Участь понятих як гарантія законності та обґрунтованості досудового розслідування

Магістральним напрямком розвитку та побудови правової держави на сучасному етапі є реальний захист прав і законних інтересів людини і громадянина в усіх сферах суспільного життя. Особливо важливого значення у зв’язку з цим набуває законність в діяльності слідчих, прокурорських та судових органів при розслідуванні і вирішенні ними кримінальних справ, виконанні завдань кримінального судочинства. Однією із необхідних умов реалізації принципу законності в процесі кримінального судочинства є здійснення поставлених перед ним завдань – досягнення об’єктивної істини, правильне встановлення фактичних обставин справи [133, с. 3].

У кримінальному процесі теоретичні положення гарантій законності та обґрунтованості досудового розслідування розглядали у своїх роботах Ю. І. Азаров, Ю. П. Аленін, Ю. М. Грошевий, Ю. О. Гурджі, А. Я. Дубинський, Н. С. Карпов, О. М. Ларін, Є. Д. Лук’янчиков, В. Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, М. М. Міхеєнко, В. Т. Нор, М. А. Погорецький, В. О. Попелюшко, В. М. Савицький, С. М. Стахівський, М. С. Строгович, Л. Д. Удалова та інші дослідники. Усі вони до правових гарантій, що забезпечують законність й обґрунтованість досудового розслідування, відносили (у тому числі за КПК України 1960 р.): загальні засади кримінального провадження (законність, право на оскарження процесуальних дій і рішень та ін.); процесуальну форму прийняття та реалізації рішень; процесуальні повноваження органу слідчого, прокурора, суду (слідчого судді) приймати відповідні процесуальні рішення і вимагати їх повного та своєчасного виконання; заходи, призначені відновлювати порушену законність (скасування незаконного рішення, визнання недійсності акта їх виконання); установлені законом строки для виконання процесуальних рішень; заходи юридичної відповідальності (наприклад, притягнення слідчого до дисциплінарної відповідальності); судовий і відомчий контроль, прокурорський нагляд [134–142; 64; 143–149].

Проте, на практиці всі ці гарантії не завжди є достатньо ефективними, а перспективи їх удосконалення пов’язані щонайменше з двома напрямами. По-перше, потрібна більш чітка правова регламентація цих гарантій у КПК України; по-друге, поліпшення організації виконання процесуальних рішень, що передбачає вдосконалення підзаконних нормативно-правових актів, підвищення професійної підготовки слідчих, зміцнення виконавської дисципліни, поліпшення фінансування і матеріально-технічної бази тощо.

Недотримання процесуальної форми проведення слідчих (розшукових) дій негативним чином позначається на отриманих при цьому результатах. Наприклад, якщо під час складання протоколу огляду місця події слідчим буде неправильно вказано дату цієї слідчої дії або підписи від імені понятих виконають «підставні» особи, у подальшому це призведе до визнання зазначеного процесуального документа у справі недійсним, як і в цілому рішень у справі, а також виключення отриманих фактичних даних із сукупності доказів [38].

Нехтування вимогами процесуальної форми майже завжди призводить до порушення законності та впливає на перспективу судового розгляду справи. Якщо основний процесуальний документ, зокрема протокол огляду місця події, що містить основні докази події кримінального правопорушення, отримано з порушенням вимог кримінального процесуального закону (адже докази, отримані з порушенням закону, не мають юридичної сили й не можуть бути покладені в основу доказування), на цій підставі суд має право виправдати обвинуваченого або закрити провадження за недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення або ж, навпаки, – така ситуація може загрожувати притягненням до кримінальної відповідальності невинуватої особи.

Так, працівниками одного з ОВС Київської області під час огляду місця події було вилучено 150 гр. наркотичної речовини і слідчим було винесено постанову про порушення кримінальної справи (за КПК України 1960 р.), а після проведення розслідування справу було направлено до суду. Проте під час судового розгляду справи суддя запитав у понятих про обстановку на місці вчинення злочину. На вказане питання поняті описали зовсім іншу місцевість, на відміну від тієї, яка була зазначена у протоколі огляду місця події. Як було з’ясовано пізніше, протокол огляду місця події слідчим було складено у службовому кабінеті, а не на місці події. Як наслідок, суд виніс виправдувальний вирок [150].

Особливу увагу необхідно приділити питанням, пов’язаним із забезпеченням прав і законних інтересів учасників слідчих (розшукових) дій. Слідчий або інша посадова особа зобов’язана підготуватися до здійснення необхідних дій як психологічно, так і організаційно (приготувати науково-технічні засоби, запросити понятих, проінструктувати і роз’яснити права та обов’язки фахівцям, співробітникам оперативних підрозділів та ін.). Завершується процесуальна дія складанням протоколу (рапорту, довідки або іншого підсумкового документа) та підбиттям підсумків, що можуть стати передумовою для прийняття нових рішень. Можливі й інші варіанти, коли слідчий виконує рішення, прийняте іншим органом (посадовою особою), і коли він доручає виконання прийнятого рішення іншому органу (посадовій особі), зокрема проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам (п. 3 ч. 2. ст. 40 КПК України) [151].

До системи гарантій прийнято включати суспільно-політичні, соціально-економічні (матеріальні), ідеологічні, юридичні (правові). Законність кримінальної процесуальної діяльності значною мірою зумовлюється рівнем дотримання відповідних правових гарантій [152]. Гарантії створюють найбільш сприятливі умови для реалізації принципів, закріплених Конституцією України, та загальних засад кримінального провадження, закріплених КПК України (ст. 7).

На нашу думку, процесуальні гарантії забезпечують реалізацію передбачених Конституцією України положень шляхом реального їх втілення у процес кримінального провадження, таким чином, можна зазначити, що процесуальні гарантії, у свою чергу, забезпечують і сприяють здійсненню учасниками кримінального процесу своїх прав та обов’язків. Це певний механізм запобігання порушенням цих прав, порядок їх захисту та відновлення. Значення кримінально-процесуальних гарантій прав учасників кримінального судочинства полягає в тому, що з їх допомогою громадяни мають реальну можливість здійснювати надані їм законом права і захищати свої інтереси шляхом активної участі у кримінальному провадженні [153].

Процесуальні гарантії забезпечення прав та свобод людини і громадянина у кримінальному провадженні, а саме розвиток цих гарантій, передбачає: розширення існуючої системи та обсягу й змісту окремих прав та свобод громадян; створення доступного, простого й надійного юридичного механізму захисту та відновлення прав та свобод, право реабілітації та відшкодування шкоди, яка заподіяна незаконними діями; чітке законодавче визначення підстав, умов та процедури застосування примусових заходів; конкретне визначення механізму застосування примусових заходів і правовідносин, які виникають при цьому; обґрунтованість усіх рішень щодо втручання у права і свободи людини; дієвість відомчого процесуального та судового контролю, прокурорського нагляду за здійсненням процесуальної діяльності; визначення  юридичної відповідальності за всі прояви безпідставного втручання у гарантовані законом права та свободи людини [154].

Як зазначає Є. Д. Лук’янчиков, кримінальні процесуальні гарантії законності полягають у сукупності правових засобів, встановлених законодавством для забезпечення розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, які дають змогу одержати та зберегти інформацію, що має значення для кримінального провадження, досягти мети і виконати завдання першого етапу кримінальної процесуальної діяльності, захистити та в разі можливості відновити порушені права і законні інтереси учасників кримінального провадження [140, с. 23].

Систему кримінальних процесуальних гарантій досудового розслідування складають: засади кримінального процесу, кримінальна процесуальна форма, процесуальний статус учасників кримінального процесу, можливість застосування заходів кримінального процесуального примусу, відомчий та судовий контроль, прокурорський нагляд, право на оскарження дій і рішень органів та посадових осіб, які ведуть процес.

Стратегічні напрями вдосконалення процесуальних гарантій у положеннях кримінального та кримінального процесуального законодавства як складових системи кримінальної юстиції сформульовані в Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні, затвердженій Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 15 лютого 2008 р. «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 [155].

У Концепції визначено, що реформування кримінальної юстиції має ґрунтуватись на досягненнях і традиціях національного законодавства, європейських цінностях щодо захисту прав і основоположних свобод людини, положеннях міжнародних договорів. Оскільки, з урахуванням п. 9 Перехідних положень Конституції України, передбачено створення в Україні нової системи досудового слідства, з уведенням в дію законів, що регулюють її функціонування, мають змінитись й окремі функції та завдання органів кримінальної юстиції.

Необхідність реформування кримінального процесуального законодавства об’єктивно визначається наявністю численних недоліків в діяльності правоохоронних органів, що у сукупності негативно впливають на стан кримінального судочинства [15, с. 12].

Прийняття нового КПК стало першочерговим завданням України і в контексті євроінтеграції, що закріплено у резолюціях Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1244 (2001), № 1513 (2001), № 1346 (2003), № 10676 (2005) та ін. Відповідно до п. 7.3.7 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 4 жовтня 2010 р. № 1755 (2010) («Функціонування демократичних інституцій в Україні»), органи влади України закликано якнайшвидше ухвалити КПК і звернутися за експертизою цього кодексу до Венеціанської комісії, а також врахувати можливі зауваження до його остаточного ухвалення [156; 157].

Відповідно до положень Указу Президента України № 820/2010 та розпорядженнями Міністра внутрішніх справ фахівці МВС уведені до складу робочих груп Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міжвідомчих комісій з розробки та опрацювання проектів КПК України. Робоча група на базі ГСУ МВС (рішення наради керівництва МВС від 21 липня 2010 р. № 508, розпорядження МВС від 8 червня 2010 р. № 451 та від 2 серпня 2010 р. № 670) здійснила узагальнення пропозицій з урахуванням усіх варіантів КПК, які надходили від міністерств і відомств, ГПУ, правоохоронних органів, науковців і практиків з підготовкою порівняльних таблиць, редакційних правок та обґрунтувань.

Починаючи з 2010 р., Адміністрація Президента України й Міністерство юстиції України із запрошенням фахівців-науковців активізували доопрацювання проекту КПК України, і 16 червня 2011 р. його схвалено на засіданні Робочої групи при Президентові України з питань реформування кримінального судочинства. Після цього вказаний проект надіслано до Венеціанської комісії для проведення правової експертизи. І вже в лютому 2012 р. Верховна Рада України прийняла його за основу у першому читанні, а 13 квітня 2012 р. – вцілому.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16777.html     " target="_blank">Ссылке</a>

</p>