---

Види та характеристика слідчих (розшукових) дій, у проведенні яких участь понятих визнається обов’язковою

Розслідування кримінальних правопорушень відбувається за допомогою передбачених законом процесуальних засобів пізнання. До них належать, насамперед, слідчі (розшукові) дії, що проводять з метою збирання, дослідження, оцінювання й використання доказів з огляду на приписи кримінального процесуального законодавства уповноважені службові особи [171; 172].

Відповідно до закону, слідчі (розшукові) дії – це регламентовані кримінальним процесуальним законом процесуальні дії, спрямовані на отримання (збирання) або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 223 КПК України).

Значення слідчих (розшукових) дій полягає в тому, що вони є головним способом збирання доказів і, відтак, – головним засобом усебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального правопорушення, досягнення його завдань. Ініціатором їх проведення майже в усіх випадках є слідчий, тому їх і називають «слідчими». Однак слідчий має право, надаючи доручення працівникові оперативного підрозділу, зобов’язати його взяти активну участь у досудовому розслідуванні.

Кримінальним процесуальним законом України (ст. 41) такого працівника оперативних підрозділів наділено повноваженнями слідчого, що отримало свій вияв у назви виду процесуальних дій – слідчих (розшукових).

Законом передбачено проведення таких слідчих (розшукових) дій:

1) допиту, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб (ст. 224–226 КПК України);

 2) пред’явлення для впізнання: особи (ст. 228 КПК України), речей (ст. 229 КПК України), трупа (ст. 230 КПК України);

3) обшуку (ст. 233–236 КПК України);

4) огляду: місцевості, приміщень, речей та документів (ст. 237 КПК України), трупа (ст. 238 КПК України), огляду трупа, пов’язаного з ексгумацією (ст. 239 КПК України);

5) слідчого експерименту (ст. 240 КПК України);

6) освідування особи (ст. 241 КПК України);

7) залучення експерта та проведення експертизи (ст. 242–243 КПК України).

Які з цих слідчих дій і в якій послідовності будуть проведені, залежатиме від конкретних обставин кримінального провадження, внутрішнього переконання слідчого чи прокурора, заявлених стороною захисту клопотань.

За КПК 1960 р., на відміну від багатьох інших юридичних термінів, законодавець не визначав поняття «слідчі дії». Проте, посилання на цю категорію часто траплялися в окремих статтях (п. 4 ч. 2 ст. 48, ст. 85, 85–1, 104, ч. 4. ст. 127, ст. 128, 128–1 та ін.). Взагалі, цей термін згадувався у КПК 1960 р. понад 90 разів [173, с. 507].

Заповненню законодавчих прогалин сприяли дослідження правознавців, у творчих дискусіях яких і відбувалося формування поняття «слідчих дій», зокрема під час обговорення кількох проектів КПК України. У теорії кримінального процесу та криміналістики проблемам провадження слідчих дій постійно приділялася значна увага. Ці питання широко висвітлено у працях І. Ф. Герасимова, О. В. Горбачова, А. Я. Дубинського, О. М. Ларіна, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, В. В. Рябоконя, С. М. Стахівського, В. М. Тертишника, С. А. Шейфера, В. П. Шибіка, Н. А. Якубовича та інших учених.

Деякі автори поняття слідчих дій розкривають по-різному. Скажімо, О. М. Ларін та І. Ф. Герасимов та деякі інші науковці, відповідно до суб’єкта діяльності, уважають слідчими всі дії слідчого щодо виконання вимог кримінально-процесуального закону. Це надмірно широке і не зовсім чітке визначення. По суті, ці автори ототожнювали поняття процесуальних і слідчих дій [174; 175].

Критичне ставлення до науковців, які ототожнювали процесуальні та слідчі дії, висловлює С. М. Стахівський. Слід погодитись з ученим, що поняття «процесуальні дії» значно ширше за «слідчі дії». Слідчі дії – це та частина процесуальних дій, що спрямовані на збирання й перевірку доказів та відрізняються від решти силою процесуального примусу [176, с. 22].

І. М. Лузгін слідчі дії розуміє як спосіб збирання, дослідження, оцінювання доказів і поділяє їх на дві групи: дії, змістом яких є головним чином виявлення, дослідження та оцінювання доказів; дії, змістом яких є управління процесом розслідування, визначення його меж, строків та порядку проведення [177, с. 94–66].

С. А. Шейфер зазначає, що слідчі дії – це спосіб збирання доказів, регламентований кримінально-процесуальним законом та здійснюваний слідчим комплекс пізнавальних та посвідчувальних операцій, що відповідають особливостям слідів певного виду і пристосованих до ефективного виявлення, сприйняття і закріплення доказової інформації з істотними доповненнями, що здійснюються не лише слідчим, а й усіма учасниками слідчої дії [178].

Інші дослідники переконані, що термін «слідчі» стосовно до процесуальних дій слід тлумачити не за ознакою суб’єкта, а згідно зі змістом відповідної діяльності. В окремих випадках (огляд, допит, слідчий експеримент та ін.) діяльність слідчого має чітке пошукове спрямування. Тому деякі учені тлумачать слідчі дії як інструмент доказування, спосіб одержання доказів. Отже, до слідчих дій, на думку науковців, слід відносити лише ті процесуальні дії, що мають пізнавальний характер. Це так званий «звужений» (або «криміналістичний») підхід до визначення слідчих дій [179, с. 108; 180, с. 8].

Аналізуючи положення нового КПК України, Є. Д. Лук’янчиков та Б. Є. Лук’янчиков розглядають слідчі (розшукові) дії як засоби отримання інформації про обставини вчинення кримінального правопорушення, пізнавальна сутність яких спрямована на безпосереднє дослідження речей, предметів, обстановки, подій та явищ [181, с. 15].

Відповідно до роз’яснень науково-практичного коментаря до КПК України, слідчу (розшукову) дію слід розуміти як передбачений КПК України захід, який застосовується компетентними особами для збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів під час конкретного кримінального провадження. Вони мають пізнавальний і водночас процесуальний характер та розшукову спрямованість, сутність якої полягає у намаганні процесуальної особи розшукати й належним чином зафіксувати у відповідних процесуальних джерелах фактичні дані, що мають значення для кримінального провадження. Роз’ясняючи положення ст. 223 КПК України, автори коментаря визначають, що не менш важливою метою слідчих (розшукових) дій є перевірка раніше отриманих у цьому кримінальному провадженні доказів або інших установлених фактів. Також вони роз’яснюють, що всі інші дії слідчого, які прямо не пов’язані з отриманням (збиранням), дослідженням і перевіркою доказової інформації, прийнято позначати терміном «процесуальні» або «інші» дії слідчого. Отже, як зібране кримінально-процесуальне поняття слідчої (розшукової) дії розглядається як система кримінальних і процесуальних правил та умов, що здійснюються уповноваженою на те особою у конкретному кримінальному провадженні з метою виявлення, вилучення, дослідження і фіксації доказів [87, с. 482].

Крім слідчих (розшукових) дій, виокремлюють також негласні слідчі (розшукові) дії, як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню (ч. 1 ст. 246 КПК України); заходи забезпечення кримінального провадження (ст. 131 КПК України); інші процесуальні дії та рішення (наприклад, повідомлення особі про підозру; зупинення та закінчення досудового розслідування тощо); розшукові заходи слідчого (наприклад, установлення місцезнаходження підозрюваного, потерпілих, свідків, матеріальних цінностей, предметів та інших об’єктів); дії організаційного характеру (складання плану розслідування, створення слідчо-оперативної групи та ін.); організаційно-технічні заходи.

Перш ніж розглянути окремі слідчі (розшукові) дії, у яких участь понятих є обов’язковою, розглянемо питання системи слідчих (розшукових) дій, яке також дискутується представниками кримінальної процесуальної науки.

Наприклад, Б. С. Тетерін і Є. З. Трошин виділяють три групи слідчих дій: 1) щодо виявлення, закріплення, перевірки та оцінювання доказів; 2) стосовно визнання певних осіб учасниками процесу; 3) спрямовані на припинення злочину, забезпечення притягання до відповідальності винних осіб [182].

С. А. Шейфер визначає, що за методами відображення фактичних даних усі слідчі дії також можна поділити на три великі групи: 1) такі, що полягають в отриманні доказів, в основі яких лежить метод допиту; 2) такі, що ґрунтуються на безпосередньому спостереженні, поєднані з прийомами активної дії на відображений об’єкт – виміром, експериментом, моделюванням; 3) такі, що ґрунтуються на безпосередньому спостереженні або на поєднанні методів опитування й спостереження [178].

Тобто, з широкого кола процесуальних дій, що проводять з метою пізнання події злочину, виокремлено їх частину, що має пошуково-пізнавальний характер, спрямовані на пошук слідів – відображень злочинної події, отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів. Обрання слідчих (розшукових) дій для отримання доказової інформації багато в чому пов’язане з характером її джерел. Залежно від об’єкта, на який спрямовано пізнавальну сутність слідчих дій, їх розподіляють на : «речові», за допомогою яких збирають інформацію з матеріальних джерел; «особові», пов’язані з її отриманням від людей; «змішані», або складні слідчі дії, що відображають особливості одержання інформації з обох груп джерел [183, с. 228–234].

 

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16777.html     " target="_blank">Ссылке</a>

</p>