Макроекономічні аспекти взаємодії соціальних партнерів у сфері професійного розвитку найманих працівників

          Дослідження теоретико-методичних аспектів впливу соціального партнерства на професійний розвиток найманих працівників дозволило обґрунтувати необхідність проведення аналізу на різних економічних рівнях (макро-, мезо- та мікрорівнях) з подальшим співставленням та узагальненням отриманих результатів.           Доцільність проведення оцінки впливу соціального партнерства на розвиток найманих працівників на макроекономічному рівні обумовлюється необхідністю виявлення основних тенденцій розвитку і функціонування соціально-трудових відносин в Україні, здійснення аналізу на мезоекономічному рівні дозволяє виявити територіальні та галузеві відмінності, на мікрорівні – оцінити індивідуальні особливості розвитку підприємства.          Загальні макроекономічні тенденції результатів взаємодії соціальних партнерів у сфері професійного розвитку найманих працівників ілюструють нижченаведені статистичні дані. Згідно з інформацією Державної служби статистики України, кількість працівників, які підвищували кваліфікацію, становила: в 2008 році – 1022,7 тис. осіб, тобто 9,0% облікової кількості штатних працівників, у 2010 році – 943,9 тис. осіб (8,6%), у 2011 році – 978,4 тис. осіб (9,1%) [103, с. 81, 87]. Це означає, що періодичність підвищення кваліфікації з розрахунку на одного найманого працівника в Україні у 2011 році становила майже 11 років. Наведені показники є значно нижчими від нормативних значень та показників розвинених країн, де періодичність навчання працівників у середньому становить не більше 3 років.          Фінансування професійного навчання в Україні повністю покладено на роботодавця. За даними вибіркових обстежень витрат на робочу силу, проведених Державною службою статистики України, витрати українських підприємств на професійне навчання працівників у середньому становили 0,2% від загальних витрат на робочу силу, в той час як у країнах Євросоюзу цей показник складає не менше 1%.          Відставання соціально-економічного розвитку України від розвинених країн підтверджують значення таких показників, як коефіцієнт Джині, індекс розвитку людського потенціалу, індекс ВВП, індекс рівня освіти. За індексом розвитку людського потенціалу в 2011 р. Україна посідає 76 місце серед країн-членів ООН і відноситься до країн із середнім рівнем розвитку людського потенціалу – зазначений індекс в Україні складає 0,729. У США цей індекс має значення – 0,939, в Швеції і Австралії – 0,91, у Великобританії – 0,863 і Франції – 0,884. ВВП на душу населення в доларах США в Україні складає 6175, тоді як у Норвегії – 44557, Канаді – 35166 і Швейцарії 39924, у Франції – 30462 і Великобританії – 33296 [183].           Природний для демократичного суспільства розподіл дає коефіцієнт Джині, значення якого має знаходитися у межах 0,25–0,35. За даними Всесвітнього банку у Бельгії, Японії і Швеції він дорівнює 0,25, Австрії і Данії – 0,23, Фінляндії – 0,26 тощо. Найвищі значення коефіцієнту Джині зафіксовані у Коста-Ріці – 0,46, Домініканській Республіці – 0,47, Сальвадорі – 0,52, Гватемалі й Камбоджі та Колумбії – 0,57, Парагваї – 0,58, Болівії – 0,59. Рекордсменами нерівності є Сьєрра-Леоне (0,63), рівності – Австрія та Данія.           До 1995 року Україна та Росія стали рекордсменами за ознакою нерівності на пострадянському просторі – коефіцієнт Джині для них досяг значення 0,47, у той час як у 1991 році він дорівнював 0,26. На сьогодні значення коефіцієнту Джині для інших пострадянських країн становить: у Киргизії, Молдові й Туркменістані – 0,41, Казахстані – 0,35, Вірменії – 0,44, Азербайджані – 0,36. Отже, в Україні не повною мірою реалізуються можливості економічного розвитку як необхідної передумови якісного людського розвитку. Це свідчить про необхідність переорієнтації державної соціально-економічної політики і вдосконалення управління соціальними і економічними процесами на всіх рівнях господарювання.           З метою проведення детального дослідження на макро- та мезоекономічному рівнях, використаємо розроблену комплексну систему показників оцінювання взаємозалежності соціального партнерства та професійного розвитку найманих працівників, яка об’єднує сукупність груп показників: стан умов праці та соціального захисту найманих працівників, витрати на професійний розвиток та соціально-культурне забезпечення, оплата і матеріальне стимулювання праці, якісний склад працюючих, рух та використання робочої сили (Додаток М). За визначеними показниками проведемо кореляційний аналіз відповідно до статистичних даних Державної служби статистики України. Він зводиться до виміру тісноти відомого зв’язку між варіюючими ознаками, визначення невідомих причинних зв’язків (причинний характер яких має бути з’ясований за допомогою теоретичного аналізу) і оцінки чинників, що мають найбільший вплив на результативну ознаку. Завданнями регресійного аналізу є вибір типу моделі (форми зв’язку), встановлення міри впливу незалежних змінних на залежну і визначення розрахункових значень залежної змінної (функції регресії). Розрахунок парної кореляції, що розглядає вплив варіації факторного аналізу одного показника на результативну ознаку, є однофакторним кореляційним і регресійним аналізом.          

Вся работа доступна по Ссылке