Політика органів місцевого самоврядування у сфері місцевих позик

Бюджетна політика органів місцевого самоврядування у сфері місцевих запозичень спрямована на вирішення проблем, пов’язаних із дисбалансом доходів та видатків, пошуком додаткових джерел фінансування інвестиційних проектів та здійснення інвестиції в розвиток систем електро-, водопостачання та каналізації, будівництво житла, транспортних мереж, будівництво об’єктів освіти, охорони здоров’я. Причинами проведення політики місцевих запозичень є: напруженість у виконанні бюджету поточного періоду, що пов’язано з недонадходженням запланованих доходів; несвоєчасне або недостатнє надходження міжбюджетних трансфертів; неуспішна діяльність та незадовільний стан підприємств комунальної власності; відсутність у місцевому бюджеті коштів для виконання інвестиційних програм і проектів [204, c. 256].

У чинному законодавстві запозиченнями вважаються операції, пов’язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами [10, с. 5].

Місцеві запозичення здійснюються для фінансування бюджету розвитку Автономної Республіки Крим, міських бюджетів та використовуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об’єктів довготривалого користування або об’єктів, які забезпечують виконання завдань Верховної Ради Автономної Республіки Крим та міських рад, спрямованих на задоволення інтересів населення Автономної Республіки Крим і територіальних громад міст, підвищення рівня надання суспільних послуг населенню. Проте недосконалість та іноді суперечливість правового регулювання сприяє заниженню в Україні ролі запозичень як альтернативного джерела мобілізації фінансових ресурсів органами місцевого самоврядування. Згідно з Бюджетним кодексом до місцевих запозичень належать: коротко- і середньострокові та позики з єдиного казначейського рахунка, запозичення до бюджету розвитку спеціального фонду. Запозичення місцевих бюджетів з єдиного казначейського рахунка для бюджетного вирівнювання виникають при утворенні тимчасових касових розривів між видатками і доходами загального фонду, у процесі виконання місцевих бюджетів у межах бюджетного року і середньотермінового кредитування під час визначення – при недовиконанні прогнозних обсягів доходів, що враховуються під час визначення міжбюджетних трансфертів.

Внутрішні та зовнішні місцеві запозичення до бюджету розвитку спеціального фонду місцевих бюджетів спрямовуються на: соціально-економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних проектів; будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об’єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства; придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; комп’ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів; інші заходи, пов’язані з розширеним відтворенням.

Такі запозичення дають змогу досягнути вищого рівня фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування та можуть здійснюватися на основі випуску облігацій місцевих позик або на основі укладання угод про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах. Облігації місцевої позики, як одну із форм запозичень до місцевого бюджету, органи місцевого самоврядування випускають для забезпечення потреб місцевих бюджетів, а також для фінансування різних місцевих проектів.

Емітентами цих облігацій є Верховна Рада АР Крим або міська рада, яка прийняла рішення про здійснення запозичення до місцевого бюджету у формі випуску облігацій, випустила їх від свого імені та несе зобов’язання, які виникають згідно з умовами випуску облігацій. Облігації можуть випускатися на пред’явника в документарній або бездокументарній формі з іменною ідентифікацією власників на підставі облікового реєстру власників у зберігача.

          Інвесторами цих облігацій можуть бути фізичні та юридичні особи. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування, інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, фонди банківського управління, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб.

          Випуск облігацій місцевої позики дає можливість вирішити такі завдання бюджетної політики: підвищення рівня бюджетної забезпеченості території через залучення коштів до місцевих бюджетів; забезпечення реалізації програм житлового та дорожнього розвитку будівництва, розвитку місцевої інфраструктури.

Використання облігацій місцевих позик має бути безпосередньо пов’язане зі стратегією розвитку регіону або міста та націлене на її реалізацію. Тобто облігації місцевих позик є інструментом реалізації інвестиційної політики регіону чи міста.

Правову базу для здійснення запозичень і випуску боргових зобов’язань органами місцевого самоврядування було створено у 1991 р. із прийняттям законів України «Про бюджетну систему» та “Про цінні папери і фондову біржу”. Цими законами не вимагалося, щоб випуск муніципальних облігацій проходив реєстрацію в центральних органах влади. До  набрання чинності положення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) “Про порядок випуску та обігу облігацій місцевої позики”, питання випуску та розміщення муніципальних облігацій були не врегульовані законодавчо. Для виходу на ринок місцева рада мала лише ухвалити рішення про випуск облігацій, жодних обмежень в обсягах, аналізу окупності проектів, механізмів організації ринку в законодавчому полі не було. Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про цінні папери і фондовий ринок», Бюджетний кодекс встановлюють, що рішення щодо здійснення запозичень приймаються відповідною радою згідно з вимогами, установленими законодавством.

Проте законодавче врегулювання не спричинило динамічного розвитку місцевих запозичень, їх ринок перебуває на стадії становлення, а це стримує розвиток міської інфраструктури, обмежує інвестиційну діяльність органів місцевого самоврядування, їх можливості надавати якісні послуги членам територіальних громад. Україна відстає не тільки від розвинених країн, а й від країн Центральної та Східної Європи у питаннях розвитку цього сегменту фондового ринку.

Вивчення процесів розвитку ринку муніципальних позик в Україні дає можливість виокремити декілька етапів у його становленні.

Перший етап – 1995 р. – перша половина 1998 р. Першу емісію місцевих облігацій в Україні здійснила Київська міська державна адміністрація. Кошти від розміщення (5 трлн 163 млрд крб) планувалося спрямувати у будівництво житла та метрополітену. Ставка розміщення цінних паперів у січні 1996 р. визначалася на рівні облікової ставки Національного банку України плюс 5%. Згодом емітент прийняв рішення про призупинення запозичень через можливість невиконання своїх зобов’язань.

Наприкінці 1995 р. Харківська міська рада випустила облігації на два роки, обсяг емісії – 150 млрд крб. Залучені кошти передбачалося спрямувати на розвиток міського транспорту. Харківська міська рада з 1 грудня 1996 р. по 31 грудня 1998 р. провела другу позику на суму 4 млн грн для розвитку пасажирського автотранспорту міста, стабілізації роботи міської енергосистеми, активізації надходжень продовольчих товарів на споживчий ринок міста та прискорення розрахунків із підприємствами-виробниками і переробниками сільськогосподарської продукції.

Черкаська міська рада випустила цільові облігації «Житло для всіх» загальним обсягом 80 млрд крб, номінальна вартість облігації – 0,1 м2 житла.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16993.html      " target="_blank">Ссылке</a>

</p>