Типові слідчі ситуації, тактичні завдання та засоби їх вирішення

          Розслідування злочинів здійснюється в конкретних умовах часу, місця, навколишнього середовища, у взаємозв’язку з іншими процесами об’єктивної дійсності, зокрема поведінкою осіб, які залучені до сфери кримінального судочинства, і під впливом інших, що нерідко залишаються не виявленими, факторів. Ця складна система взаємодій створює ту обстановку, в якій діє слідчий та інші суб’єкти, що беруть участь у процесі доказування. Така обстановка в криміналістиці визначається як “слідча ситуація”.          Можливості ситуаційного підходу стали використовувати для вирішення методико-криміналістичних проблем і низки практичних питань розкриття та розслідування злочинів. Про обґрунтовування необхідності ситуаційного підходу в методиці розслідування злочинів ідеться у працях В.П. Бахіна, Л.Я. Драпкіна, І.М. Лузгіна, Н.О. Селіванова, М.П. Яблокова [13; 98; 209; 297; 374] та інших учених. У криміналістиці питання визначення слідчої ситуації залишається дискусійним. На думку одних учених, ситуація – це сукупність зовнішніх (об’єктивних) чинників, що не залежать від учасників розслідування [297, с. 58; 5, с. 70]; інші ж вважають, що ситуація – це уявна модель, результат суб’єктивного сприйняття й оцінки відомостей про подію [160, с. 92]; треті обмежуються лише тими даними про обставини вчинення злочину, які впливають на прийняття слідчим певних рішень [375, с. 103]; четверті бачать у ній ступінь інформаційної обізнаності слідчого [64, с. 171].          Проблемним є й вирішення питання про зміст слідчої ситуації. Р.С. Бєлкін підкреслював зовнішній, стосовно процесу розслідування, характер цієї категорії та пропонував розуміти під слідчою ситуацією сукупність умов, у яких у цей момент здійснюється розслідування, тобто ту обстановку, в якій відбувається процес доказування. Цієї думки переважно дотримуються М.А. Селіванов і В.В. Клочков. Їх опоненти – Л.Я. Драпкін, І.Ф. Герасимов, В.К. Гавло – мають інший погляд на це, стверджуючи, що слідчою ситуацією є сукупність значимої для розслідування інформації (доказів, отриманих непроцесуальним шляхом), яка наявна в розпорядженні слідчого [69; 100; 142; 297].          Щодо змістовної сторони проблеми, ми поділяємо думку Р.С. Бєлкіна, розуміючи під слідчою ситуацією об’єктивну реальність, фактичну обстановку, що склалась у конкретний момент розслідування [27, с. 112]. При цьому, думку інших авторів ми не заперечуємо, а розглядаємо як результат пізнання аналізованого явища. Отже, зміст слідчої ситуації залежить від впливу значної кількості різних чинників, типове або індивідуальне поєднання яких і породжує реальні ситуації розслідування.          Не менш важливе значення має класифікація слідчих ситуацій. У її розробленні також відсутня єдність у поглядах. Питанням класифікації слідчих ситуацій присвячено наукові праці Р.С. Бєлкіна, О.М. Васильєва, С.В. Веліканова, Т.С. Волчецької, Л.Я. Драпкіна, О.Н. Колесниченка, І.О. Копилова, В.О. Образцова, М.О. Селіванова, В.Ю. Шепітька та ін. У різні часи криміналісти намагались усіляко доповнювати, розвивати, удосконалювати класифікації слідчих ситуацій. Так, розглядають ситуації: вихідні, проміжні й кінцеві [190]; криміналістичні та інші [186, с. 169–183]; розслідування загалом і проведення окремих слідчих дій [286]; судові й експертні [232]; слідчо-розшукові та оперативно-розшукові [19, с. 109] тощо. Найбільш чітко, на наш погляд, класифікував слідчі ситуації Л.Я. Драпкін. Увесь їх масив він розподілив на прості (сприятливі) та складні (несприятливі) [100, с. 43]. Нині ж трапляється безліч класифікаційних рядів слідчих ситуацій, усе різноманіття яких неможливо звести до єдиної схеми.          У реальній площині слідча діяльність є сукупністю різних ситуацій, яким властиві перманентний характер і невизначеність. Тобто йдеться про фактичний збіг об’єктивних і суб’єктивних чинників. Ця обстановка, як зазначає В.В. Тіщенко, у кожному конкретному випадку індивідуальна, а висловити методичні рекомендації індивідуально-визначеного характеру неможливо [327, с. 126]. Водночас деякі з цих чинників є більш сталими, повторюються і впливають на розслідування низки злочинів (наприклад, взаємодія з підрозділами безпеки банків на початковому етапі розслідування злочинних посягань на кошти банку), а решта – є факультативними, тобто виникають в окремих випадках, чи атиповими (випадковими). Такі підходи дають змогу відповідно класифікувати слідчі ситуації на: конкретні (індивідуальні) та типові (загальні) [204, с. 84–86]. Конкретні слідчі ситуації – це сукупність усіх умов, у яких здійснюється досудове розслідування конкретного кримінального правопорушення в певний момент. Типові ж ситуації – це найбільш характерна сукупність інформації на певному етапі розслідування злочину певної категорії. Тому їх не слід розглядати як складовий елемент реальної обстановки, у якій здійснюється розслідування конкретного злочину. Типову слідчу ситуацію слід визначати як інформаційну модель з найбільш значущими й типовими властивостями та ознаками процесу кримінального провадження, що належать до певної класифікаційної групи. На підставі цієї моделі необхідно розроблювати криміналістичні засоби, прийоми й методи вирішення конкретних ситуацій розслідування [27, с. 259–263]. При розслідуванні злочинів, пов’язаних з незаконним доступом до банківських рахунків, на всіх його етапах трапляються різні складні слідчі ситуації, однак унаслідок повторюваності їх основних ознак може йтися про їх типовість. В основу типізації слідчих ситуацій на початковому етапі розслідування злочинів цієї категорії покладаються різні критерії, зокрема: характер та обсяг інформації про виявлене кримінальне правопорушення на початку досудового розслідування; наявність даних про злочинця; відомості про способи вчинення злочину; дані про місцезнаходження злочинця.          Ситуації першої класифікаційної групи складаються на етапі прийняття та розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, а також після самостійного виявлення слідчим або прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, у зв’язку           з чим виникає необхідність внесення відповідних відомостей до ЄРДР, початку розслідування (ч. 1 ст. 214 КПК України).          У різні часи в криміналістичній літературі траплялися спроби розробити типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування розкрадань у різних сферах господарювання. Відповідно до цього, традиційно виокремлювали дві ситуації: 1) кримінальну справу порушено на підставі матеріалів документальних перевірок або на основі результатів перевірки заяв чи повідомлень про злочин; 2) кримінальну справу порушено за результатами ОРД [305, с. 54–56; 215, с. 221; 169, с. 79–81; 373, с. 4–9]. Критеріями їх виокремлення вважали обсяг і зміст вихідної інформації про злочин, ступінь поінформованості зацікавлених осіб про перебіг слідства, а також можливості використання слідчим ефекту раптовості.           Під час розслідування злочинів в умовах неочевидності “обізнані” слідчі звертаються до особистого досвіду провадження в аналогічних ситуаціях. Водночас їх молодші колеги, досвід яких ще не “підказує”, яким чином діяти           в такій ситуації, опиняються в умовах невизначеності. До того ж у кримінальних провадженнях про злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими, проведення досудового розслідування слідчий може доручати співробітникам оперативних підрозділів, які, відповідно до ч. 2 ст. 41, ч. 2 ст. 40 КПК та ЗУ “Про міліцію” (ст. 7, 9), мають право на здійснення цієї діяльності, зокрема повноважні готувати проекти окремих процесуальних документів (постанов про визнання особи потерпілим, клопотання до судів), про що зазначається у відповідному дорученні. Ось чому встановлення події злочину у справах про злочини, пов’язані з незаконним доступом до банківських рахунків, нерідко здійснюється безсистемно, що призводить до нераціональних витрат зусиль.          За допомогою узагальнення результатів вивчення кримінальних справ (проваджень) про злочини досліджуваної категорії можна виокремити декілька підгруп типових слідчих ситуацій, пов’язаних з характером та обсягом інформації про виявлене кримінальне правопорушення на початку досудового розслідування:          По-перше, доцільно виокремити типові ситуації залежно від результатів перевірок заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення або матеріалів, зібраних унаслідок самостійного виявлення обставин, що можуть свідчити про їх вчинення: 1) підтверджується наявність ознак кримінального правопорушення, що є підставою для внесення відомостей до ЄРДР; 2) не встановлено достатньої інформації про вчинене кримінальне правопорушення (з огляду на вимоги ч. 5 ст. 214 КПК України), що потребує для їх встановлення проведення додаткової перевірки; 3) не виявлено ознак кримінального правопорушення, але вбачається наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів (відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ “Про оперативно-розшукову діяльність”) про злочини, що готуються, або осіб, які готують вчинення злочину (із заведенням оперативно-розшукової справи); 4) не підтверджується матеріалами перевірки факт вчинення кримінального правопорушення, що передбачає складання уповноваженою службовою особою мотивованого висновку з дорученням інших документів (пояснення, рапорти, довідки тощо), який “списує” до підрозділу документального забезпечення в номенклатурну справу, про що робиться відповідна відмітка в журналі ЄО та повідомляється прокурор. По-друге, з урахуванням чинника інформаційної визначеності можливо виокремити три типові ситуації початкового етапу розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним доступом до банківських рахунків: 1) відомий факт вчинення злочину, що потребує відповідного реагування правоохоронних органів, проте вихідна інформація не містить даних про особу, яка вчинила злочин (наприклад, виявлення безпекою банку факту неправомірного втручання в роботу платіжних систем та банку та заволодіння коштами з банківського рахунку); 2) відома особа, яка, ймовірно, вчинила кримінальне правопорушення, необхідно встановити кримінальний характер цього діяння, а також те, чи містить воно всі необхідні елементи складу злочину (ця ситуація найчастіше виникає в разі виявлення ознак злочину правоохоронними органами); 3) відома подія незаконного доступу до банківського рахунка та особа, яка його вчинила (необхідно встановити наявність чи відсутність підстав для початку досудового розслідування, зокрема одержати заяву потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК України).          На зміст типових слідчих ситуацій впливає характер і специфіка елементів криміналістичної характеристики злочинів, зокрема наявність чи відсутність відомостей про особу злочинця, і, залежно від цього критерію, їх можна розподілити на декілька видів.          1. На початку досудового розслідування особу, яка вчинила злочин, встановлено і вона не переховується (23,5 % справ). У цій ситуації, яка вважається найбільш сприятливою в інформаційному та організаційному плані, визначальним є закріплення всіх виявлених слідів злочину.          2. Особа правопорушника невідома (55,5 %), але: перший варіант – у слідчого є відомості, що прямо чи побічно вказують на неї; другий варіант – відсутні будь-які дані, що вказують на особу злочинця. У цій слідчій ситуації, що характеризується обмеженістю (відсутністю) даних про особу, яка причетна до злочину, зусилля слідчого має бути спрямовано на те, щоб позбавитися інформаційних прогалин саме стосовно цього елемента. Джерелом відомостей про особу злочинця можна вважати пошук свідків, криміналістичного дослідження документів, які закріплювали оформлення руху коштів з моменту їх незаконного зняття з банківського рахунка до здійснення операцій з їх легалізації (відмивання). Слідчому необхідно встановити інших осіб, які причетні до таких операцій, а також вилучити документи (інші носії інформації), у яких відобразились матеріальні сліди злочинця. Тож важливим способом отримання первинної інформації про правопорушника є витребування необхідних документів. 3. Особу правопорушника встановлено, утім його місцезнаходження невідоме (12 %). Головне завдання слідчого в третій слідчій ситуації полягає в тому, щоб розшукати підозрюваного, коли він переховується від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме. У таких ситуаціях досудове розслідування зупиняється (п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України) і слідчий, керуючись ст. 281 КПК, оголошує його в розшук. Перед оголошенням особи в розшук важливо зібрати всі можливі матеріали про особистість розшукуваного, у тому числі його анкетні дані, відомості про зовнішність, особливі прикмети, родинні, дружні та інші зв’язки, особливості поведінки, фотографії та інші відомості, що можуть сприяти розшуку підозрюваного .          4. Правопорушника затримано уповноваженою службовою особою або іншою особою при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення (9 %). У цій ситуації увагу привертають певні особливості затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення . На початковому етапі розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним доступом до банківських рахунків, слідчі підрозділи повинні розв’язувати низку тактичних завдань, які мають свою специфіку залежно від слідчої ситуації, що складається [62; 155; 86]. Під типовим тактичним завданням розуміють складову процесу розслідування, що відображає співвідношення між типовою сукупністю даних про злочин (слідчою ситуацією) та проміжними цілями розслідування, що визначають типовий спосіб дії й формування доказів [159, с. 97].          Для вирішення тактичних завдань застосовують комплекси слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних заходів, які дістали назву тактичних операцій [103, с. 24]. Концептуальні основи формування тактичних операцій висвітлено у працях учених-криміналістів радянського періоду [5, с. 215–219; 27, с. 202–243; 143; 191].          На думку В.Ю. Шепітька, тактична операція відрізняється від звичайної сукупності слідчих, оперативних, ревізійних та інших дій такою її властивістю, як комплексність, що означає чітко визначену послідовність дій, взаємозв’язок між собою, спрямування на вирішення системних завдань розслідування [365, с. 56, 57]. Тактичні операції, за переконанням В.А. Журавля, мають максимально наближатися до типових слідчих ситуацій і виходити з конкретних тактичних завдань, що поставлені перед слідчим [112].          Розподіл тактичних операцій на категорії визначає повторюваність дій, що застосовують у різних комбінаціях залежно від виду злочину, характеру слідчої ситуації, тактичних завдань тощо. У запропонованій В.І. Шикановим класифікації тактичних операцій виокремлено: тактичні операції при розслідуванні будь-якого злочину (тактичні операції “розшук підозрюваного”, “одержання доступу до інформації”); групи злочинів (наприклад, “перевірка неправдивого алібі”) та злочинів певного виду [369]. Л.Я. Драпкін розподілив тактичні операції на наскрізні, що проводять на кількох етапах розслідування, та локальні, які здійснюють на певному етапі [99, с. 54–56]. Такі підходи до класифікації тактичних операцій застосовували також Г.А. Матусовський [215, с. 155], В.С. Кузьмічов і Г.І. Прокопенко [184, с. 198].          На початковому етапі розслідування злочинів досліджуваної категорії підлягає розв’язанню низка загальних тактичних завдань, що мають свою специфіку залежно від слідчої ситуації, яка складається. До таких завдань слід віднести: 1) отримання інформації про подію злочину (місце, час, спосіб його підготовки, учинення та приховування), а також осіб, які причетні до злочину, їх мети та мотивів; встановлення характеру та розміру матеріальної шкоди, завданої злочином (виявлення грошових коштів та майна, що належать підозрюваному, забезпечення їх зберігання); 2) запобігання спробам підозрюваного зникнути і переховуватися від слідства, розшук підозрюваного; 3) подолання протидії розслідуванню, зокрема запобігання спробам знищити сліди злочину, забезпечення збереження документів, у яких відображено обставини, що мають значення для доказування.          При плануванні комплексу заходів у першій тактичній операції виникає необхідність використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій, пов’язаних з одержанням інформації про контакти працівників банку з клієнтами банку (службовими особами суб’єктів господарювання). Відтак, доцільно взаємодіяти зі службою безпеки банку, на яких покладається забезпечення охорони банку від зовнішнього та внутрішнього впливу.          Слідчому доцільно також ознайомитися з характером, структурою та особливостями діяльності відповідних фінансових установ та суб’єктів господарювання, що дасть змогу йому з’ясувати обставини, що сприяють вчиненню злочинів, можливі в тій чи іншій ситуації способи й технології злочинної діяльності.          Зважаючи на те, що в більшості випадків незаконного доступу до банківських рахунків, зокрема з використанням документів на переказ, має місце підроблення документів та зловживання службових осіб суб’єктів господарювання, тактична операція “Отримання інформації про подію злочину та осіб, які причетні до злочину” може включати:          1) витребування, відповідно до ч. 5 ст. 40, ч. 2 ст. 93 КПК, від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб речей і документів: нормативних документів банків і суб’єктів господарювання (листів, інструкцій, типових положень та інших документів, що визначають порядок й умови проведення окремих операцій за банківськими рахунками; інструкцій та функціональних обов’язків службових осіб банку, відповідальних за платіжні операції, списків відповідних працівників банку (керівників, операціоністів, економістів тощо) та займаних ними посад; даних податкового обліку щодо діяльності суб’єкта господарювання (установчих, реєстраційних документів, дозвільних документів, юридичних справ підприємств); банківських документів (платіжних документів, на підставі яких перераховувалися кошти, роздруківок з рухом коштів по рахунках з розшифруванням контрагентів за конкретний період); довідок банку, відповідно до яких, йому спричинені збитки на певну суму;           2) отримання, відповідно до ч. 8 ст. 95 КПК, пояснень в учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою;          3) звернення за погодженням з прокурором до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до предметів і документів (ч. 1 ст. 160 КПК), зокрема тих, що містять охоронювану законом таємницю (ст. 162 КПК), з можливістю ознайомитися з ними, зробити їх копії та, в разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, вилучити їх, зокрема в оригіналах: платіжні документи, заяви на відкриття рахунків, на підставі яких перераховувалися кошти; договори про використання підсистеми “Клієнт–Банк” та розрахункове обслуговування певного підприємства в системі електронних платежів; договір про відкриття поточного рахунку та розрахунково-касове обслуговування; картки із зразками підпису та відбитком печатки власника рахунку; юридичну справу підприємства;          4) призначення, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 40 КПК, ревізій та комплексних перевірок фінансової діяльності суб’єктів господарювання (внутрішніх документальних перевірок діяльності банків, їх філій, відділень);          5) проведення (доручення на проведення оперативним підрозділам) обшуків (ст. 225 КПК) за місцем проживання та здійснення підприємницької діяльності службових осіб суб’єктів господарювання, під час яких слід вилучити системні блоки комп’ютерів, модеми, принтери, документи фінансово-господарської діяльності, а також документи, пов’язані з незаконним доступом до банківських рахунків, диски з програмою Інтернет “Клієнт–банк”;          6) проведення (доручення проведення оперативним підрозділам) інших слідчих (розшукових) дій, зокрема: допиту (ст. 224 КПК), пред’явлення особи чи речей для впізнання (ст. 228, 229), огляду (ст. 237), слідчого експерименту (ст. 240), освідування особи (ст. 241) та негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 258–276 КПК);          7) призначення судових експертиз, зокрема: комп’ютерно-технічної (щодо вилучених системних блоків комп’ютерів та інших електронних носіїв інформації); судово-почеркознавчої (щодо належності підписів у платіжних документах); техніко-криміналістичної експертизи документів (щодо ознак матеріального підроблення реквізитів платіжних документів).          На особливості проведення тактичних операцій при розслідуванні злочинів у сфері обігу банківських платіжних карток впливає: спосіб підроблення платіжної картки; місце і спосіб використання платіжної картки; розташування банку-емітенту картки. На початковому етапі розслідування доцільно ознайомитися з нормативно-правовими актами, що регулюють обіг банківських платіжних карток в Україні та отримати консультації фахівців. Ознайомлення з умовами документообігу дозволяє встановити наступні обставини: особливі умови обігу карток та коло документів, що виготовлюються за результатами її використання; місця або службові особи, у яких знаходяться документи, пов’язані з використанням карток, а також їх копії, другі екземпляри тощо; коло осіб, які мають право використовувати картки та обсяг їх повноважень; місця використання карток та порядок відображення факту їх використання в обліковій та іншій документації. Незалежно від конкретної ситуації, у кожному випадку розслідування незаконних дій з банківськими платіжними картками проводяться тактичні операції, спрямовані на встановлення співучасників злочину та злочинної організації; обставин отримання реквізитів банківської платіжної картки [236].          У випадках розслідування злочинів, учинених шляхом незаконного доступу до систем електронних розрахунків, на характер тактичних завдань і спрямування тактичних операцій також впливають такі ситуації початкового етапу розслідування: 1) інформація про мотиви, спосіб учинення злочину та особу злочинця відсутні; 2) є відомості про мотиви, спосіб учинення злочину, але немає відомостей про особу злочинця; 3) відомі мотиви, способи вчинення та приховування злочину, особа злочинця та інші обставини.          

Вся работа доступна по Ссылке