Специфіка державного регулювання та стратегічного планування соціально-економічних процесів у аграрному секторі

          За деякими виключеннями стосовно окремих країн аграрний сектор економіки є одним з найбільш регульованих у всьому світі. Він одержує державну підтримку і в економічно розвинених країнах, і в країнах, що розвиваються. Пояснюється це значимістю аграрного виробництва для національної економіки, його роллю у міжнародній торгівлі. Необхідність державного регулювання аграрного сектора можна пояснити і тим, що виробництво підпадає під значну кількість ризиків, зумовлених сукупністю різноманітних факторів. Це і загальні природні фактори, кліматичні умови, сезонність аграрного виробництва, обмеженість ресурсів, недостатність фінансування, низький рівень доходів аграрних товаровиробників, складні умови конкуренції з імпортною продукцією тощо. Вплив зазначених чинників може стримувати розвиток аграрного сектора та перешкоджати його ефективному функціонуванню, що зумовлює потребу у державному регулюванні та підтримці.          Необхідність державного втручання можна пояснити також провалами аграрного ринку, такими, як його неповнота, секторальні обособленості, цінові цикли та сезонність, а також макроекономічною нестабільністю, несистемністю інформації, складністю дії зовнішніх ефектів. Аграрний сектор програє іншим галузям національної економіки у міжсекторальній взаємодії, маючи слабші конкурентні позиції. З іншого боку, необхідно враховувати соціальні ефекти аграрного виробництва.          Аналізуючи особливості державного регулювання аграрного сектора, слід виокремити такі, як: 1) необхідність гарантування продовольчої безпеки країни;          2) нестабільність аграрного виробництва у зв’язку з його залежністю від природно-кліматичних та інших умов, що призводить до нерівномірного забезпечення населення продуктами харчування та нестабільності фінансового стану агропідприємств;          3) сезонність аграрного виробництва;          4) сільське господарство не належить до великих монопольних утворень і тому зазнає значного деструктивного впливу з боку обслуговуючих й переробних підприємств (влада постачальників), що негативно позначається на економіці сільгосптоваровиробників.          У цілому, державне регулювання аграрного сектора може бути визначене як сукупність заходів, які здійснюють урядові структури країни для забезпечення безперебійного функціонування, економічно- і соціально- ефективної діяльності, сталого розвитку й зростання сектора. Державне регулювання аграрного сектора реалізується через аграрну політику. Аграрна політика – це діяльність держави, спрямована на створення господарсько-фінансових і політичних рамкових умов в аграрному секторі, що реалізується шляхом впливу на економічні процеси, які в ньому відбуваються, через форми і методи, найбільш дієві у сфері аграрної політики [166, с. 10].          

Вся работа доступна по Ссылке