маргграф виділив з коренеплодів білих буряків речовину, аналогічну тростинному цукру. Своє відкриття Маргграф, який, на жаль, не бачив тоді його промислової перспективи, призначав для домашнього господарства і самозабезпечення селян солодощами.         

В 1784 році учень Маргграфа відомий вчений і підприємець Франц Карл Ахард почав досліди по селекції, агротехніці та технології переробки буряків на цукор. На відміну від свого вчителя, Ахард зміг передбачити велику економічну перспективу бурякоцукрового виробництва.         

Спрямовуючи увагу державних діячів, учених, підприємців, він писав, що виробництво бурякового цукру стане для Європи об’єктом індустрії великої важливості, по-перше, тому, що дозволить зекономити великі кошти, що витрачаються на колоніальний цукор, по-друге, тому, що цукрова промисловість надасть можливість великій кількості бідноти одержати роботу і засоби до існування [64].         

І. Біндгейм московський професор аптекарської хімії в 1792 році одержав в лабораторних умовах невелику кількість цукру із буряків і опублікував роботу по визначенню вмісту і добуванню цукру з кавунів, гарбузів, капусти і картоплі. Потім, в 1799 році І. Біндгейм передав царю Павлу I три проби цукру з білих буряків і доповідну записку про спосіб добування цукру з буряків. До того ж Біндгейм звертає увагу на те, що залишки від переробки буряків можуть бути використані для виготовлення смачних сиропів, винного спирту, тонкого лікеру, а також отцу. В 1800 році цар Павло І видає указ «Об отводе земель в южных краях России желающим разводить свекольные плантации для добывания сахара». Податок за буряки не збирали. Це був перший законодавчий акт в історії російського бурякоцукрового виробництва [27].          

Вся работа доступна по Ссылке