Припинення суб’єктів господарювання в ФРН

Будь-який суб’єкт господарювання створюється і діє певний час. Після досягнення мети або спливу строку, на який було створено суб’єкт господарювання, або настання несприятливих обставин суб’єкт господарювання підлягає припиненню. Процес припинення може бути ініційовано власниками або державними органами. При цьому метою припинення суб’єкта господарювання постає не лише ліквідація непотрібного суб’єкта або такого, що не відповідає вимогам законодавства, але і розподіл його майна серед кредиторів та власників (учасників). Отже метою законодавчого регулювання припинення суб’єктів господарювання є встановлення такого порядку, який би забезпечував максимально швидке і просте припинення суб’єкта з одночасною обов’язковою умовою, - захистом  інтересів його кредиторів.

Саме поєднання простоти і захисту в процедурі припинення німецьких суб’єктів господарювання становить інтерес для подальшого удосконалення порядку припинення українських суб’єктів господарювання. Особливо це стосується таких проблемних питань українського законодавства, як ліквідація „покинутих” суб’єктів господарювання; визнання недійсними правочинів, укладених суб’єктом господарювання, якого в подальшому було визнано недійсним; захист інтересів кредиторів суб’єкта господарювання, що ліквідується, та ін. При цьому, оскільки певні види реорганізації суб’єктів господарювання мають своїм наслідок припинення таких суб’єктів, то і засоби захисту кредиторів в таких процедурах можуть бути аналогічними тим, що використовуються при припиненні суб’єктів.  

На думку таких юристів-практиків, як А. Лесковський, М. Лебедєв, О. Краснокутська, існуюча в Україні  процедура ліквідації суб’єктів господарювання є тривалою, дорогою, у зв’язку з цим на практиці непоодинокі випадки повного виведення активів з балансу підприємства, звільнення всіх працівників, прийняття рішення про припинення юридичної особи та невчинення дій, передбачених законодавством для реєстрації припинення юридичної особи [258]. Через наведене, подальший розвиток процедури ліквідації суб’єктів господарювання доцільно проводити з урахуванням досвіду розвинених країн, якою є ФРН.

Проблемою припинення суб’єктів господарювання в ФРН і Україні займались такі вчені, як Н.М. Дятленко, В.К. Мамутов, О.В. Тітова та інші, проте ця процедура залишається далекою від досконалої, а тому потребує подальшого дослідження та розробки пропозицій. 

Порядок та умови припинення суб’єктів господарювання в ФРН не є уніфікованими і єдиними для всіх суб’єктів господарювання і різняться в залежності від організаційно-правової форми суб’єкта господарювання та ступеня участі держави чи комуни в управлінні певним суб’єктом. В німецькому праві припиненню присвячено статті ГТУ, ГЦУ та спеціальних законів, що регулюють діяльність певного виду суб’єкта господарювання.

Узагальнюючи положення німецького законодавства можна виділити наступні підстави припинення суб’єктів господарювання в ФРН: 1) відповідне рішення учасників або засновників; 2) рішення суду; 3) банкрутство; 4) досягнення поставлених цілей або неможливість їх досягнення; 5) сплив встановленого строку; 6) зміна складу учасників. Наведені підстави не є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання, а лише представляють собою найбільш розповсюджені підстави припинення суб’єктів господарювання. При припиненні суб’єкта господарювання здійснюється процедура ліквідації, в ході якої із наявного майна суб’єкта задовольняються вимоги кредиторів, а залишки розподіляються  відповідно до статуту або рішення учасників. Сама процедура ліквідації німецьких суб’єктів господарювання різниться за їх видами.

Ліквідацію повних товариств, командитних і судових товариств,  партнерств і європейських об’єднань економічних інтересів здійснюють учасники товариства (партнерства), проте на вимогу зацікавлених осіб (нім.: “Beteiligte”) суд призначає ліквідаторів, які не являються учасниками товариства. До зацікавлених осіб відносять учасників і кредиторів, які мають право вимагати припинення товариства. Якщо призначено декілька ліквідаторів, то вони повинні діяти узгоджено. Видатки на ліквідацію розподіляються між учасниками. Майно, що залишилось після ліквідації, повинно бути розподілено на підставі розподільчого балансу між учасниками товариства пропорційно їх вкладам. В разі виникнення спору між учасниками стосовно розподілу майна, до вирішення даного спору майно не розподіляється.

Особливість процедури ліквідації повних товариств, командитних і судових товариств, партнерств і європейських об’єднань економічних інтересів полягає в тому, що кредитори названих суб’єктів, не отримавши задоволення своїх майнових вимог, можуть потім пред’явити вимоги до любого із колишніх учасників. § 159 ГТУ для таких вимог встановлює спеціальний термін давності: п’ять років, якщо інше не передбачено спеціальним законодавством. Перебіг цього строку починається з дня реєстрації в торговому реєстрі факту припинення товариства (партнерства).

По завершенню процедури ліквідації ліквідатори подають заяву про виключення товариства з торгового реєстру. Документація, що залишилась після припинення товариства, повинна бути передана одному з учасників або третій особі.

Ліквідацію об’єднання чи фонду здійснює правління. Після задоволення вимог кредиторів майно об’єднання чи фонду розподіляється серед вказаних в статуті осіб або передається у відповідний державний чи місцевий бюджет.

Здебільшого ліквідацією ТОВ, АТ, акціонерного командитного товариства чи кооперативу займаються директори, проте німецьке законодавство дозволяє 10 % учасників (акціонерів) вимагати в судовому порядку призначення незалежного ліквідатора. Ліквідатори закінчують поточні справи товариства, погашають заборгованість перед кредиторами, складають  ліквідаційний баланс, залишене майно розподіляють серед учасників пропорційно їх часткам в статутному капіталі. Проте розподіл майна серед учасників може бути здійснено тільки після одного року з дня повідомлення кредиторів про припинення ТОВ, АТ, акціонерного командитного товариства чи кооперативу. По закінченню процедури ліквідації ліквідаторами складається підсумковий звіт, який заноситься в торговий реєстр.

Індивідуальний підприємець припиняється з моменту внесення відповідних відомостей у Відомство по справах промислу, торговий реєстр. Ніяких спеціальних вимог до процедури ліквідації індивідуального підприємця на законодавчому рівні не встановлено.

Порядок припинення державних і комунальних підприємств регулюється у спеціальному законі стосовно кожного окремого суб’єкта.

Наведені правила припинення німецьких суб’єктів господарювання закріплено в ГТУ, ГЦУ і спеціальних законах, з чого слідує, що процедура ліквідації суб’єктів господарювання не є уніфікованою в законодавстві ФРН.

В узагальненому вигляді процедуру ліквідації німецьких суб’єктів господарювання можна описати наступним чином: після прийняття рішення про припинення суб’єкта господарювання ліквідатори приступають до формування вимог кредиторів, закінчують поточні справи, формують ліквідаційну масу шляхом стягнення заборгованості з боржників і відчуження майна, складають баланс на початку і в кінці процедури ліквідації, розподіляють залишене після задоволення вимог кредиторів майно серед учасників. 

З представлених в узагальненому вигляді процедур припинення німецьких суб’єктів господарювання для подальшого порівняльного дослідження та удосконалення припинення українських суб’єктів господарювання інтерес представляють окремі положення, що далі розглянуто детальніше.

По-перше, в німецькому праві існує дієвий механізм ліквідації суб’єктів господарювання, у яких відсутнє будь-яке майно, і вони навіть не можуть оплатити процедуру банкрутства. Зокрема, в законодавстві ФРН існує така підстава ліквідації, як „відсутність ліквідаційної маси”. Вона використовується лише в судовому порядку і регулюється двома не пов’язаними між собою нормами: § 141а Закону ФРН „Про можливості вільної підсудності” [259] і § 26 Положення ФРН „Про неспроможність (банкрутство)” [66].

Відповідно до § 141а Закону ФРН „Про можливості вільної підсудності” припиненню у примусовому порядку за позовом органів податкової служби підлягають акціонерні, акціонерні командитні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, які не мають майна, і стосовно яких відкрита процедура банкрутства. Також даний порядок припинення може застосовуватись і до повного чи командитного товариств, якщо серед їх  учасників з повною відповідальністю немає фізичних осіб. При застосуванні § 141а Закону ФРН „Про можливості вільної підсудності” суд постановляє про ліквідацію суб’єкта господарювання і вносить інформацію до торгового реєстру про те, що відповідний суб’єкт ліквідовано (без проведення звичайної процедури ліквідації).

Згідно з § 26 Положення ФРН „Про неспроможність (банкрутство)” [66] суб’єкт господарювання підлягає ліквідації на підставі судового рішення про відмову у відкритті процедури банкрутства через відсутність майна у боржника. Передумовою такого припинення є встановлення факту, що у боржника не вистачить майна для оплати судових витрат по справі про банкрутство. 

З представлених двох норм німецького законодавства важливою є саме ідея, покладена в їх основу: встановлення спрощеної процедури ліквідації суб’єкта господарювання, в якого відсутнє будь-яке майно. Слід зазначити, що припинення суб’єкта господарювання в ФРН через відсутність у нього майна не звільняє його правління та учасників від відповідальності за доведення його до банкрутства, за неподання заяви про відкриття процедури банкрутства. Внаслідок цього гарантується захист інтересів третіх осіб від недобросовісних дій директорів та власників боржника.

Завдяки наведеній процедурі з господарських правовідносин усуваються суб’єкти, які вже не можуть реально здійснювати господарську діяльність, і які не в змозі виконати вимоги кредиторів. Зазначена процедура представляється ефективним механізмом ліквідації суб’єктів господарювання, у яких відсутнє будь-яке майно, і може скласти теоретичну базу для вирішення проблеми українського законодавства з „покинутими” суб’єктами господарювання.

По-друге, в ФРН і ЄС діють особливі правила щодо правових наслідків визнання суб’єкта господарювання нікчемним, або, якщо провести аналогію з українським законодавством, - визнання недійсною державної реєстрації суб’єкта господарювання. В абз. 2 § 77 Закону ФРН „Про товариства з обмеженою відповідальністю” встановлено, що дійсність вчинених від імені товариства правочинів з третіми особами не може бути поставлена у залежність від недійсності (нікчемності) самого товариства [64]. Аналогічна норма закріплена і в Першій директиві ЄС про компанії (№ 68/151), і в ст. 13 Директиви ЄС № 2009/101, яка замінила першу. Відповідно до названої норми визнання суб’єкта господарювання нікчемним (в тому числі через вади реєстрації) не може впливати на права та обов’язки третіх осіб [169]. Наведені положення права ФРН та ЄС націлено на захист кредиторів. Безпосередньо до проблемного суб’єкта господарювання, його учасників та керівництва можуть застосовуватись будь-які санкції, але його контрагенти не повинні зазнавати негативних наслідків від цього. Звісно, що вказане правило не стосується випадків злочинної діяльності.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16780.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>