---

Заборона втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом

 

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону, одна з гарантій адвокатської діяльності полягає в тому, що забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом.

Розглянемо, як регламентувалося це питання у ст. 10 Закону України від «Про адвокатуру» 19 грудня 1992 р. після зміни її редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р. [187]. Друге речення ч. 2 ст. 10 цього Закону було викладено в такій редакції: «Забороняється втручання у приватне спілкування адвокатів з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим». Отже, законодавець наголошує саме на кримінально-процесуальному аспекті заборони втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом, який має певний статус.

Щодо кримінального провадження, то положення п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону конкретизовано у ч. 5 ст. 258 КПК України, згідно з якою втручання у приватне спілкування захисника з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.

Розгляд цієї гарантії почнемо з дослідження такої загальної засади кримінального провадження, передбаченої п. 7 ст. 7 КПК України, як таємниця спілкування, а також питання, що слід розуміти під приватним спілкуванням та втручанням у нього.

Згідно зі ст. 14 КПК України, під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування. Утручання в таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети. Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.

У ч. 3, 4 ст. 258 КПК України роз’яснено, що спілкуванням є передавання інформації в будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв’язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб. Утручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо його учасники мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є:
1) аудіо-, відеоконтроль особи; 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних систем; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Як було вищезазначено, зі змісту ч. 5 ст. 258 КПК України можна дійти висновку, що забороняється проведення цих негласних слідчих (розшукових) дій, якщо йдеться про приватне спілкування захисника з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим.

Правове положення про заборону втручання в таке приватне спілкування конкретизовано в інших статтях КПК України. Так, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 131 цього Кодексу, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є тимчасовий доступ до речей і документів. Порядок застосування цього заходу регламентований ст. 159–166 глави 15 КПК України.

Як зазначено у ст. 159 цього Кодексу, тимчасовий доступ до речей і документів полягає в надані стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити виїмку). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

У ч. 1 ст. 160 КПК України зазначено, що сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком зазначених у ст. 161 цього Кодексу.

У ст. 161 КПК України наведено перелік речей і документів, до яких заборонено доступ. Йдеться про ті з них, що стосуються приватного спілкування адвоката з клієнтом. Речами і документами, до яких заборонено доступ, є: 1) листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв’язку з наданням правової допомоги; 2) об’єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією.

Крім КПК України, про заборону втручання у приватне спілкування захисника із засудженим йдеться у Кримінально-виконавчому кодексі України [188]. Так, у ч. 5 ст. 113 цього Кодексу встановлено, що кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до КПК України, не підлягає перегляду і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від такого захисника, не підлягає перегляду.

Слід висловити деякі зауваження щодо змісту ч. 5 ст. 258 КПК України. Редакція цієї норми відкриває можливість втручання у приватне спілкування захисника з іншими особами, з якими він може контактувати з метою надання правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому та, відповідно, отримувати відомості, що становитимуть адвокатську таємницю незалежно від джерела походження.

Дійсно, захисник може вести, наприклад, телефонні розмови з родичами підозрюваного, обвинуваченого, обговорюючи ті чи інші аспекти здійснення захисту. Якщо виходити з буквального тлумачення ч. 5 ст. 258 КПК України, то можна дійти висновку, що є можливим прослуховування таких розмов під час кримінального провадження. Адже в цій нормі йдеться тільки про заборону втручання у приватне спілкування захисника з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим.

До відповідної установи зв’язку захиснику на виконання його адвокатського запиту може надійти кореспонденція від органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ й організацій, громадських об’єднань. Відповідно до змісту ч. 5 ст. 258 КПК України, таку кореспонденцію можна оглянути в порядку, передбаченому ст. 262 цього Кодексу.

На нашу думку, правова регламентація цього питання має бути іншою. Вважаємо доцільним уточнити редакцію ч. 5 ст. 258 КПК України. Пропонуємо доповнити цю норму положенням, що забороняється втручання у приватне спілкування захисника з фізичними та юридичними особами, з якими він контактує з метою надання правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому, засудженому, виправданому.

У ч. 5 ст. 258 КПК України зазначено, що забороняється втручання тільки у приватне спілкування захисника з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим. Водночас адвокат у кримінальному провадженні може бути представником потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, а також надавати правову допомогу свідку. Виникає запитання, невже є можливим втручання у приватне спілкування адвоката з цими учасниками кримінального провадження? Звичайно, що ні.

Законодавець, не конкретизуючи процесуальний статус адвоката, у п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону вказав, що забороняється втручання у його приватне спілкування з клієнтом. Таким чином, ця заборона розповсюджується як на адвоката-захисника, так і на адвоката-представника, а також адвоката, який надає правову допомогу свідку. Однак, щоб на практиці не виникало вказане запитання, пропонуємо доповнити ч. 5 ст. 258 КПК України таким положенням: «Заборонено втручання у приватне спілкування адвоката-представника з потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, адвоката зі свідком, якому він надає правову допомогу».

Заборона втручання у приватне спілкування адвоката із зазначеними учасниками кримінального провадження має особливе значення у його професійній діяльності, оскільки дає змогу зберігати адвокатську таємницю, конфіденційність довіреної клієнтом інформації.

Звернемо увагу на практику Європейського суду з прав людини з цього питання. Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, з урахуванням цієї практики має застосовуватися кримінальне процесуальне законодавство. Цей Суд поширює свою позицію про неухильне гарантування конфіденційності спілкування адвоката зі своїм клієнтом на будь-які способи такого спілкування: листування, телефонні розмови тощо.

Це було підтверджено у справі Кемпбелл проти Сполученого королівства, у якій заявник скаржився, що листи до і від його адвоката були розкриті та прочитані працівниками в’язниці. Заявник додав, що він був обмежений у контактах зі своїм адвокатом через те, що розумів, що його кореспонденція може бути прочитана і зафіксована персоналом в’язниці.

Кемпбелл заявив, що значна кількість листів до і від його адвоката стосувалася судових позовів та скарг проти посадових осіб в’язниці. На його думку, зміст принципу конфіденційності стосунків між юристом і клієнтом полягає в тому, щоб дати особі можливість консультуватися з його повіреним вільно і без ризику, що така інформація може стати відомою не тільки його процесуальним опонентам, а й особам, під адміністративною владою яких він перебуває.

Відповідачем у справі був Британський уряд, який у своїх запереченнях до цієї заяви визнав, що кореспонденція ув’язнених може інспектуватися згідно з чинним на той час законодавством, яке було опубліковано і є доступним для всіх в’язнів. Отже, Кемпбелл та його адвокат були поінформовані про те, що їхня кореспонденція, відповідно до передбачених законодавством процедур, може перлюструватись.

Суд прийняв рішення, що консультації з юристом мають бути вільними і відбуватися в умовах, які не перешкоджають повному і необмеженому обговоренню будь-яких питань. Суд вказав також, що стосунки адвоката з клієнтом є, в принципі, «привілейованими», тому піддання кореспонденції захисника і його клієнта інспекції, передусім особами або органами, які безпосередньо зацікавлені в ознайомленні зі змістом листів, порушує принцип професійної таємниці адвоката. При цьому Суд також підкреслив, що не вбачає жодної межі між різними, залежно від змісту, категоріями кореспонденції адвоката та його клієнта, яка в будь-якому разі має приватний і конфіденційний характер. У принципі, як зазначив Суд, таке листування перебуває під захистом ст. 8 Конвенції, що передбачає право на повагу до приватного і сімейного життя, житла і таємниці кореспонденції.

Це означає, що службові особи в’язниці можуть розкрити лист від адвоката до ув’язненого чи навпаки, коли вони мають достатні підстави вважати, що цей лист містить те, що заборонене законом для пересилання, і лише в тому разі, коли інші засоби виявлення таких предметів зазнали невдачі. При цьому листа може бути тільки розкрито, але його не можна читати. Крім того, необхідно забезпечити достатні гарантії, які запобігали б читанню листа, наприклад, розкрити листа у присутності самого в’язня. Читання листів в’язня до і від адвоката, зазначав далі Суд, може бути дозволене тільки за виняткових обставин, коли адміністрація місця ув’язнення має «розсудливу причину», щоб вважати, що адвокат та його клієнт зловживають правом на конфіденційність листування та зміст листа може створити загрозу безпеці в’язниці, безпеці інших ув’язнених або інші небезпечні ситуації кримінальної природи. Що можна розуміти під терміном «розсудлива причина», залежатиме від усіх обставин, але визнання наявності такої причини вимагає існування фактів або інформації, які повинні переконати об’єктивного спостерігача, що конфіденційним каналом зв’язку між адвокатом і клієнтом зловживали.

Уряд наполягав на тому, що далеко не завжди можна цілком покластися на професійну компетентність та доброчесність адвокатів. Останні доволі часто порушують дисциплінарні правила та зловживають своїми правами. Однак Суд не був переконаний такими аргументами. Можливість дослідження кореспонденції за наявності «розсудливої причину, на погляд Суду, забезпечує достатні гарантії від можливості зловживання. Усі втручання у спілкування обвинуваченого з його адвокатом призводять до конфліктів зі ст. 8 Конвенції. У деяких випадках можуть бути порушені гарантії права на захист, передусім ті, що закріплені у ст. 6 Конвенції «Право на справедливий судовий розгляд», а саме: право мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту (ч. 3 (b) ст. 6) та право використовувати правову допомогу захисника (ч. 3 (с) ст. 6) [9, с. 60–62].

«Очевидно, що гарантії конфіденційності не можуть бути обмежені лише забезпеченням свободи спілкування з клієнтом персонально або листуванням. Виконання адвокатом своїх обов’язків захисника в кримінальному судочинстві вимагає, – як правильно пишуть Т. В. Варфоломеєва, С. В. Гончаренко, – додержання професійної таємниці в більш широкому діапазоні. Тому здається цілком закономірним поширення висновків вищенаведеного судового рішення на такі, наприклад, ситуації, як прослуховування телефонних розмов, використання записуючих пристроїв в офісі адвоката тощо» [9, с. 62].

Існують й інші рішення Європейського суду з прав людини з питання, що розглядається. Одним з них є рішення по справі «Гольдер проти Великобрітанії» (1975 р.): «право ув’язненого на таємницю кореспонденції з адвокатом … ні в якій мірі не повинно порушуватись, оскільки воно є головним засобом, який дозволяє особі утвердити свої права» [189, с. 230].

У справі «Копп проти Швейцарії» (1998 р.) прослуховування телефонних ліній адвокатського офісу було визнано порушенням Європейської конвенції з прав людини [190, с. 42]. Ця справа є показовою, оскільки тут навіть не йшлося про втручання, спрямоване безпосередньо проти адвоката та його клієнтів, а про втручання у сферу телефонних контактів адвоката як своєрідний побічний ефект розслідування, що здійснювалося відносно дружини адвоката, яка буда членом Федеральної Ради і підозрювалась у розголошенні секретної інформації.

Після завершення розслідування Коппа повідомили, що під час його проведення відбувалося прослуховування його приватних і робочих телефонів відповідно до кримінально-процесуального законодавства. Коппу також повідомили, що розмови, пов’язані з виконанням ним своїх професійних обов’язків адвоката, не підлягали прослуховуванню і всі відповідні записи були знищені. Копп стверджував, що прослуховування його телефонів уповноваженими органами порушило його права як адвоката щодо недоторканності його приватного життя та кореспонденції відповідно до ст. 8 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16778.html     " target="_blank">Ссылке</a>

</p>