---

Класифікація інсценувань як способу приховування злочинів

Систематизація наукових знань, що здійснюється шляхом класифікації, має важливе значення у будь-якій науці. Криміналістична ж класифікація злочинів сприяє не лише їх систематизації, але й утворює підґрунтя для розробки цілісної системи методів встановлення злочинців, що можуть застосовуватися до усіх видів злочинів, дозволяє виявити усі обставини їх складної структури, відкриває шлях до специфікації методів, пов’язує їх з конкретними криміналістичними ситуаціями, джерелами, необхідними для побудови логічної моделі злочинців інформації [36, с. 5].

Усі дії щодо приховування різних видів злочинів на певному рівні мають спрямованість, суворо обмежену нормою права. Вони можуть бути спрямовані на: ускладнення  встановлення ознак елементів складу злочину; ускладнення встановлення кваліфікованих ознак злочину, що обтяжують вину; фальсифікацію обставини, що пом’якшують покарання (наприклад, заява начебто про покаяння винного або сприяння розслідуванню); відсутність порушення кримінальної справи;  подовження розслідування на невизначений строк або  його призупинення тощо. Це зумовлює необхідність систематизувати способи приховування окремих видів злочинів залежно від їх спрямованості за багатьма критеріями. Така систематизація створить сприятливі умови для більш надійного та чіткого визначення вчинених, вчинюваних, а також можливих способів приховування злочинів на практиці, що сприятиме своєчасному прийняттю необхідних заходів щодо їх виявлення, припинення та попередження [37, с. 43].

Результатом вивчення класифікації інсценувань є обізнаність слідчого про структуру, зміст та особливості поведінки злочинця, що у свою чергу дозволяють визначити напрям, межі та об’єм досудового слідства та криміналістичний зміст рекомендацій про прийоми та засоби розслідування злочину. Знаючи класифікацію інсценувань, слідчий зможе легко їх розпізнати, перевірити чи адекватно оцінити.

На сьогодні в криміналістиці розроблені окремі класифікації способів приховування злочинів певних видів та на їх основі розроблені типові моделі розкриття та розслідування цих злочинів. Варто назвати таких вчених, як Є.В. Баранов, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, Л.В. Віницький, М.В. Даньшин, В.Ф. Ермолович, С.Ю. Журавльов, С.І. Медведєв, В.О. Образцов, В.А. Овечкін, В.В. Семеногов, О.В. Челишева, Н.В. Шинкевич та багато інших. Однак ці напрацювання вчених стосуються лише окремих видів злочинів, а проблема в загальному залишається невирішеною. Це пов’язано з низкою факторів, зокрема таких: способи приховування є досить різноманітними та постійно удосконалюються; постановка цієї проблеми не була самостійним дослідженням, а мала лише допоміжний характер.

Згадуючи поняття способів приховування злочину, розглянутих нами у попередньому підрозділі, варто зазначити, що вони становлять сукупність дій чи бездіяльності усіх осіб, що приховують злочин або його учасників. Такі дії можуть бути різними залежно від обставин, мети та інших критеріїв, тому у криміналістиці й розробляються класифікації цих способів.

Класифікація способів приховування злочинів є однією із найбільш значимих у процесі доказування у кримінальному провадженні та відіграє суттєву роль при організації криміналістичних обліків, побудові та перевірці версій, визначенні тактики проведення окремих слідчих дій, ревізійних та інших заходів. Вона сприяє більш якісній оцінці інформації про обставини злочину у конкретних слідчих ситуаціях, прийняттю кримінально-процесуальних рішень,  розшуку та встановленню злочинців, відшуканню цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також відшкодуванню матеріальних збитків внаслідок вчиненого злочину [37, с. 52].

Певні труднощі при формуванні класифікації виникають щодо визначення критеріїв поділу цих способів. У результаті цього виникла не одна, а декілька класифікацій, запропонованих різними вченими.

Ще за радянських часів вчений В.А. Овечкін у своїй дисертації, присвяченій розслідуванню злочинів, прихованих інсценуванням, розглядав класифікацію способів приховування злочинів, які умовно поділив на дві групи:

1. способи, що виступають у формі перешкоджання отриманню органами попереднього слідства інформації про злочин:

• переміщення матеріальних джерел інформації про злочин (матеріальні об’єкти, сліди, предмети тощо);
• маскування матеріальних джерел про злочин;
• знищення матеріальних, а у деяких випадках ідеальних (наприклад, свідки, потерпілі, виконавці злочину тощо) джерел інформації про злочин;
• ухилення від явки: осіб, що вчинили злочин, підозрюваних (обвинувачених), свідків, потерпілих;
• відмова від дачі показань підозрюваним (обвинуваченим), свідком, потерпілим;
• недонесення;

1. способи, що виступають у формі перешкоджання отриманню органами попереднього слідства інформації про злочин та видача замість неї неправдивої інформації:

• фальсифікація;
• інсценування;
• завідомо неправдиве повідомлення з метою приховати злочин;
• завідомо неправдиві показання з метою приховати злочин [28, с. 7].

Як випливає з наведеного, інсценування є способом приховування злочину, що виступає у формі перешкоджання отриманню органами попереднього слідства інформації про злочин та видача замість неї неправдивої інформації.

Поряд з цим П.Г. Великородний надав досить широку класифікацію способів приховування злочинів, а саме [38, с. 90–91]:

1. за структурою злочинної діяльності: повно структурні та усічені;
2. за зв’язком злочинця з професіональною діяльністю: способи дій, пов’язані з професійною діяльністю та способи дій, не пов’язані з такою;
3. залежно від виду діяння: пов’язані з вбивством, крадіжками, грабежами, хабарництвом, розкраданням, зґвалтуванням тощо;
4.  за змістом: здійснювані шляхом комплексу дій та прийомів, здійснювані шляхом бездіяльності, змішані (змістовний бік яких складає сукупність дій та бездіяльності);
5. залежно від характеру поведінки суб’єкта: активні, пасивні, змішані;
6. за ступенем можливості виявлення дій (бездіяльності) злочинця: латентні, очевидні, змішані;
7. за використанням знарядь та засобів злочину: із застосуванням знарядь та засобів і без такого застосування;
8. за рівнем майстерності, що ґрунтується на використанні злочинного досвіду, професійних, злочинних умінь та навичок: кваліфіковані та прості.

Не можемо не погодитися з вченим, який вважає що така класифікація не є вичерпною, і що можна її продовжити, зокрема за місцем злочинної діяльності, суб’єктом злочинних дій, форми вини злочинця, стадії кримінального процесу тощо.

Вчений-криміналіст Р.С. Бєлкін запропонував класифікацію способів приховування злочинів, що відображає змістовну сторону діяльності з приховування злочину, а саме приховування шляхом [39, с. 218]: 1) утаювання інформації, її носіїв; 2) знищення інформації, її носіїв; 3) маскування інформації, її носіїв; 4) фальсифікації інформації, її носіїв; 5) змішані способи.

Наведені у класифікації способи приховування злочинів у чистому вигляді на практиці трапляються рідко. Виняток становлять лише змішані способи – інсценування. Здебільшого вони виступають елементами способу приховування.

Серед сучасних вчених В.М. Даньшин надав такі види способів приховування злочинів:

1. переміщення, що являє собою безпосередній відхід злочинця з місця злочину або зміну розташування суб’єкта злочину на цьому місці, а також зміну місця розташування об’єкта, що стосується  справи (труп з місця вбивства переміщають в інший район);
2. утаювання, знищення, маскування, фальсифікація інформації або її носіїв;
3. неправдиве алібі;
4. інсценування;
5. вчинення іншого злочину;
6. опосередковане приховування, яке може бути двох видів: а – «сліпе» приховування, при якому людина використовується «наосліп», не підозрюючи про те, що діє для досягнення  чужої мети; б – це залучення і використання з метою приховування злочинів невинних форм поведінки;
7. симуляція – видача неправдивої інформації, відомостей, поєднаних з неправдивою поведінкою щодо здоров’я з метою ухилення від відповідальності;
8. приховування, засноване на впливі, – фізичні або психічні дії, спрямовані проти співучасників, свідків, потерпілих з метою перешкодити повідомленню інформації про злочин або схилити до відмови від дачі показань;
9. комплекс двох і більше способів приховування злочину (як із однієї групи способів, так і з різних) однієї й те ж обставини приховування, який умовно розглядається в контексті приховування злочинів як самостійний спосіб приховування в тих випадках, коли різні дії, що виражають змістовну сторону одного способу приховування, охоплюються єдиним умислом злочинця або реально вчиняються щодо приховування однієї конкретно взятої обставини [20, с. 11].

Однак, на думку В.Ф. Ермоловича, критеріями класифікації інсценувань є: 1) тривалість дій (ступінь ефективності) такого способу приховування на хід і результати розслідування; 2) вид дій, що перешкоджають отриманню доказової інформації; 3) ступінь можливості виявлення слідів; 4)  форма поведінки суб’єкта приховування; 5)  характер та форма [37, с. 53–59]. Ці критерії класифікації вчений сформулював на основі аналізу праць вчених                  А.Г. Гельманова, В.Г. Карагодіна, В.А. Труцина.

Однак, на власну думку вченого, критеріями класифікації способів приховування злочинів є: 1) суб’єкт їх виконання; 2) зв’язок та цільність дій, що в них входять, у часі; 3) фактичне їх вчинення на конкретний момент при розслідуванні злочину; 4) ступінь вірогідності здійснення у конкретній слідчій ситуації; 5) кількість суб’єктів, що є виконавцями способу приховування.

Залежно від суб’єкта такі вчені, як Л.В. Віницький та Н.Е. Шинкевич протидію поділяють на: внутрішню (коли її чинять особи, що будь-яким чином причетні до події злочину і які намагаються приховати, змінити або знищити інформацію) та зовнішню (це діяльність осіб, ніяким чином не пов’язаних з подією злочину чи особою, яка його розслідує. Наприклад, інсценування нещасного випадку чи події некримінального характеру) [40, с. 88].

Також серед різноманітних способів приховання злочину Клименко Н.І., Лисиченко В.К., Лук’янчиков Є.Д., Підпалий В.Л., Старушкевич А.В. виділяють такі:

1) маскування (під час маскування злочину злочинці прагнуть змінити свою зовнішність і сліди злочину. З цією метою використовують грим, маску; змінюють волосяний покрив, штучно створюють особ­ливі прикмети (наприклад, коронки зубів), переміщають зна­ряддя злочину й тіло жертви);

2) фальсифікацію (під час фальсифікації створюють хибні сліди та інші помил­кові докази);

3) приховування і знищення доказової інформації (намагаючись спрямувати слідство в хибний бік, злочинці навмисно залишають «сліди» рук і ніг, предмети, які належать іншим особам, сліди крові, волокна тканини одягу тощо,  знищуючи при цьому власні сліди) [33, с. 22–24].

Вчені відносять інсценування до комбінованого способу приховування злочинів, хоча і не виділяють його в окрему категорію. Комбінованим способом його називають тому, що воно поєднує у собі такі два способи приховування, як маскування і фальсифікацію.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16779.html  " target="_blank">Ссылке</a>

</p>