Обґрунтування моделі органічного землеробства як основного напряму біологізації сільськогосподарського виробництва

          На межі переходу людства із другого в третє тисячоліття на планеті спалахнула екологічна криза, що у свою чергу призвела до соціального занепаду (процес почався з моменту формування в свідомості людей споживацького сенсу життя, що призвело до інтенсифікації промислового виробництва та сільського господарства). Створені країнами Великої 20, ООН інститути аналізу та світового прогнозування не можуть знайти ефективних рішень щодо подолання кризи [169]. Всі дії зводяться лише до спроб сповільнити процеси глобальних катастроф. Сьогоднішній день вимагає нового мислення – з екологічними пріоритетами, що не заперечує інтенсифікації галузі та передбачає повну її узгодженість з законами Природи.          Україна з огляду на її ґрунтово-кліматичні умови, географічне розташування в центрі Європи та давні аграрні традиції має великий потенціал для виробництва сільськогосподарської продукції і, зокрема, продукції, отриманої на базі органічного землеробства.          Існує два концепуальних підходи до вирощування органічної продукції рос¬линництва – західноєвропейська (для бідних дерново-підзолистих ґрунтів) і українська (для багатих чорноземних ґрунтів).           Західноєвропейська концепція ґрунтується на тому, що площу землекористування (господарство, ферма) розбивають на 3 види угідь: орні землі, сіножаті і пасовища. Орний клин у господарстві становить третю або четверту частину. Худобу в господарстві годують з усіх трьох угідь, але гній вносять тільки на орні землі, що дає змогу, концентруючи гній на одній третій чи четвертій частині господарства, відразу ж вийти на розширене відтворення родючості ґрунтів, вносячи 25-27 т гною на 1 га орної площі. Розширене відтворення родючості ґрунтів дає змогу навіть на бідних дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах отримувати не тільки екологічну, але й біологічно повноцінну продукцію рослинництва.          Концепція виробництва органічної продукції на чорноземних ґрунтах враховує їх високу потенційну родючість та передбачає можливість використовувати для відтворення родючості ґрунтів майже всю нетоварну частку врожаю і сидерати, а також мінімізацію обробітку ґрунту з метою прискорення Малого біологічного кругообігу речовин і потоків енергії. Це дає змогу вийти на розширене відтворення родючості ґрунтів на площі всієї орної землі, що в господарствах чорноземної зони становить 70-90 % землекористування.          Отже, основними принципами органічного землеробства є: обробіток ґрунту за допомогою поверхневого рихлення на глибину не більше 5 см; не використання у виробництві хімічних добрив та пестицидів; науково обґрунтоване використання сівозмін та посів сидератів; широке застосування рослинних решток та органічних відходів переробних підприємств. В основі органічного землеробства лежить, фактично, повернення першоджерел ведення сільського господарства, за допомогою якого підвищується природна біологічна активність у ґрунті, відновлюється баланс поживних речовин, зростає кількість гумусу, нормалізується робота живих організмів.          Уже неодноразово зазначалось, що однією із фундаментальних основ господарської діяльності в Україні є аграрний сектор, розвиток якого визначається станом агроекосистем. Тому зрозуміло, що поки не будуть виконані комплексні експериментальні дослідження конкретних агросистем, і не будуть виділені елементи, мінливість яких вносить визначальний вклад у їхню стійкість розроблення підходів до контролю їх розвитку неможлива. Це стало основою для розробки колективом Інституту агроекології, та біотехнології УААН «Концепції збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем України до 2025 року», що була офіційно затверджена відповідним наказом Міністерства аграрної політики України (Наказ Мінагрополітики України № 280, від 20.08.2003) [170]. Для реалізації Концепції необхідне виконання низки за¬вдань, що входять до трьох основних блоків. Це – організація комплексного агроекологічного моніторингу за станом агросистем; формування генетичної компоненти, як основного біотичного чинника розвитку сталих агросистем; і, останнє, – агроекологічне моделювання агроекосистем різного рівня: від особистих господарств і ферм – до великих товарних аграрних формувань різних форм власності – на основі системного підходу до їх оцінки. Кожен із цих блоків поєднує ряд комплексних напрямів досліджень. Останнім етапом із реалізації Концепції буде опрацювання різних варіантів та сценаріїв, створення оптимізаційних моделей агроекосистем для ґрунтово-кліматичних, економічних і соціальних умов України [169].           У Законі Україні «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 2010 р. стан земельних ресурсів визначено як близький до критичного, при цьому за період проведення земельної реформи значна кількість проблем у сфері земельних відносин загострилася. Еродована третина площі ріллі, дефіцит гумусу становить 50 %. Збиток від деградації ґрунтів офіційно оцінюється в понад 10 млрд грн, що складає, майже 10 % валової продукції сільського господарства. За окремими оцінками, величина цього збитку досягає 10 млрд доларів США [171].          Економічні інтереси зумовлюють ігнорування екологічних вимог щодо раціонального використання агровиробничих ресурсів й особливо землі, відмову від дотримання вимог агротехніки тощо. Тобто досить часто ігноруються суто базові засади ведення сільського господарства, що призводить до деградації агровиробничих ресурсів, погіршення якості сільськогосподарської продукції, зниження ефективності виробництва. За такого підходу очевидно, що про навколишнє середовище та біорізноманіття, яке проживає у ньому, суб'єкти господарювання не піклуються.          

Вся работа доступна по Ссылке