Вплив процесів реструктуризації вугільної галузі на інноваційну діяльність підприємств

Необхідність реструктуризації промислового виробництва на всіх його рівнях організації та функціонування визначається потребою забезпечення ефективного поєднання соціальної самоорганізації підприємницьких структур з принципами і методами державного регулювання економіки, промисловою політикою держави [141]. Завдання, пов’язані зі структурними перетвореннями у вугільній галузі, у різні часи вирішувалися й в інших країнах. Як правило, основною метою процесів реструктуризації є підвищення ефективності роботи галузі в цілому. Реалізація процедур реструктуризації дозволила багатьом країнам істотно знизити витрати на забезпечення потреб економіки країни вугільною продукцією. Саме тому питання щодо проведення реструктуризації вугільної промисловості є дуже актуальним для України і розглядається в багатьох роботах [5, 15, 83, 104, 199]. Реалізацію стратегічних завдань вугільної галузі планується проводити із залученням бюджетних коштів на технічне переоснащення виробництв, капітальне будівництво, закриття шахт (реструктуризацію), утримання гірничорятувальної служби й галузевих інститутів, поточні ремонти та заміну обладнання. У цілому, у вугільну галузь до 2030 р. передбачено інвестувати 221,7 млрд грн (48 млрд - за рахунок бюджету, із щорічним уточненням під час його формування) [75]. Але якщо проаналізувати результати структурної перебудови вугільної галузі та хід її адаптації до сучасних вимог господарювання, можна констатувати, що реальні показники не відповідають стратегічним цілям, викладеним у Концепції розвитку вугільної промисловості, а також завданням, які увійшли до Енергетичної стратегії України. Стан вугільної промисловості залишається кризовим, що й зумовлює потребу в її системній реструктуризації.

У той же час результати аналізу прийнятої в країні програми «Енергетична стратегія України на період до 2030 року» [55] свідчать про те, що в ній не враховано ряд потенційних можливостей підвищення рівня ресурсної забезпеченості енергетичної безпеки країни. Зокрема, в наміченій стратегії передбачено постійно зростаючий імпорт вугілля, який досягне в 2030 р. 14,6 млн т на рік. Крім того, фактично відсутні пропозиції щодо вдосконалення державного механізму управління ресурсною забезпеченістю енергетичної безпеки країни, який би ґрунтувався на результатах взаємодії держави, її центральних органів і підприємницьких структур, тобто не використовуються ринкові механізми. Немає також чіткості в стратегії щодо фінансових джерел для реалізації запропонованих рекомендацій [174].

Важливою складовою стратегії підтримки інноваційного розвитку у вугледобувній промисловості України щодо формування фінансових ресурсів є створення умов для найширшого залучення найрізноманітніших джерел суб’єктів інноваційного процесу. Розвиток підприємств вугільної промисловості на інноваційних та наукових засадах потребує підготовки нового покоління дослідників та висококваліфікованих фахівців, готових до здійснення інноваційної діяльності в умовах ринку. Україна має задовільні стартові умови для того, щоб трансформуватися в глобальні процеси, спираючись на високий інтелектуальний потенціал. Інноваційна модель розвитку, яку обрала Україна, формується на основі детермінант глобального інформаційного суспільства [31]. Концепція розробки і здійснення програм реструктуризації вугільної промисловості виходить з того, що основна роль реструктуризації – забезпечення максимально безболісної заміни виробничого потенціалу промисловості, який сильно застарів, новим, ефективнішим виробництвом.

Теоретичні основи побудови концепцій реструктуризації промисловості базуються на наступних початкових тезах [49]:

1. реструктуризація промисловості є одним з найрадикальніших і тому найважливіших напрямів її інноваційної стратегії;
2. програми реструктуризації промисловості повинні будуватися і впроваджуватися в рамках здійснюваної в цьому регіоні інноваційної політики;
3. до найважливіших принципів можуть бути віднесені:

розробка програми реструктуризації промисловості вимагає максимально широкої постановки вирішуваних проблем. При сучасному рівні розвитку науки така широта розгляду проблем краще всього досягається при використанні в якості основного інструменту методології системного дослідження;

для реалізації програми реструктуризації необхідно погодити намічені заходи одночасно за всіма етапами НДДКР;

здійснення реструктуризації промисловості вимагає зацікавленого регулювання і підтримки з боку держави. Рішення виникаючих в процесі реструктуризації комплексу проблем силами безпосередньо промислових підприємств значно утруднено;

 успішне здійснення реструктуризації промисловості можливе лише в тому випадку, якщо нею будуть повною мірою враховані не співпадаючі один з одним інтереси державних і регіональних рівнів управління, інвесторів і промислових підприємств регіону. Державне регулювання і підтримка заходів по реструктуризації промисловості мають бути націлені, в першу чергу, на більш прийнятне узгодження цих інтересів;

реструктуризація має охопити всі сфери життєдіяльності промисловості, передбачивши взаємоузгоджені ефективні перетворення структур виробничого потенціалу промислових підприємств, технічних засобів і технологій, економічних умов, соціальної інфраструктури, кадрового складу та екологічних наслідків;

реструктуризація промисловості - процес циклічний і перманентний, її не слід представляти як одноразову перебудову або винятковий, надзвичайний і незвичайний захід. Разом з тим реструктуризацію не слід вважати процесом безперервним. Безперервно здійснюється лише загальний процес інноваційного управління економікою промисловості. Реструктуризація ж є певною фазою, одним з його важливих тимчасових етапів, коли після тривалої фази еволюційного розвитку виявляються накопиченими умови для здійснення чергового крупного прориву революційного характеру;

прориви типу реструктуризації відбуваються через достатньо тривалі проміжки часу і самі вимагають багатьох років для своєї реалізації. Тому важлива роль в проведенні реструктуризації промисловості належить вирішенню питань визначення найраціональніших термінів здійснення окремих робіт, їх черговості та іншим характеристикам суто динамічного характеру. Наукові обґрунтування вирішення завдань такого типу базуються на показниках дисконтованого чистого доходу на тривалу перспективу і досить складних методах прогнозування витрат, результатів і пов’язаних наслідків здійснення тих або інших альтернативних варіантів рішення.

Істотне значення для здійснення великомасштабних програм реструктуризації промислових підприємств має попередня розробка їх концептуальної основи. Значення такої концепції полягає в системному викладі головних причин, цілей і особливостей реструктуризації, яка здійснюється, проголошенні її пріоритетів і критеріїв ефективного здійснення в умовах очікуваних перспектив розвитку [2]. Іншими словами, концепція – це ідеологія, бачення суті проблеми і стратегічний задум її вирішення. Або, інакше кажучи, – «філософія» постановки і рішення програми, що закладається у всі подальші розробки [32]. В роботі [142] зазначається, що метою діяльності промислового підприємства як носія інтересів кількісно і якісно певної сукупності осіб служитиме, перш за все, відтворення себе як такого. Це досягатиметься на базі як простого, так і розширеного відтворення власної господарської діяльності. У першому випадку забезпечується елементарне виживання, а в другому – той або інший ступінь стійкого розвитку як вища стадія реструктуризації.

Реструктуризація вугільної промисловості – тривалий процес здійснення організаційних, технічних і фінансових заходів з метою підвищення ефективності роботи галузі, розвитку її потенціалу, вдосконалення організаційної та фінансової структури, досягнення конкурентоздатності вітчизняного вугілля на внутрішньому ринку і в системі світового постачання енергоносіїв. Реструктуризація вугільної промисловості притаманна для економік всіх вуглевидобувних країн. Так, в Західній Європі процес реструктуризації вугільної промисловості розпочався у 1950-х роках і проходив у різних країнах в різний час.

Структурна перебудова вугільної галузі була започаткована Указом Президента України від 07.02.1996 р. № 116/96 «Про структурну перебудову вугільної промисловості», де були визначені основні напрями реформ. Подальшим значним кроком стала Програма, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.1997 р. № 280 «Про хід структурної перебудови вугільної промисловості», якою були визначено цілі і завдання реструктуризації вугільної промисловості, передбачені основні критерії для визначення шахт, які підлягають закриттю, та наголошено на основних проблемах, пов’язаних із закриттям шахт. В 1999 р. був прийнятий Гірничий Закон України, який закріпив за працівниками гірничих підприємств право на пільгові умови працевлаштування, професійної перепідготовки та інші соціальні гарантії. Однак на той час чинним законодавством не було визначено поняття «реструктуризації вугільної галузі», і реструктуризація розглядалася як закриття та ліквідація діючих шахт, а в програмних документах Кабміну не були визначені напрями та порядок витрачання бюджетних коштів, передбачених на реструктуризацію вугільної галузі, у зв’язку з чим були допущені нецільові витрати цих коштів [135].

В результаті повільної реструктуризації вугільного сектору видобуванням вугілля займаються дрібні шахти. Середній річний видобуток однієї шахти менший за 800 тис. т., що є дуже низьким показником, порівняно з іншими сусідніми країнами [106]. У вугільній промисловості України зберігається тенденція ускладнення умов експлуатації і, тим самим, погіршення економічних результатів роботи шахт. Саме тому інновації для держави визначають потенціал її розвитку на довгострокову перспективу, унаслідок чого стають стратегічним чинником економічного розвитку не тільки підприємств вугільної галузі, але і країни загалом [177]. Однією з істотних причин падіння рівня видобутку є недостатня увага до питань капітального будівництва, проведення виробок, підготовки нових горизонтів і нової лінії очисних вибоїв.

Недостатню реалізацію вугільної продукції і профіцит вугілля у вигляді значних залишків на вугільних складах часто можна пояснити жорстким втручанням Міненерговуглепрому та його структур у цінову політику. Унаслідок незбалансованості доходів і витрат на вугільних підприємствах практично не формуються амортизаційні кошти як джерело відтворення основних фондів. Неефективно використовуються бюджетні гроші, призначені для придбання шахтами гірничошахтного устаткування: десятки мільйонів гривень витрачено на неякісні машини та механізми, на дослідні зразки, які не пройшли стандартних етапів для серійного виробництва.

З 2004 р. серед причин падіння вуглевидобутку називається і така, як приведення у відповідність до правил безпеки технологій видобутку вугілля на високонавантажених лавах. Застосування сучасного устаткування без оновлення технології, без прив’язки до певних гірничо-геологічних умов конкретної шахти не може дати ефекту технічного переоснащення і безпечного збільшення навантаження на вибій. Тут позначилася тривала відсутність належної уваги до галузевої науки. Вкрай важливо відродити наукові напрями щодо створення сучасних технологічних схем безпечного та ефективного вуглевидобутку із заходами щодо використання шахтного метану.

Кардинальним шляхом реструктуризації вугільної промисловості є консервація та закриття неперспективних, найбільш збиткових шахт – тих, що не мають перспективи подальшого функціонування через нестачу продуктивних запасів вугілля, складні гірничо-геологічні умови відробки пластів, які виключають ефективне використання сучасної техніки та передових технологій видобування вугілля і забезпечення високого ступеня безпеки праці шахтарів не лише у найближчій, але й у віддаленій перспективі. Закриття глибоко збиткових вугільних підприємств є великою проблемою вугільної галузі. Значно затримався у часі процес закриття шахт і реструктуризації шахт третьої групи, з усіма наслідками економічного та соціального характеру. Закриття шахт, наприклад, у Донецькій області розпочалося у 1996 р. і триває дотепер. Його проектну вартість обчислено в сумі понад 3,8 млрд грн. З тих пір уже витрачено 2,5 млрд грн, або 66 %, але по жодній шахті роботи не виконані цілком і жодну шахту не ліквідовано як юридичну особу. Фінансування етапів відбувається безсистемно і непослідовно [7]. Такі концептуальні напрями розвитку галузі, як реструктуризація (закриття шахт), збільшення обсягів держпідтримки, пошук і впровадження різних структур управління державними підприємствами, поки не дали відчутних економічних результатів. Головна перешкода – недосконалість управління вугільною промисловістю на всіх рівнях. Ані колишні, ані нинішня схеми управління не усувають дійсних причин негативних процесів у галузі. Стосовно вугільної промисловості держава дотепер виступає в ролі неефективного власника.

Вся работа доступна по <a href=

"  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16988.html  " target="_blank">Ссылке</a>