Быстрый переход к готовым работам
|
Надання маґдебурзького права німецьким, польським, чеським, словацьким, білоруським, литовським та угорським територіальним громадам
Поширенню маґдебурзького права великою мірою сприяв архієпископ Віхман, який мав значний авторитет. Подальшими його кроками стало запровадження змін у судовій системі Маґдебургу. Юрисдикція солтиса поширювалася на старе місто. Для неміщан впроваджували посаду віце-війта [[i], S. 50]. Склад міського суду збільшився від 5 до 11 шиффенів. Діяльність, спрямовану на впровадження нових правовідносин і розширення застосування маґдебурзького права, архієпископ Віхман поширив на інші населені пункти. Одним із перших, як уже зазначалося, його отримало м. Ютербог і навколишні села. Надання маґдебурзького права сприяло розвиткові торгово-економічних відносин, підвищувало правовий статус міст. На початку XII ст. польський герцог Генріх I Силезький попросив копію привілею архієпископа Віхмана і надав його новоутвореному м. Злоторії (Гольденберг) [[ii], S. 80]. Згодом це місто отримало недатоване правове роз’яснення [[iii], S. 21]. Маґдебурзьке право вміщувало не лише матеріальне і процесуальне право, а й місцеве самоврядування, судочинство тощо. Основою маґдебурзького права стало так зване ринкове (купецьке) право, що охоплювало порядок купівлі-продажу товарів на ринку та передання у спадок земельних ділянок [[iv], S. 22]. У купецькому праві Маґдебургу взято до уваги питання самоуправління в окремих галузях міського життя. У німецькій історико-правовій літературі акцентують на 3 зонах поширення маґдебурзького права. До першої зараховують поряд із містами маґдебурзького права, села, що використовували саксонське земельне та ленне право. До них зазвичай належали населені пункти на німецьких землях і в Пруссії [[v], S. 18]. До другої зони входили міста чеських, угорських, словацьких і польських земель, заселені німецьким населенням. Тут інколи траплялися села, де більшість мешканців становили німці. Третьою зоною поширення маґдебурзького права, на думку професора Вільгельма Ебеля, були українські землі, де німецьке населення не відігравало вагомої ролі, а запровадженню маґдебурзького права сприяло залучення українських міст до європейської культури [[vi], S. 16]. Першою зоною поширення маґдебурзького права вважали східнонімецькі міста у Померанії, Лужичах, Судетах, Силезії, Пруссії та ін. Сюди ввійшли Галле, Ляйпціґ, Стендаль [[vii], S. 22]. Вони стали прикладом для інших. Зокрема маґдебурзьке право на зразок Стендаля отримали міста Киріїту (1237), Віттштох (1248), Нойруппін і Фрідланд (1256) [[viii], S. 23]. У такий самий спосіб, на прикладі міст Ляйпціґа і Галле, маґдебурзьке право отримали Наумбург, Дрезден, Пірна, Вурцен, Ошатна, Ляйсніґ, Доблін та ін. [[ix], S. 23] До найдавніших міст маґдебурзького права, як уже згадувалося, належав Ютерборг. Іншим центром поширення маґдебурзького права стало м. Бранденбург, отримавши маґдебурзьке право впродовж 1157–1232 рр. (найімовірніше, це відбулося 1190) [[x], S. 17]. За посередництвом Брандебургу, маґдебурзьке право одержали міста Шпандау, Берлін, Кьольн, Альт-Ландсберг, Штраусберг, Фальненбург, Дроссен, Мюнхеберг, Міттенвельд, Бернам, Науел, Грауелбрітцен, Еберсвальдт тощо [[xi], S. 162–163]. Міста Нойбранденбурґ (1248) і Шторгорд (1259) отримали бранденбурзьке й опосередковано – маґдебурзьке право [[xii], S. 61]. З міст-супутників Бранденбурга міське право Берліна отримали міста Франкфурт-на-Одері (1253), Мюльрозі та, спільно з шпандеуським правом, Ратин. Право Шпанду разом з одержанням брандебурзького права стали використовувати у землях Дельтова, Гліна та Барніма [[xiii], S. 23]. Право м. Штрауберга використовували в регіонах Сольдіна (Мусліборга), де також проживало слов’янське населення у містах Вріженя, Берлінхен (Берлінек), Ландсберга, Кюстріна (Кострчин), Желіна, Барвельда (Місковіце), Вернойхен та Нінбург [[xiv], S. 23]. Шпандау та Штраусберг були обергофами (старшими містами для інших, що входили до їхніх округів). Маґдебурзьке право слов’янські поморські князі також надали своїм містам. Першим отримало маґдебурзьке право 1235 р. місто Прендлау, а 1237 р. – Штеттін (Щецін), яке стало основним містом Померанії. Згодом більшість міст Померанії перейшли на любекське право [[xv], S. 23–24]. Одними з перших маґдебурзьке право отримали міста Лужиць, з-поміж яких найважливішим було м. Гьорлітц [[xvi], S. 3–10]. Маґдебурзьке право йому надав близько 1303 р. граф Герман фон Брандебург [[xvii], S. 120]. До інших міст Лужиць, що володіли маґдебурзьким правом, належали Лаубян (Лубян), Ротенбург, Марклісса, Ройхенбах, Вайссенберґ, Зайденберґ (Забідов), Бернштадт, Баутцен, Цітау, Камену [[xviii], S. 24]. Право Баутцена отримали 1335 р. міста Пульсніту, 1349 р. – Віттіхінау, Лобау. Цим правом із 1340 р. володіли і 2 чеські міста – Траутенау та Коніґгоф [[xix], S. 125]. Окрім того, м. Цітау було центром для 11 навколишніх сіл, що використовували право Баутцена. З роз’ясненнями положень права Баутцена та з метою розгляду апеляційних справ до обергофу м. Цітау звертались інші міста [[xx], S. 24]. До першої зони поширення маґдебурзького права належали Пруссія, на території якої діяло кульменське, або хелмінське право (конкретніше розглянемо далі). До другої зони поширення маґдебурзького права входили міста, розміщені на території Польщі, Чехії й Угорщини [[xxi], S. 19]. Відповідно, якщо в Чехії і Силезії в містах переважно мешкало ненімецьке населення, то у Судетах німці становили більшість мешканців. На чеських землях маґдебурзьке право почало поширюватися ще на початку XIII ст. У 1223 р. його надали новоутвореному м. Мораві [[xxii], S. 19]. Згодом маґдебурзьке право отримали міста Ольмутц (Омолоуц), Троппау, Браунсберг, Колін, Канітратц, Ацезіґ та ін. Спочатку міста Моравії зверталися з апеляцією до суду маґдебурзьких шиффенів, а з 1352 р. – до суду м. Ольмутца. На інших чеських землях з 1378 р. подати апеляцію можна було до суду м. Ляйтмерітца [[xxiii], S. 19]. Судом найвищої інстанції для чеських міст залишався суд Маґдебурга [[xxiv], c. 18]. [i]. Schranil R. Stadtverfassung nach Magdeburger Recht: Magdeburg und Halle / von Rudolf Schranil. – Breslau : Markus, 1915. – XII, 379 S. [ii]. Goerlitz T. Die Anfänge der Schöffen, Bürgermeister und Ratmannen in Magdeburg / T. Goerlitz // Zeitschrift der Savigny–Stiftung für Rechtsgeschichte. – 1947. – № 65. – S. 71–85. [iii]. Lieberwirth R. Das Privileg des Erzbischofs Wichmann und das Magdeburger Recht / Rolf Lieberwirth // Sitzungsberichte der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig : Philologish–historische Klasse. – Berlin : Akademie Verlag, 1982. – Bd. 122. – H. 4. – 28 S. [iv]. Там само. [v]. Ebel W. Deutsches Recht im Osten / Wilhelm Ebel. – Kitzingen : Holzner–Verl. – 1952. – 27 S. [vi]. Там само. [vii]. Lieberwirth R. Das Privileg des Erzbischofs Wichmann und das Magdeburger Recht / Rolf Lieberwirth // Sitzungsberichte der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig : Philologish–historische Klasse. – Berlin : Akademie Verlag, 1982. – Bd. 122. – H. 4. – 28 S. [viii]. Там само. [ix]. Там само. [x]. Ebel W. Deutsches Recht im Osten / Wilhelm Ebel. – Kitzingen : Holzner–Verl. – 1952. – 27 S. [xi]. Ebel F. Brandenburg und das Magdeburger Recht // Beiträge zur Entstehung Enwicklung der Stadt Brandenburg im Mittelalter / F. Ebel ; herausgegeben von Winfried Schich. – Berlin ; New York : Walter de Gruyter, 1993. – S. 157–173. [xii]. Schubart–Fikentscher G. Die Verbreitung der deutschen Stadtrechte in Osteuropa / G. Schubart–Fikentscher. (Forschungen zum deutschen Recht). – Weimar : Böhlau, 1942. – 567 S. [xiii]. Lieberwirth R. Das Privileg des Erzbischofs Wichmann und das Magdeburger Recht / Rolf Lieberwirth // Sitzungsberichte der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig : Philologish–historische Klasse. – Berlin : Akademie Verlag, 1982. – Bd. 122. – H. 4. – 28 S. [xiv]. Там само. [xv]. Lieberwirth R. Das Privileg des Erzbischofs Wichmann und das Magdeburger Recht / Rolf Lieberwirth // Sitzungsberichte der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig : Philologish–historische Klasse. – Berlin : Akademie Verlag, 1982. – Bd. 122. – H. 4. – 28 S. [xvi]. Becker W. Magdeburger Recht in der Lausitz / Walter Becker. – Stuttgart : Kohlhammer. – 1931. – 108 S. [xvii]. Schubart–Fikentscher G. Die Verbreitung der deutschen Stadtrechte in Osteuropa / G. Schubart–Fikentscher. (Forschungen zum deutschen Recht). – Weimar : Böhlau, 1942. – 567 S. [xviii]. Lieberwirth R. Das Privileg des Erzbischofs Wichmann und das Magdeburger Recht / Rolf Lieberwirth // Sitzungsberichte der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig : Philologish–historische Klasse. – Berlin : Akademie Verlag, 1982. – Bd. 122. – H. 4. – 28 S. [xix]. Schubart–Fikentscher G. Die Verbreitung der deutschen Stadtrechte in Osteuropa / G. Schubart–Fikentscher. (Forschungen zum deutschen Recht). – Weimar : Böhlau, 1942. – 567 S. [xx]. Lieberwirth R. Das Privileg des Erzbischofs Wichmann und das Magdeburger Recht / Rolf Lieberwirth // Sitzungsberichte der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig : Philologish–historische Klasse. – Berlin : Akademie Verlag, 1982. – Bd. 122. – H. 4. – 28 S. [xxi]. Ebel W. Deutsches Recht im Osten / Wilhelm Ebel. – Kitzingen : Holzner–Verl. – 1952. – 27 S. [xxii]. Там само. [xxiii]. Там само. [xxiv]. Рогачевский А. Л. Меч Роланда. Правовые взгляды немецких горожан XIII–XVI в.в. / А. Рогачевський. – СПб, 1996. – 155 с. Вся работа доступна по <a href= " http://mydisser.com/ru/catalog/view/31595.html " target="_blank">Ссылке</a> </p>
|
Ссылки: 
Счетчики:
|
