Рівень стратегічного планування та державного регулювання розвитку вітчизняного аграрного виробництва
Підприємства в умовах ринкової економіки в Україні та глобальному економічному просторі перебувають у важкій конкурентній боротьбі й повинні орієнтуватись на випередження конкурентів і виживання, проте вони, на жаль, не приділяють достатньої уваги стратегічному плануванню. Зосередившись на поточних питаннях, держава також не належно займається питаннями стратегічного планування. Хоча сьогодні й існують окремі стратегічні програми розвитку економіки України, однак вони не розплановані за роками, а головне – їх виконання контролюється недостатньо.
Проте в історичній ретроспективі стратегічне планування широко використовувалося й було важливим і дієвим інструментом управління економікою. Першим стратегічним планом на державному рівні стала програма розвитку економіки на 10-15 років, прийнята й затверджена у 1920 році в Радянському Союзі.
Перші кроки становлення планової системи управління економікою пов’язані також зі створенням Державної планової комісії Ради Міністрів Української РСР – Держплану УРСР (грудень 1921 р.). Держплан УРСР був покликаний здійснювати державне планування економічного і соціального розвитку Української РСР, активно використовувати переваги планової системи управління економікою, підносити авторитет плану.
Іншим яскравим прикладом були п’ятирічні плани і генеральні програми колишнього СРСР. Генеральні програми складалися на три роки з окремою розбивкою за кожним роком. П’ятирічні плани, які мали назву «п’ятирічки», були основною формою стратегічного планування в Радянському Союзі. Це були загальнодержавні централізовані економічні плани, розроблені Державним комітетом планування і засновані на теорії продуктивних сил. Кожен із них був націлений на всебічний розвиток економіки за усіма галузями, включно з сільським господарством. Плани щодо сільського господарства кожної з «п’ятирічок» нами проаналізовані та наведені у таблиці 2.7. З кінця 90-х років розробка п’ятирічних планів в СРСР, а потім і в пострадянських країнах була припинена, що супроводжувалось поглибленням економічної кризи в 90-ті роки.
