Організаційно-правові аспекти розвитку підприємств бурякоцукрового підкомплексу

          Досвід розвитку аграрного сектору економіки найбільш розвинутих країн світу, а також вітчизняний досвід свідчить про те, що ринковий механізм не може забезпечити такий рівень економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників, який би спонукав їх до розвитку аграрного виробництва та забезпечення на цій основі продовольчої безпеки держави. Успішне розв’язання цієї проблеми можливе за умови державної підтримки й державного регулювання розвитку аграрного сектору [184, с. 63].         

Багато видатних вчених визнають необхідність втручання держави у ті сфери економічної діяльності, де ринковий механізм дає збій, зазначаючи, що щонайменше недооцінка вихідних положень може стати причиною великих не тільки соціально-економічних, а й політичних втрат з усіма негативними наслідками. Це відноситься й до сільського господарства з його великими складнощами. Глибока криза в сільському господарстві зумовлена сукупністю причин, зокрема, однією з найважливіших серед них – недосконалістю законодавчої бази аграрної політики [188, с. 4].         

Найбільш розвинені системи державного регулювання економіки склалися в країнах Західної Європи (насамперед у країнах Європейського Союзу), в Японії, у ряді держав Північно-Східної Азії.          

Показовим є досвід регулювання економіки у Японії, Південній Кореї, Сингапурі, які в післявоєнні роки зробили ривок у своєму економічному розвитку, і наочно продемонстрували, що активна структурна політики, виважена й гнучка система протекціонізму не знижують можливості підвищення конкурентоспроможності виробництва [25, с. 64].         

Багато вчених-економістів головними причинами виникнення кризової ситуації в бурякоцукровому підкомплексі (зниження обсягів виробництва цукросировини та цукру, зниження ефективності виробництва) вважають послаблення ролі держави та відсутність чіткої економічної стратегії щодо розвитку цього підкомплексу, неефективне управління та регулювання економічними процесами.          

І.І. Лукінов вважав, що «державні і ринкові регулятори діють настільки неефективно, що призводять до прискореного занепаду національного товаровиробника і розширення сфери для зовнішньоторгівельної експансії продуктів харчування (цукру та цукровмісних продуктів) на український ринок» [80, с. 36].         

А.В. Фурса зазначає, що «немає сумніву, що найважливішими механізмами державного регулювання економіки галузі буряківництва в умовах становлення ринкової моделі господарювання, які повинні впливати на рівень доходності буряковиробників, є ціновий, податковий, фінансово-кредитний, митний і бюджетний» [180, с. 60].         

Теоретично можливі два крайні варіанти державної політики по відношенню до цукрового ринку, а саме адміністративне регулювання ринку, включаючи обсяги виробництва, ціни, доступ суб’єктів ринку, тощо та ліберальний режим функціонування ринку, що спирається на загальні засади митно-тарифної та податкової політики.          

Вся работа доступна по Ссылке