Стратегії мобілізації виробничих резервів підвищення економічної ефективності підприємств зернопродуктового комплексу
Основні напрямки розвитку зернового сектору викладені в Комплексній державній цільовій програмі «Зерно України – 2008 – 2015» спрямованій на забезпечення зростаючих потреб населення і переробних галузей України (борошномельної, круп’яної, комбікормової, спиртової, біопаливної тощо) у зерні належної якості та нарощування експорту українського зерна з метою підвищення доходів його виробників, забезпечення ефективної роботи інфраструктури ринку та збільшення валютних находжень в економіку країни.
В основу розробки програми покладений комплексний підхід до розвитку зернового сектору України, направлений не на усунення проблем, що виникають в процесі виробництва зерна та його збуту, а на прогнозування та упередження виникнення таких проблем. Останнє має забезпечити збільшення обсягів виробництва зерна та забезпечення прийнятного рівня рентабельності зерновиробництва. Це передбачає широку участь усіх учасників ринку, тобто суб’єктів державного, громадського та приватного секторів у опрацюванні та реалізації найбільш оптимальних заходів для розвитку галузі із врахуванням її сильних та слабких сторін, а також можливостей і загроз, зокрема, кон’юнктури світового ринку зерна [149].
Для забезпечення ефективного виробництва зерна в умовах сучасного ринкового середовища, яке характеризується мінливістю та нестабільністю, підприємцям необхідно мати концепцію стратегічних дій (стратегію розвитку) з концентрації матеріально-технічних ресурсів підприємства на стадіях його виробництва та реалізації з врахуванням як ресурсного забезпечення підприємства, так і економічної ситуації в Україні.
Поняття стратегія (strategy), в економічній науці [150], трактується як план дій в умовах невизначеності. Це набір правил, згідно яких здійснювані дії повинні залежати від обставин, включаючи природні події та дії інших людей. Виходячи з цього стратегія розвитку підприємств зернового напрямку є довгостроковим обґрунтованим напрямом дій підприємства з підвищення ефективності його діяльності з врахуванням рівня ресурсного забезпечення і впливу зовнішнього середовища.
В сучасній економічній літературі наведено багато варіантів стратегій [151 - 157]. Мобілізація виробничих резервів підвищення економічної ефективності підприємств зернового напрямку повинна стати доповненням стратегічного плану розвитку підприємства для конкретних умов виробництва. Згідно з циклами розвитку підприємства доцільно розробити методичні основи мобілізації резервів. При цьому доцільно виділяти такі базові стратегії розвитку підприємств зернового напрямку, а саме зростання, згортання, диференціації та диверсифікації, стабілізації.
Вибір стратегій розвитку залежить в першу чергу від економічного потенціалу підприємства, який визначається рівнем його ресурсного забезпечення, зовнішніми можливостями і загрозами (економічними, природно-кліматичними, соціальними, політичними, екологічними) та сильними і слабкими сторонами самого підприємства (рис. 3.9). Стратегічними альтернативами розвитку економічного потенціалу підприємства, які багато в чому визначають пріоритетність вибору стратегії розвитку всього підприємства є збільшення прибутковості, зростання рівня економічної стійкості, покращення конкурентних позицій.
Формування стратегічних завдань підприємств має базуватися на результатах оцінки рівня їх ресурсного забезпечення. В дослідженнях вітчизняних авторів [101] виділяються чотири рівні ресурсного забезпечення аграрних підприємств: високий, достатній, задовільний та низький. Очевидно, що мобілізація виробничих резервів для досягнення сформованих стратегічних завдань підприємств з різним рівнем ресурсного забезпечення мають певні особливості ( див. табл. 3.1). Останнє актуалізує необхідність розробки відповідних методичних прийомів формування стратегій та мобілізації резервів для досягнення їх цілей адекватних рівню ресурсного забезпечення.
