Методичні питання визначення ефективності ґрунтозахисної системи землеробства
Сільське господарство України є стратегічною і найбільш ефективною галуззю народного господарства. Продукти сільського господарства – завжди ліквідний товар, оскільки вони складають основу продовольчої безпеки держави [1, 4, 7, 136]. Розвиток сільського господарства відбувається на основі підвищення родючості землі внаслідок впровадження механізмів економічної ефективності виробництва. Провідною ланкою системи ведення сільського господарства є землеробство. Землеробство застосовує науково обґрунтований комплекс заходів з раціональної організації території господарств, раціональних сівозмін і систем обробки ґрунту, використання добрив, препаратів для боротьби з хворобами, бур'янами і шкідниками сільськогосподарських культур, рівня організації насінництва [138]. За таких умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції, зміцнюється матеріально-технічна база галузі [137]. В економіці існує два способи збільшення виробництва продукції сільського господарства – екстенсивний та інтенсивний. При екстенсивній формі збільшення виробництва продукції досягається за рахунок розширення посівних площ, або збільшення поголів'я тварин на незмінній технічній і агротехнічній основі. При другій формі – зростання виробництва продукції відбувається за рахунок підвищення економічної родючості ґрунту і продуктивності тварин. У сільському господарстві об'єктивна необхідність переходу від екстенсивної до інтенсивної форми розширеного відтворення зумовлена, по-перше, зростанням населення земної кулі та необхідністю збільшення сільськогосподарської продукції, по-друге, обмеженістю орнопридатних земель.
Логічно послідовне вчення про інтенсифікацію сільського господарства було створене К. Марксом. На основі результатів досліджень тих змін, які відбувалися в сільському господарстві внаслідок прикладання капіталу до незмінної площі землі, він дав класичне визначення інтенсифікації: «В економічному значенні під інтенсивною культурою розуміють не що інше, як концентрацію капіталу на одній і тій же земельній площі замість розподілу його між земельними ділянками, які розміщені одна біля одної» [135, с.227].
Термін «інтенсивність» означає – «напругу», більш продуктивну діяльність. В економічній літературі це поняття трактується по-різному. Більшість економістів відійшло від розуміння інтенсивності лише як концентрації капіталу на одній і тій самій земельній площі [136-138].
Особливість інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що ефективність технічних вдосконалень засобів і предметів праці виявляється не прямо, а через функціонування землі. Отже, інтенсифікація землеробства, зазначає В.І. Мацибора, базується на тій особливості землі як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності сільськогосподарських культур [2,141].
Визначальною властивістю землі як засобу виробництва є її родю¬чість [139]. В.І. Вернадський писав: «...вопрос о плодородии ставился с узко человеческой точки зрения: о получении продуктов, необходимых человеку. Эта задача частная. Она может быть правильно поставлена и решена только тогда, когда выяснится вопрос: есть ли предел количеству вещества, которое может быть захвачено материей и введено ею в состав составляющих ее организмов на определенной площади земли...» [140, с. 188]. За визначенням А.Н. Каштанова, А.Н. Ликова, І.С. Каурічева, під родючістю в інтенсивному землеробстві слід розуміти здатність ґрунту на основі його фізи¬чних, хімічних, фізико-хімічних та біологічних властивостей бути середовищем існування сільськогосподарських культур, джерелом і посередником у забезпе¬ченні факторами життєдіяльності, а також створювати умови для інтенсивного ведення сільського господарства. Б.Г. Розанов визначає родючість як здатність що¬річно (циклічно) забезпечувати урожай (річну продукцію) зелених рослин, що зумовлюється специфічним комплексом властивостей ґрунту як природного тіла [142, с. 15].
Деякі економісти при розгляді ефективності сільськогосподарського виробництва розрізняють наступні її види: виробничо-технологічну, виробничо-економічну, соціально-економічну й еколого-економічну.
Еколого-економічна ефективність в основному вимірюється кількісними показниками й не дозволяє однозначно характеризувати рівень економічної ефективності. Критерієм соціально-економічної ефективності є рівень досягнення нормативного рівня життя працівників, зайнятих на даному виробництві; показниками є рівень заробітної плати, демографія, культурно-побутові й інші умови; критерієм еколого-економічної ефективності – виробництво екологічної сільськогосподарської продукції; показники – економічний ефект, отриманий від продажу цієї продукції, поліпшення екологічного стану сільськогосподарських угідь. Як критерій виробничо-економічної ефективності виступає максимум прибутку, що забезпечує розширене відтворення. При цьому рівень рентабельності, як узагальнюючий показник економічної ефективності виробництва, може бути виміряний по окремих видах сільськогосподарської продукції, галузі й підприємству в цілому. Інша група фахівців при визначенні ефективності виділяє тільки два її види: економічну й соціальну [133, 134]. Соціальна ефективність розвитку аграрного виробництва проявляється, насамперед, у тім, що створюються кращі умови для відтворення робочої сили й підвищується добробут народу (поліпшуються умови праці, якість соціально-культурного обслуговування на селі, зростає реальна заробітна плата тощо). Економічна ефективність визначається шляхом зіставлення отриманого ефекту (результату) як з використаними ресурсами, так і з витратами.
На наш погляд, при розгляді ефективності ґрунтозахисної системи землеробства, у першу чергу, варто розглядати еколого-економічну, а соціально-економічну, виробничо-економічну й енергетичну ефективність розглядати як частину показників виробничо-економічної ефективності.
Еколого-економічна ефективність характеризує сукупну економічну результативність процесу виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням його впливу на навколишнє середовище, тобто з урахуванням витрат, пов'язаних з ліквідацією або попередженням його забруднення й руйнування, а також втрат сільськогосподарської продукції, пов'язаних з погіршенням екологічної ситуації [93]. Для оцінки еколого-економічної ефективності розраховують показники еколого-економічного впливу (збитку й ефекту), а також ефективності поточних витрат і капітальних вкладень [93].
В основі побудови критеріїв екологічності агропромислового виробництва лежить система показників питомого економічного збитку, обумовленого забрудненням навколишнього середовища на стадії виробництва й споживання сільськогосподарської продукції. Чим нижче рівень екологічних витрат, розрахований на одиницю показників розвитку сільського господарства (валова продукція, чистий дохід, основні фонди, площа угідь і т.д.), тим вище рівень його екологічної ефективності [144].
Економічна оцінка землі, що представлена як грошовий вираз народногосподарського ефекту від її використання, є три підходи саме до економіко-екологічної оцінки ефективності заходів, що використовуються у землеробстві: за розміром товарної продукції та за розміром диференціальної ренти, а такожза прямими затратами на виробництво.
До основних показників економіко-екологічної ефективності технологій вирощування сільськогосподарських культур можна віднести такі: фактичний і можливий рівень задоволення потреб населення у висо¬коякісній екологічній продукції землеробства; приріст виробництва основних видів продукції на душу населення; темпи приросту продукції у вартісному виразі; темпи зростання продуктивності праці та виробництва продукції на середньорічного працюючого;структура і темпи зростання ресурсовіддачі, зокрема: землевіддача (виробництвопродукції на 1 га сільськогосподарських угідь); матеріаловіддача (виробництво продукції на 100 грн матеріальних витрат); фондовіддача (вироб¬ництво продукції на 100 грн основних виробничих фондів); окупність однієї гривні виробничих витрат;коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; загальний рівень якості продукції;частка продукції високої якості, що відповідає світовим стандартам, у загальній кількості виробленої продукції; зниження собівартості виробництва продукції;якісний стан та продуктивність земель [93].
Вся работа доступна по Ссылке
