Концептуальні положення впровадження ефективного ґрунтозахисного землеробства в Україні

            &Як уже відмічалося в попередньому підрозділі інтенсивний розвиток промисловості створив умови для виникнення екологічної кризи. Вирощена на забруднених ґрунтах про¬дукція харчування викликає у людей цілий ряд захворювань, і перш за все онкологічних. Особливо страждають діти. Таким чином під загрозою генофонд української нації. З цього приводу доцільно процитувати почесного академіка НААН, героя України Семена Свиридоновича Антонця: «Здорова земля – здорова людина.» [57,с.3]. Там, де ми живемо, чим дихаємо, що їмо – визначає, насамперед, наше майбутнє.          Згідно даних М.І.Майстренко та М.К.Шикули, в Україні залишилось чотири невеликих регіони, де ґрунти ще не забруднені до небезпечних меж і де ще можливе вирощування екологічно чистої продукції на рівні найсуворіших світових стандартів. Перший регіон – це Північно-Полтавський, який охоплює більшу частину Полтавської області (за винятком районів, які прилягають до міст Кременчука і Комсомольська), північно-західні райони Харківської області, південно-західні райони Сумської об¬ласті, південно-східні райони Чернігівської області та західні райони Київської та Черкаської областей (Лівобережна частина). Другий регіон – Вінницько-Прикарпатський, який тягнеться смугою шириною близько 100 км, починаючи від міста Попільні Житомирської об¬ласті по півночі Вінницької області у напрямку міста Львова. Третій регіон – Південноподільський, який включає невелику південно-східну частину Вінницької області. Також невелику південно-західну ча¬стину Кіровоградської області, північ Миколаївської області та північну частину Одеської області. Четвертий регіон – Північно-східно-Луганський. Він включає Міловський і Новопсковський райони Луганської області [58, 59,60]. У цих регіонах є близько 7-8 млн га ріллі. Але щоб прогодувати всіх дітей віком до 16 років, Україні потрібно майже 10 млн га ріллі. Тому ці регіони повинні мати особливий режим використання, який був би затверджений державними рішеннями для цільового виробництва екологічно безпечної продукції дитячого, лікувального та про¬філактичного харчування. Потрібен не тільки чистий ґрунт, але й екологоспрямовані технології землеробства, що є першим чинником, який впливає на розвиток систем землеробства [59, с.25].           Другим чинником, який впливає на розвиток систем землероб¬ства, є зміна клімату на планеті. Такі зміни, найбільш суттєво, землеробство України відчуло у 2007 році, що проявилося у значному недоборі урожаю сільськогосподарських культур. У цілому погодні умови вегетаційного періоду за останні роки були нети¬повими для України, що проявилося в екстремальній посушливості у південних областях, екстремаль¬но підвищеній температурі (t° повітря сягала 35...37 С, а на поверхні ґрунту – близько 60 С) і екстремально низькому гідротермічному коефіцієнті (ГТК у зоні Лісостепу України був 0,6 за багаторічної норми – 1,3). «Тож землеробство в Україні має бути ґрунтозахисним» – переконаний член-кореспондент НААНУ С.П. Танчик [61, с. 77] .          Третім чинником, що впливає на розвиток землеробства, є де¬фіцит енергоносіїв і, як наслідок, висока вартість нафти, газу та ін¬ших видів енергії. Тому сьогодні широко вивчають і розробляють альтернативні джерела енергії. Найдоступнішою є продукція рос¬линництва: високовуглеводна (зерно, цукор, картопля тощо) для отримання етанолу; високоолійна (ріпак, соняшник тощо) – для виробництва біодизелю. Отже, сучасне землеробство має бути високопродуктивним і енергоощадним [59-63].          З 1913 р. сільське господарство України з екстенсивно¬го землеробства, яке базувалося на використанні потенціаль¬ної родючості ґрунту, перейшло до інтенсивного землеробст¬ва. Але з часом, усвідомлюючи екологічну небезпеку галузі землеробства, в 1989 р. Південним відділенням ВАСГНІЛ була розроблена і схвалена концепція розвитку галузі до 2005 р. Концепцією була передбачена зміна систем землеробства в напрямі їхньої екологізації, найбільш відповідною цьому напряму була визначена ґрунтозахисна система землеробства [64]. Щоб детальніше розглянути дану тему, варто дослідити саме поняття «ґрунтозахисне землеробство». Згідно ДСТУ 4691:2006 «ґрунтозахисна система землеробства – це система землеробства, яка базується на ґрунтозахисних сівозмінах, безполицевому обробітку ґрунту, застосуванні добрив і заходів накопичування вологи» [11]. У Радянському сільськогосподарському енциклопедичному словнику дане словосполучення трактується так: «Почвозащитная система земледелия, обеспечивает надёжную защиту почвы от эрозии. Разрабатывается для каждой почвенно-климатической зоны. Является основой устойчивого высокопродуктивного земледелия. Включает зернопаровые севообороты с полосным размещением зерновых культур и пара, плоскорезную обработку почвы с оставлением на её поверхности стерни для задержания снега и защиты почвы от дефляции (выдувания)» [104]. А ось автор цієї системи А.І. Бараєв відмічав, що головним теоретичним принципом ґрунтозахисної системи землеробстває обробіток ґрунту плоскорізами, не обертаючи, а лише вспушуючи його, а збережена стерня на поверхні поля, запобігає вітровій ерозії та випаруванніґрунтової вологи». «Ґрунтозахисна система землеробства – система землеробства, основним завданням якої є захист ґрунту від водної та вітрової ерозії; комплекс науково обґрунтованих організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних, та інших заходів, спрямованих на боротьбу з ерозією ґрунту» [97].          Враховуючи вищерозглянуті визначення ми вирішили доповнити та уточнити поняття «ґрунтозахисна система землеробства», що означає ту систему землеробства, що передбачає комплекс технологічних процесів і технічних засобів, спрямованих на ефективне та екологічно збалансоване використання земель із збереженням і розширеним відтворенням родючості ґрунту, створення сприятливих умов для отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур.          У своїй праці С.І. Дорогунцов «Ґрунтозахисне землеробство: проблеми, досвід впровадження і ефективність» відмічав, що землеробство повністю ґрунтується на використанні при¬родних ресурсів та умов, а його виробничо-технологічні про¬цеси одночасно є і біологічними, причому другі є визначаль-ними щодо перших [65, с.26].           Цікаві дослідження, проведені д.е.н., професором А.М. Царенком, який виконав класифікацію головних елементів екологічного механізму функціонування АПК, наведені в додатку Е [66]. Таким чином, загострення агроекологічних проблем, негативні наслідки інтенсифікації землеробства сприяли погіршенню якісного стану земель. Все це спонукало науковців, таких як С.С. Антонець, М.К. Шикула, С.Н. Воропаєв, П.А. Попов, В.Д. Єрмохін, Н.Г. Мальмін, В.М. Писаренко та інших до пошуку альтернативних систем землеробства [66-69]. Високорозвинуті країни вже кілька десятиліть ідуть шляхом біологізації та еко¬логізації землеробства, тобто застосовують біологічне, біодинамічне, органічне та інші види систем землеробства [70]. Альтернативне землеробство, на думку С.С. Антонця, В.М. Писаренка та інших вчених – «це не система, а кон¬цепція, новий підхід до землеробства, група методів, етика став¬лення до землі» [57, c.16]. Рух за альтернативне землеробство розвива¬ється в промислово розвинених країнах, у яких найбільше прояви¬лися негативні наслідки інтенсифікації землеробства [71,72]. Нині існує декілька систем альтернативного землеробства. «Це – органічне, біологічне, біодинамічне», – так класифікує М.К. Шикула, а С.С. Антонець, окрім названих, виділяє ще органо – біологічну та екологічну системи [71, с. 28; 57]. Найбільш давньою з них вважають біодинамічну, – вже 30-ті роки минулого століття її застосовували окремі фермери в Австрії та в інших країнах Західної Європи. Виникнення решти систем, як і розвиток біодинамічної, при¬падають на початок 60-х років, тобто на період початку інтенсивної хімізації сільського господарства. Відмінність між наявними системами не завжди має чіткі межі, – нерідко вони відрізняються лише термінологічно [74, 68, 69].           Органічна система. Існує безліч версій поняття «органічна система землеробства», але найбільш вдало, на нашу думку, визначення Міжнародної федерації органічного сільськогосподарського руху (IFOAM). Органічне сільське господарство – виробнича система, що підтримує здоров'я ґрунтів, екосистем і людей. Офіційні статистичні огляди IFOAM підтверджують, що якщо на початок 2003 р. в Україні було зареєстровано 31 господарство, що отримало статус «органічного», то наприкінці 2010 р. нараховувалось – 142 [76]. nbsp;      

Вся работа доступна по Ссылке