Стратегічне управління ресурсним потенціалом підприємства машинобудівної сфери: сучасна парадигма

Виходячи із значення сфери машинобудування для національної економіки (пп. 1.1) та ресурсного потенціалу для розвитку машинобудівних підприємств (пп. 1.2), виникає необхідність управління ним на довготривалий період, а, отже, формування ефективної стратегії.

Проте, для машинобудівних підприємств проблема формування стратегії управління економічним зростанням ускладнюється тим фактом, що ця сфера бізнесу інерційна й істотні зміни показників її діяльності вимагають відповідно значних витрат часу й коштів. Підприємства машинобудування дуже повільно адаптуються до роботи в ринкових умовах.

Отже, для того, щоб машинобудівне підприємство мало можливість успішно реалізовувати розроблену стратегію, необхідно визначити інструменти й механізми її впровадження в практичну діяльність таким чином, щоб система могла вчасно реагувати на найменші зміни показників зовнішнього й внутрішнього середовища, про що свідчить систематизація характеристик, наведених в дослідженнях вчених-економістів [23, 38, 46, 58, 73, 161, 173].

Необхідне випереджаюче зростання обсягу машинобудування, оскільки саме воно визначає виробничий потенціал країни, забезпечує стійке функціонування провідних сфер економічної діяльності (паливно-енергетичний комплекс, транспорт і зв`язок, агропромисловий комплекс, оборонні галузі, будівництво), а також наповнення споживчого ринку і, що не менш важливо, забезпечує зайнятість населення, підвищуючи його кваліфікаційний рівень.

Для вітчизняних машинобудівних підприємств життєво необхідним стає перехід від функціонального підходу управління розвитком до комплексного підходу на основі розробки стратегії управління стійким розвитком підприємства.

Комплексний підхід дає можливість передбачити не тільки фінансово-економічний стан самого підприємства, але й динаміку зовнішніх факторів, на основі яких визначаються сильні й слабкі сторони становища підприємства в умовах ринку, розробляються випереджальні заходи для його розвитку й приймаються відповідні управлінські рішення.

Такий підхід до розробки механізму управління економічною стабільністю з урахуванням досвіду розвинутих країн, специфіки галузі, факторів впливу зовнішнього середовища може стати основою розробки загальної довгострокової стратегії економічного розвитку підприємства. Це забезпечить стабільність функціонування на підставі динамічної збалансованості процесів розвитку і процесів поточної діяльності, з урахуванням специфіки попиту на продукцію, що випускається.

Аналіз методів і систем управління підприємствами показує, що з часом із збільшенням складності та непередбачуваності майбутнього, ці методи і системи також ускладнюються й розвиваються [30].

Можна виділити чотири етапи їхнього розвитку, які ґрунтуються на: контролі за виконанням, коли майбутнє є повторенням того, що було; екстраполяції, коли майбутнє передбачають шляхом екстраполяції минулого; передбачення змін, коли передбачають майбутні тенденції та визначають реакції на них; гнучких екстрених рішеннях у реальному масштабі часу.

Слід зазначити, що на кожному наступному етапі розвитку методи та системи управління ускладнювалися й доповнювалися з урахуванням зростаючого рівня нестабільності. Збільшення непередбачуваності та ускладнення зовнішнього середовища потребує ускладнення та підвищення швидкодії систем управління підприємствами. Водночас на машинобудівних підприємствах спостерігається тенденція до зменшення періоду довготривалого планування, відмови від планування на користь інтуїції та досвіду і спрощення систем управління.

На сьогодні для ефективного управління підприємством управлінські рішення не повинні бути спрощеними або дуже складними. Складність і швидкість прийняття управлінських рішень повинні відповідати складності та швидкості змін у зовнішньому середовищі. Основні етапи розвитку систем управління наведено на рис. 1.9.

Стратегічне управління розглядають як безперервний процес розвитку підприємства, пов'язаний з постановкою цілей і завдань, базується на людському капіталі та потребах врахування зовнішнього і внутрішнього середовищ для забезпечення конкурентних переваг.

За концепцією стратегічного управління підприємством у межах виконання довгострокових програм можуть створюватися стратегічні ситуації, викликані множиною змін зовнішнього середовища та сприймаються системою управління підприємства як стратегічні завдання.

Ці завдання є частиною стратегії розвитку підприємства, яка спрямована на забезпечення досягнення певної мети.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/29042.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>