Удосконалення цінового механізму як засобу підвищення ефективності виробництва зерна
Вивчаючи особливості функціонування господарського механізму у галузі зерновиробництва, слід зазначити, що вирішальний вплив на її розвиток мають такі складові, як податкова, кредитна, інвестиційна, цінова політики та державне регулювання зерновиробництва.
В свою чергу державне управління та регулювання забезпечується впливом урядових структур на формування, існування і розвиток взаємовідносин у зерновиробничому підкомплексі. Воно містить такі складові:
- система державної підтримки;
- програми розвитку виробництва окремих культур;
- регулювання ринкових цін;
- інформаційне забезпечення [167].
Ціновий механізм у зерновому господарстві є складовою цінового механізму як агропромислового комплексу, так і економіки країни [167, c. 165].
Аграрний сектор економіки в умовах ринку є найбільш ушкодженим негативними наслідками комплексу факторів нестабільності, що викликає необхідність посилення ролі державного регулювання аграрного сектора і, перш за все, підтримки сільськогосподарських виробників [169, c. 130].
В умов сьогодення склалася така ситуація, що між сільським господарством та допоміжними йому галузями сформувалися нерівноправні відносини, що проявляються у диспаритеті цін. Саме галузі переробної промисловості та торгівлі перерозподіляють доходи та підвищують свою частку в кінцевій ціні. Сільськогосподарські підприємства вимушені організовувати переробку продукції та самостійно її реалізувати, що в кінцевому рахунку веде до руйнування сировинних зон, неповному використанню потужностей переробних підприємств, підвищення витрат на одиницю переробленої продукції [ , с. 132].
Ці проблеми стосуються розвитку економіки країни в цілому та Харківської області зокрема. Склад суб'єктів економіки, що містить в собі державні підприємства та організації, господарські товариства та інші компанії розширюється за умови формування нової інституційної структури господарювання, а також при переході до ринкових відносин. Завдяки цьому відбувається формування та становлення таких суб'єктів ринку, як регіональні комерційні банки та інвестиційні фонди, страхові компанії, маркетингові, аудиторські та інші організації. Активізується участь в економіці населення, яке виступає не тільки споживачем товарів та послуг, але і здійснює підприємницьку діяльність в сфері виробництва, а також торгівельно-посередницьку та фінансово-комерційну діяльність [169, c.6]. Вагомим чином змінюється роль регіональної адміністрації як суб’єкта ринкових відносин. Її головною функцією тепер є регулювання ринкових процесів, до яких відносяться всі суб’єкти зернового господарства [ , с. 8].
Необхідність державного втручання в аграрний сектор економіки та функціонування ринку сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства підтверджує досвід розвинутих країн світу. Наприклад, в Австрії рівень державної підтримки сільського господарства складає 44% ( у відсотках до вартості реалізованої продукції), Канаді – 35%, Японії – 72%, в США – до 40%, в Україні – 8,3 %. Зокрема величина державної підтримки зерновиробництва скоротилася у 2011 р. порівняно з 2010 р. у 1,5 рази [ , с. 26].
У країнах зарубіжжя підтримка сільського господарства з боку держави здійснюється через надання дешевих кредитів, виплат дотацій та субсидій, цінового регулювання. В Європі під державне регулювання підпадає 90 % цін на сільськогосподарську продукцію у вигляді субсидій для підтримки аграріїв через високі ціни на засоби виробництва [171, c. 2].
Схиляємося до думки М.Я. Дем’яненка, що одним із факторів ефективного та конкурентоспроможного аграрного виробництва є державна підтримка. Як зазначає вчений, «… підтримка аграрного сектора економіки України як важливий механізм реалізації державної аграрної політики повинна базуватися на створенні економічних, правових, організаційних, соціальних та інших умов, які б сприяли досягненню фінансової стабільності сільськогосподарських підприємств…, забезпечували галузь необхідними матеріальними й фінансовими ресурсами для розширеного відтворення виробництва» [ , с. 3].
Доцільність державної підтримки визнана на законодавчому рівні, зокрема у таких законах, як ЗУ "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", ЗУ "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.", ЗУ "Про державну підтримку сільського господарства України", ЗУ "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року" [ , , , ].
Відсутність державного регулювання цін в пореформений період призвело до випередження темпів росту цін на товари та послуги для аграрного виробництва відносно темпів росту цін на всі види сільськогосподарської продукції. Ріст цін на промислову продукцію та послуги, куплені сільськогосподарськими товаровиробниками з 2000 по 2011рр. перевищив ріст цін на сільськогосподарську продукцію в 3,5р. Існуюча система ціноутворення, кредитна система, дотаційно-компенсаційний механізм та протиріччя між сферами АПВ виробництва та переробки потребує удосконалення організаційно-економічних відносин та, в першу чергу, активізації держави за всіма напрямками впливу на сільськогосподарське виробництво [ , c. 165].
Тому, основне місце в економічних відносинах в агропромисловому комплексі повинне займати державне регулювання цін. Його суть полягає в тому, щоб шляхом втручання в ціновий механізм встановлювати такі ціни на сільськогосподарську продукцію, які формуються під впливом платоспроможного попиту та пропозиції [177, c. 171].
Політика ціноутворення на державному та регіональному рівнях повинна регулювати ринки сільськогосподарської продукції, створюючи економічні важелі для нарощування виробництва [177, c. 172]. Державне регулювання зернового ринку представляє собою складну взаємопов’язану систему правових, економічних, організаційних і адміністративних заходів направлених на створення такого економічного середовища, яке б дозволило ринку проявити свої потенційні можливості (рис. 3.1). Об’єктами державного регулювання є умови, процеси, окремі галузі, види продукції та ресурсів, споживачі зерна, підприємства виробничої та ринкової інфраструктури, відносини, що виникають у виробництві, на ринку [177, c. 175].
Державні заходи з одного боку, повинні забезпечувати прибутковість, а з іншого – стимулювати підвищення ефективності праці. В умовах вільної конкуренції і монополізації галузей по виробництву засобів виробництва та переробки, сільськогосподарські виробники не можуть самостійно забезпечувати високий рівень рентабельності виробництва зерна. Держава повинна збільшувати розмір дотацій, а не навпаки, як зараз відбувається – стрімке їх скорочення [ , c. 190].
Інструментами державного регулювання виробництва та збуту зерна є цінова політика, що забезпечує високу ефективність виробництва незалежно від форми власності і господарювання; бюджетна підтримка, пільгове оподаткування та кредитування. Державне регулювання зернового ринку повинне передбачати ведення взаємозалежної системи цін, що дозволять суміжним галузям АПВ розвиватися пропорційно. Роль держави в ціновій політиці на зерно полягає в тому, щоб в умовах дії ринкових цін забезпечити виробникам зерна отримання гарантованого чистого прибутку [179].
Вся работа доступна по Ссылке