Припинення та відповідальність суб’єктів господарювання в Україні

Характеристика правового статусу суб’єктів господарювання буде неповною, якщо оминути питання їхнього припинення. Метою припинення є  усунення суб’єкта господарювання з господарського обороту та розподіл майна між кредиторами та учасниками (власниками), якщо необхідність в існуванні такого суб’єкта відпала або якщо його діяльність не відповідає вимогам законодавства.

На даний час процедура припинення суб’єктів господарювання залишається складною, через що поширеним стало явище „залишення” суб’єктів господарювання його учасниками і керівництвом. Більш того, встановлена в законодавстві процедура ліквідації (в тому числі, і в результаті реорганізації) суб’єктів господарювання не забезпечує належним захистом права та інтереси кредиторів. На практиці наведені проблеми проявляються в тому, що існує велика кількість покинутих суб’єктів господарювання, в яких відсутнє будь-яке майно для задоволення вимог кредиторів, і ліквідацією яких займається Державна податкова служба України. Іншою проблемою при ліквідації є незахищеність кредиторів, які зазнають значних збитків через недосконалість процедури ліквідації.

Багато українських вчених-юристів займалась проблемами ліквідації суб’єктів господарювання. Серед таких вчених можна виділити В.К. Мамутова, О.О. Чувпило, В.В. Безбаха, І.В. Спасибо-Фатєєву, Л.М. Дорошенко, проте проблемні питання ліквідації суб’єктів господарювання з огляду на порівняння регулювання даного питання у трьох правових системах: Україна – ФРН – ЄС, залишаються недостатньо дослідженими. Проведення порівняльного аналізу норм зазначених правових систем може допомогти вирішити відповідні проблеми в Україні.

Іншим, не менш важливим питанням правового статусу українських суб’єктів господарювання, є їхня відповідальність, як засіб підвищення господарського правопорядку. Найважливіше в цьому – це примушення чи спонукання суб’єктів господарювання належним чином виконувати свої обов’язки, дотримуватись правил ділового звичаю. Через наведене, удосконалення відповідальності суб’єктів господарювання має перманентний характер і потребує подальших розробок і пропозицій.  

Темою відповідальності суб’єктів господарювання в ФРН та Україні займались такі вчені пострадянського простору як В.В. Безбах, А.Ю. Бушев, В.К. Мамутов, Н.О. Саніахметова, О.О. Чувпило, В.С. Щербина та багато інших. Дане питання є обов’язковою складовою чинних законів та законопроектів. А тому його дослідження має велике значення для забезпечення правопорядку в відносинах суб’єктів господарювання.

Як було показано вище, деякі проблеми, пов’язані з припиненням суб’єктів господарювання, ефективно вирішують в ФРН. Порядок і підстави припинення суб’єктів господарювання в Україні і ФРН в своїх загальних рисах співпадають. Зокрема підставами є рішення засновників, сплив строку, рішення суду. При цьому призначається ліквідаційна комісія, яка стягує дебіторську заборгованість і погашає кредиторську заборгованість, складає ліквідаційний баланс та розподіляє майно серед учасників, подає відповідні документи про припинення суб’єкта господарювання до державного реєстру.

На даний час ліквідація суб’єктів господарювання в Україні триває щонайменше шість місяців і пов’язана з численними узгодженнями. Через складність, тривалість і затратність даної процедури, вона являється непопулярним способом припинення суб’єкта господарювання. Український законодавець намагався виправити дане становище і прийняв Закон України „Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання” [328], яким було введено спрощену процедуру ліквідації певних юридичних осіб. Основною ідеєю названого закону було надання можливості державному реєстратору вносити відомості про припинення юридичної особи, щодо якої існує відповідне судове рішення, яке, з якихось причин, не виконано. Цілі законодавця є повністю зрозумілими та логічними, проте спрощена процедура ліквідації не набула тієї форми, що вимагає сучасність [258].

На практиці часто суб’єкти господарювання не мають ніякого майна і вони просто не можуть оплатити процедуру ліквідації [329]. Відкриття процедури банкрутства також є неможливим через відсутність майна, достатнього для покриття судових витрат. За таких обставин суб’єкти господарювання залишаються „покинутими”, і їх ліквідацією займається Державна податкова служба України у порядку п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» [330] до 1 січня 2011 року, і в порядку п. 20.1.12. ст. 20 Податкового кодексу України [140] з 1 січня 2011 року. Про такі випадки свідчить непоодинока судова практика [331-333]. Це призводить до того, що суб’єкт господарювання все одно буде ліквідовано, а держава понесе за це збитки у вигляді витрат на саму процедуру ліквідації, а також на утримання службовців податкової служби і суддів. Більш того, за таких обставин відсутній будь-який захист інтересів кредиторів, адже їм залишається тільки спостерігати як відповідний суб’єкт господарювання буде ліквідовано. З наведеного вбачається, що „покинуті” суб’єкти господарювання без майна завдають збитки державі та негативно впливають на господарський правопорядок.

Подолати саме явище таких суб’єктів господарювання, які не мають майна, і учасники яких не планують продовжувати діяльність даного суб’єкта,  є неможливим. Вирішення проблеми полягає саме у внесенні змін до порядку ліквідації суб’єктів господарювання без майна, завдяки яким процедура буде максимально простою і дешевою, що надасть додаткового стимулу власникам припиняти непотрібні суб’єкти господарювання. 

Як було показано вище, в ФРН діє спрощена процедура ліквідації суб’єкта господарювання, в якого відсутнє будь-яке майно. Аналогічної підстави для ліквідації суб’єктів господарювання бракує українському законодавству. З огляду на наведене пропонується доповнити українське законодавство нормою, яка передбачає таку підставу припинення суб’єкта господарювання як „відсутність майна у суб’єкта господарювання”. Проте окремому визначенню підлягають умови та порядок спрощеної процедури ліквідації з врахуванням національних особливостей сучасного стану господарських правовідносин в Україні.

Якщо в ФРН відсутність майна у суб’єкта господарювання використовується в якості підстави для ліквідації, яка застосовується в процедурі банкрутства, то в Україні це втрачає будь-який зміст. Звернення по даному питанню з будь-якою заявою (про відкриття процедури банкрутства, про ліквідацію) мало змінить сучасний стан речей через тривалість даної процедури та її коштовність. До того ж, в ФРН факт відсутності майна перевіряється судом, і він несе відповідальність за прийняте ним рішення в рамках наданих відомостей. В Україні перекладати відповідальність на суд за правдивість інформації про майно суб’єкта господарювання не має ніякої потреби: власники повинні самі визначати долю свого суб’єкта господарювання та нести за прийняте рішення відповідальність. В такому випадку і держава, і треті особи зможуть отримати додаткові гарантії стосовно своїх вимог до суб’єкта, що ліквідується.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16780.html   " target="_blank">Ссылке</a>

</p>