Особливості методик оцінки величини банківських ризиків

Необхідність в аналізі, якісній та кількісній оцінці величини ризиків банківського сектора виникає внаслідок наявності чіткого взаємозв'язку між станом банківської системи й економічним ростом  країни. А підтримка стабільного економічного росту та стабільності банківського сектора неможлива без чіткого уявлення про їх нагальні проблеми, у тому числі про ризики, що виникають у процесі банківської діяльності. 

Складність процесу оцінки банківських ризиків визначається такими факторами, як обмеженість інформації про діяльність банківських установ, недостатня кількість та недосконалість діючих нормативних документів, що дозволяють проводити адекватну оцінку ризику; відсутність систематизованої інформації для проведення комплексної оцінки величини ризику окремо взятої банківської установи та банківської системи в цілому, відсутність єдиного інформаційно-аналітичного простору, який би поєднував всі джерела інформації про банківську систему, алгоритми та методи оцінки ризиків; а також відсутність інформаційно-аналітичних систем для кількісного аналізу ризиків банківської системи, які б відповідали сучасним вимогам. Саме це і визначило напрям дослідження в даному параграфі.

Розробці загальних і спеціальних підходів до оцінки ризиків банків і банківської системи присвячені праці вітчизняних і зарубіжних авторів                    А. Камінського, Д. Гринькова, С. Фроста [350], А. Лобанова, А. Чугунова [125],  В. Іванова, А. Малихіної та ін.  Основні підходи до оцінки й управління банківськими ризиками наведені в базових рекомендаціях Базельського комітету з питань банківського нагляду. Крім того, питанням стабільності банківського сектора приділяють багато уваги Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк. Основні методологічні підходи української банківської практики до оцінки та управління ризиками містяться у Методичних вказівках з інспектування банків “Система оцінки ризиків” [204] і Методичних рекомендаціях щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України [209], розроблених НБУ.

Вищезгадані вчені й фахівці зробили великий внесок у розробку теоретичних і практичних аспектів аналізу ризиків банківського сектора та аспектів банківського аналізу. Однак методологічні підходи до аналізу банківських ризиків органами банківського нагляду ще не знайшли достатнього відображення у вітчизняній літературі. Недостатньо висвітлені питання практичного використання підходів дистанційного (безвиїзного) аналізу в сучасній українській банківській системі з урахуванням її специфіки, а також питання розробки нових методів оцінки й управління ризиками, що відповідають концепції розвитку банківської системи України. Саме висвітлення та розробка цих аспектів банківського нагляду і стане метою цього підрозділу.

Розпочнемо дослідження з аналізу теоретичних засад банківських ризиків. Існує безліч варіантів їх класифікації. Найпоширеніша класифікація виділяє кредитні ризики, ризики ліквідності, ринкові ризики й операційні ризики [12]. Однак постає питання: куди відносити трансферні ризики, процентні та деякі інші? В українській банківській практиці з метою здійснення банківського нагляду на основі оцінки ризиків Національний банк України виділив дев’ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткової ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик [204]. Ці категорії не є взаємовиключними; будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу Національний банк визначає й оцінює ці ризики окремо.

Якщо звернутися до міжнародних стандартів, то Основними принципами ефективного банківського нагляду Базельського комітету виділяються такі банківські  ризики: кредитний ризик, ризик країни і трансферний ризик, ринковий ризик, процентний ризик, ризик втрати ліквідності, операційний ризик, правовий ризик і ризик погіршення репутації. Принцип 13 указаного документа Базельського Комітету наголошує, що «органи банківського нагляду повинні бути впевнені у тім, що банки мають у своєму розпорядженні процедури всебічного управління ризиками (включаючи відповідний нагляд з боку управління й вищого керівництва) для виявлення, виміру, контролю й управління всіма іншими істотними ризиками й там, де це необхідно, для резервування капіталу на покриття цих ризиків» [108]. По суті, даний принцип є наріжним каменем ризик-орієнтованого банківського нагляду, тому що він визначає фундаментальні засади наглядових органів щодо перевірки систем управління ризиками в банківських установах.

Зупинимося докладніше на окремих найвагоміших видах ризиків, методах їх кількісного та якісного вимірювання, які пропонуються міжнародною практикою, спробуємо адаптувати дані методики в українську банківську практику та, як результат, сформуємо власний перспективний механізм аналізу й оцінки банківських ризиків у вітчизняній практиці.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/19161.html  " target="_blank">Ссылке</a>

</p>