---

Правові та організаційні засади забезпечення безпеки понятих як учасників кримінального провадження

Останніми роками проблеми забезпечення безпеки осіб у кримінальному судочинстві звертають на себе увагу багатьох учених [191]. Окремі позиції з цього питання викладено у дисертаційних дослідженнях і наукових публікаціях В. П. Бахіна, І. А. Воробйова, В. К. Весельського, О. О. Гриньківа, В. І. Галагана, Є. В. Жарікова, В. С. Зеленецького, Н. С. Карпова, В. С. Кузьмічова, М. В. Куркіна, Є. Д. Лук’янчикова, М. В. Стратонова, І. В. Строкова, М. А. Погорецького та ін.

На сучасному етапі правовою основою забезпечення безпеки учасників кримінального процесу та інших осіб, які підлягають захисту від протиправних дій, є Конституція України, закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про службу безпеки», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про прокуратуру», «Про судоустрій України», «Про статус суддів», Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси інші законодавчі акти України.

Важливість цього аспекту досліджуваної тематики обґрунтовано тим, що у ст. 3 Конституції України закріплено положення про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, отже забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства є конституційною гарантією здійснення правосуддя та одним із важливих принципів кримінального процесу України. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міліцію», забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів є основним завданням міліції [192].

Необхідність забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства не викликає сумнівів, однак потребує законодавчого вдосконалення. Недієвість сучасного законодавства щодо цього призводить до того, що незахищені від протиправного впливу учасники кримінального провадження, які могли б сприяти правосуддю, зокрема, поняті, ухиляються від виконання свого громадського обов’язку. Більше того, поняті, крім небажання з’являтися до суду, змушені відмовлятися від первинних показань або суттєво їх змінювати як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи.

О. О. Гриньків головним недоліком сучасного законодавства з питань забезпечення безпеки учасників кримінального процесу вважає відсутність єдиної концепції забезпечення безпеки [193, с. 5].

Водночас спроби законодавця вдосконалити законодавство України відповідно до міжнародних та європейських стандартів, міжнародного досвіду, про що свідчить прийняття нового КПК України 2012 р., мало б поліпшити цю ситуацію. Однак цього не трапилось. У новому Кодексі немає норм, які б регулювали питання забезпечення безпеки понятих в кримінальному судочинстві, на відміну від КПК України 1960 р. Тому, ураховуючи логіку законодавця, можна припустити, що врегулювання питання забезпечення безпеки учасників кримінального провадження покладають на інші закони та відомчі підзаконні нормативно-правові акти. Водночас, погодитися з такою позицією не можна, адже, процесуальні гарантії забезпечення безпеки учасників кримінального провадження, на наш погляд, мають міститися та передбачатися у КПК України.

Так, у КПК України 2012 р. регламентовано забезпечення безпеки в таких випадках:

1) відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 42 КПК України, підозрюваний, обвинувачений заявляють клопотання про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна, житла та ін.;

2) відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 56 КПК України «Права потерпілого», потерпілий має право за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім’ї, майна та житла;

3) відповідно до ч. 4 ст. 228 КПК України «Пред’явлення особи для впізнання», для забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням;

4) відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 КПК України «Проведення допиту, впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування», у разі потреби забезпечення безпеки осіб; допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування);

5) відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 336 КПК України «Проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження», у разі необхідності забезпечення безпеки осіб судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі, яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження);

6) відповідно до п. 8 ч. 1ст. 66 КПК України «Права та обов’язки свідка», свідок має право заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

7) відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 68 КПК України, перекладач має право заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

8) відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 69 КПК України, експерт має право заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

9) відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 71 КПК України, спеціаліст має право заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

10) відповідно до ч. 9 ст. 352 КПК України «Допит свідка», у виняткових випадках для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального провадження чи самого свідка постановляє вмотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. У разі якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод. Перед постановленням відповідної ухвали суд зобов’язаний з’ясувати наявність заперечень сторін кримінального провадження проти проведення допиту свідка в умовах, що унеможливлюють його ідентифікацію, і в разі їх обґрунтованості відмовити у проведенні допиту свідка в порядку, визначеному цією частиною;

11) відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 567 КПК України «Допит за запитом компетентного органу іноземної держави шляхом проведення відео- або телефонної конференції», для забезпечення безпеки осіб допит за запитом компетентного органу іноземної держави проводиться у присутності слідчого судді за місцезнаходженням особи за допомогою відео- або телефонної конференції.

Однак права понятих щодо можливості забезпечення безпеки не були передбачені в КПК України, на відміну від прав експерта, спеціаліста, перекладача, які також відносяться до категорії «інші учасники кримінального судочинства».

Незахищеність осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, від фізичного та психологічного впливу осіб, які вчинили злочин, стала істотною перешкодою здійсненню правосуддя у багатьох державах світу. Зважаючи на це, проблема захисту учасників кримінального судочинства була у центрі уваги міжнародних, урядових і неурядових організацій, про що, зокрема, зазначалося у міжнародно-правових документах [194].

У США, ФРН, Австрії, Бельгії та в багатьох інших країнах існує багаторічний досвід у сфері забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві [193, с. 22]. Особливо розвинений цей інститут у США, законодавство якого реально гарантує забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. Особливо це стосується жертв злочину та свідків. Водночас О. О. Зайцев зазначає, що існуючі в США програми надають допомогу тільки незначній кількості учасників процесу, які перебувають в особливо небезпечному становищі [195, с. 169].

В Австрії у програмі захисту свідків заходи забезпечення безпеки за аналогією з іншими державами містять: переміщення свідка на безпечну територію, соціальну адаптацію на новому місці проживання, а також низку додаткових заходів щодо забезпечення ефективної співпраці свідка з правоохоронними органами, включаючи психологічну допомогу. Програма захисту свідків в Австрії діє доти, доки існує небезпека відносно особи, яку захищають [196].

У Бельгії державна програма захисту свідків була розроблена 2002 р. Цю програму застосовують лише у разі вчинення злочинів терористичного напряму, корупційних злочинів, учинених організованими групами, або таких, що мають транснаціональний характер [193, с. 47].

Слід зазначити, що у США, Австрії, Новій Зеландії та деяких інших країнах для запобігання впливу на особу, яка брала участь у кримінальному процесі, застосовують обмежувальні накази, які забороняють правопорушнику наближатися до жертви, турбувати її (застосовують у випадках «постійного переслідування», постійних телефонних дзвінків) та такі, що забороняють з’являтися у будинку, в якому проживає жертва, або в районі, в якому розташований її будинок (навіть у тому разі, якщо правопорушник є власником будинку) [197, с. 92–93].

Досвід зарубіжних держав показує, що допомога і заходи забезпечення безпеки дають позитивні результати, зміцнюють довіру учасників кримінального судочинства і бажання давати показання. Здебільшого проблеми безпеки зазначених осіб можуть бути ефективно врегульовані за наявності допомоги до та під час судового розгляду, яка дає змогу учасникові процесу впоратись з психологічними аспектами та наслідками давання показань у суді; поліцейських заходів для підвищення фізичної безпеки; судових рішень для забезпечення безпеки під час давання показань [193, с. 49].

 

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16777.html     " target="_blank">Ссылке</a>

</p>