Ресурсний потенціал машинобудівного підприємства: сутність та характеристика його складових

Як було зазначено у пп. 1.1, для забезпечення розвитку машинобудівного підприємства необхідно мати достатні ресурси: робоча сила, матеріальні засоби виробництва (машини, устаткування, сировина, матеріали тощо). Тому економічна категорія «ресурси» у технічній й економічній літературі є досить розповсюдженою. В економічній теорії усі види ресурсів, які використовуються у процесі виробництва, називаються економічними ресурсами, або факторами виробництва, або продуктивними силами суспільства. Однак, в працях різних авторів роль і значущість кожного виду ресурсів розглядається з різних точок зору. Так, фізіократи найбільшу роль відводили землі як економічному ресурсові. Адам Сміт розглядав взаємодію вже трьох факторів виробництва: землі, праці та капіталу.

Розвиток ресурсів, їх нарощування повинні забезпечити потенційні можливості підприємства ефективного функціонування на ринку. Тому важливим бачиться розгляд поняття «потенціал». Цей термін походить від латинського слова «potentia» і означає «приховані можливості», які у виробничій практиці завдяки праці можуть перейти в реальну дійсність. У тлумачному словнику С.І. Ожегова «потенціал» трактується як «ступінь потужності в будь-якому значенні, сукупність засобів, можливостей, необхідних для будь-чого» [124].

Автори словника-довідника «Генеза ринкової економіки» [31] визначають потенціал (від лат. рotential – сила) як засоби, запаси та джерела, що є у наявності та можуть бути використані для досягнення певної мети, вирішення окремого завдання, а також можливості окремої особи, суспільства та держави в певній галузі.

У тлумачному словнику української мови під терміном «потенціал» розуміється «... приховані здатності, сили для будь-якої діяльності, що можуть виявитися за певних умов» [162]. У Великому економічному словнику [20] «потенціал» як економічна категорія – це наявні можливості, ресурси, запаси, засоби, що можуть бути використані для досягнення, здійснення будь-чого.

Найбільш поширене трактування сутності потенціалу надано російським ученим В.С. Спіріним [157]: «потенціал – це сукупність природних умов і ресурсів, можливостей, запасів і цінностей, що можуть бути використані для досягнення певних цілей».

О.С. Федонін [169] зазначає, що потенціал об’єднує в собі як просторові, так і часові загальноекономічні характеристики. З одного боку, він характеризує минуле, відображуючи ту сукупність властивостей, які було отримано системою в процесі її становлення. З іншого – характеризує рівень практичного застосування і використання наявних можливостей.

Найбільш загальним, на нашу думку, є визначення потенціалу підприємства О.І. Олексюком [169]. Він характеризує його як максимально можливу сукупність активних і пасивних, явних і прихованих альтернатив (можливостей) якісного розвитку соціально-економічної системи підприємства у певному середовищі господарювання (ситуаційно-ринкова складова) з урахуванням ресурсних, структурно-функціональних, часових, соціокультурних та інших обмежень.

Близьким до цих визначень є розуміння потенціалу В.М. Архангельським: «потенціал – це засоби, запаси, джерела, які є в наявності і можуть бути мобілізовані для досягнення певної мети або розв’язання певного завдання» [12].

Поняття «потенціал» у спеціальній літературі трактується по-різному, але авторів об’єднує акцент на спрямованість підприємства на досягнення кінцевої мети в результаті ефективного використання потенціалу.

Так, О. Ареф’єва, О. Коренков під потенціалом розуміють усі джерела, можливості, запаси, які можуть бути використані для вирішення будь-якого завдання або досягнення певної мети [9]. Інші автори поділяють думку стосовно того, що потенціал підприємства включає сукупність ресурсів та можливостей, за допомогою яких забезпечуються певні досягнення [13, 21]. Більш обґрунтовано подається трактування потенціалу підприємства у О.С. Федоніної, І.М. Репіної, О.І. Олексюка, які розглядають його як сукупність показників оцінювання можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів [169].

Можна погодитися з думками авторів стосовно визначення економічної категорії потенціалу підприємства, проте вважаємо за доцільне розглядати це питання більш широко, підтримуючи думку, що основою досягнення успіху є виробнича досконалість, лідерство за продуктом, близькість до споживача [169], або, що потенційні можливості включають показники господарської діяльності, конкурентоспроможності продукції, конкурентоспроможності підприємства, стійкого стану підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках. В. Захарченко, Л. Кошкін, М. Соловйов вводять поняття корпоративних ресурсів як сукупності фінансових, людських, майнових, інформаційних тощо ресурсів, що забезпечують стабільне функціонування та розвиток підприємства в цілому, виділяючи в процесі деталізації провідну роль майнової складової [51]. З урахуванням великого значення інновацій для конкурентоспроможного підприємства пропонується новий вид потенціалу – інноваційний, який становить ядро загального підприємницького (або економічного) потенціалу підприємства, органічно входячи до його складових – науково-технічної, кадрової, виробничої, технологічної, фінансової та інших, і визначає потенційну можливість підприємства щодо здійснення інноваційного розвитку [29]. Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що інноваційний потенціал є у складі кожного виду потенціалу підприємства, а, отже, кожна складова ресурсного потенціалу повинна мати інноваційну спрямованість. Тому, на нашу думку, немає сенсу виділяти інноваційний потенціал в окрему структуру.

Як показав проведений аналіз, в основу наведених визначень категорії «потенціал» покладено ресурси підприємства та досягнення поставлених цілей підприємства за допомогою цих ресурсів. Проте наявність ресурсів не може гарантувати досягнення цілей підприємства, враховувати слід також потенційні можливості підприємства щодо мобілізації ресурсів для досягнення цілей.

Однак, на наш погляд, такі критерії як розмір і потужність можуть виступати загальними характеристиками підприємства, але не дозволяють визначити ступінь ефективності використання потенціалу підприємства.

Науковий підхід до дослідження ресурсного потенціалу передбачає необхідність обґрунтування його теоретичної моделі, що має не тільки найбільш повно відображати даний об'єкт, а й бути інструментом його поглибленого вивчення.

Вивчення ресурсного потенціалу підприємства є необхідною складовою та передумовою формування стратегії (стратегічних альтернатив) його розвитку. Коло визначень ресурсного потенціалу підприємства дуже широке – від надзвичайно вузького його розуміння як річного обсягу виробництва продукції до таких загальних категорій, як соціально-економічна система [14]. Його розглядали як елемент виробничих відносин щодо використання здатності трудових ресурсів до створення матеріальних благ, як сукупність наявних ресурсів для досягнення поставленої мети, як максимально можливий обсяг матеріальних благ та послуг, який можна отримати за умови оптимального використання наявних ресурсів, як реальну чи ймовірну здатність виконати цілеспрямовану роботу та ін.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/29042.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>