Поняття віку як кримінально-правова категорія

Проблема віку є однією з актуальних міждисциплінарних проблем, яка привертає до себе увагу науковців різних наук, у тому числі й кримінального права. Вік – це невід’ємна якість людини, атрибут людського існування, що відбувається у часі.

Відповідно до вітчизняного законодавства однією з обов’язкових ознак суб’єкта злочину є саме досягнення певного віку на момент скоєння злочину, який зазначений у КК України. Більшість науковців стверджують, що вік кримінальної відповідальності тісно взаємопов’язаний з осудністю – ознакою суб’єкта злочину.       

Так, Р.І. Міхєєв вважав, що осудність та вік – це дві самостійні ознаки суб’єкту, однак вони пов’язані між собою. Він зазначав, що однією з передумов осудності є належний розвиток психічних функцій та психічне здоров’я людини, а воно приходить з віком [128, с. 38 – 39]. Необхідно погодитися з Р.І. Міхєєвим, що осудність та її ступінь напряму залежать від віку.

Схожу думку висловлює В.М. Бурдін, зазначаючи, що вік та осудність у кримінальному праві тісно пов’язані між собою, але не тотожні поняття. Особливу увагу у співвідношенні осудності та віку він приділяє саме мінімальному віку кримінальної відповідальності. Автор указує, що нижня вікова межа виконує по відношенню до осудності обслуговуючу функцію і самостійного кримінально-правового значення не має. Законодавець використовує її для того, щоб встановити, з якого моменту стосовно особи діє презумпція осудності, і до якого моменту діє неспростовна презумпція неосудності особи [26, с. 148].   

П.Л. Фріс також указує на тісний взаємозв’язок віку і осудності, які  пов’язані з характеристикою інтелектуально-вольового відношення до дій і наслідків. Він це пояснює тим, що вік завжди характеризується і супроводжується усвідомленою вольовою поведінкою, а в момент скоєння злочину – й заподіянням якої-небудь шкоди [94, с. 68]. 

Однак не всі автори згодні з тим, що осудність та вік є взаємопов’язаними  між собою поняття. Наприклад, Є.І. Цимбал, А. Дьяченко вважають, що вік настання кримінальної відповідальності і осудність це – дві самостійні, не пов’язані між собою загальні умови кримінальної відповідальності [270, с. 43].  

Остання думка щодо взаємозв’язку осудності і віку є спірною. Отже, осудність – це здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними під час скоєння злочину, але така здатність керувати своєю поведінкою, а також усвідомлювати свої діяння та наслідки своїх вчинків, а також суспільну небезпеку протиправних дій, з’являється з досягненням певного віку у процесі соціального та фізіологічного розвитку людини. Тому, поділяється думка тих учених, які вважають, що зазначені ознаки суб’єкту злочину є самостійними, однак тісно пов’язаними між собою. Вікова осудність, напряму пов’язана з категорію „вік” , оскільки стосується певної вікової групи і вказує на невідповідність хронологічного віку і вікового розвитку неповнолітнього, тому для всебічного дослідження поняття „вікова осудність” необхідним є досконале вивчення окремих питань пов’язаннях з віком кримінальної відповідальності. 

Вивченням проблем віку на різних історичних етапах займаються вчені багатьох  наук: педагогіки, біології, медицини, соціології, психології, філософії, а також  права. У кримінально-правовій доктрині питань віку кримінальної відповідальності  торкались такі вчені, юристи, як: М.С. Таганцев, С.В. Познишев, М.М. Бабаєва, Р.І. Міхєєв, Л.В. Борових, В.М. Бурдін, О.Є. Сапожнікова, І.Я. Козаченко, З.А. Астеміров, Є.І. Цимбал, В.Г. Павлов, А.А. Байбарін, В.Г.Назаренко, В.Ф. Мороз, С.С. Яценко, К.А. Долгополов, П.Л. Фріс, А. Васильєвський , В.В. Шаблистий та ін.     

Кримінальне законодавство України не містить дефініції, яка давала б визначення поняття віку кримінальної відповідальності, а тільки вказує на вікові межі. На теперішній час у науковій літературі не має єдності думок щодо визначення категорії „вік”. Умовно наукові думки можна поділити на декілька груп. Представники першої групи вважають, що „вік” – це  тільки кількісна категорія. До другого напрямку схиляється переважна більшість вчених і практиків, які розглядають „вік” як кількісно-якісну категорію. Слід розглянути наукові думки різних представників зазначених напрямків.

Представники першої групи пропонують наступні визначення „віку”:        Т.Ф. Єфремова у своєму тлумачному словнику зазначає, що вік – це кількість років від народження. Схоже визначення надається у словнику за редакцією  С.І. Ожегова – кількість прожитих років [225]. Судовий психолог М.М. Коченов підтримує зазначені визначення, він вважає, що під віком необхідно розуміти вказівку на кількість прожитого людиною часу, а підставами кримінальної відповідальності є сам фізичний вік і здатність на момент скоєння злочину керувати своєю поведінкою [79, с. 34]. Ф. Арьєс указує, що вік – це кількісне поняття, що піддається рахунку з точністю до декількох годин [8, с. 27]. В.М. Бурдін у своїх наукових працях доходить висновку, що під віком завжди необхідно розуміти лише певну кількість часу, що минув. Термін „вік” переважно використовується для позначення строку життя людини [26, с. 143 – 152].

Як вбачається, зазначені науковці вважають, що вік може виражатися тільки у кількості прожитих років від народження і до певної події. Однак, як уявляється, кількісне визначення категорії віку не зовсім повно може розкрити це явище. За кількістю прожитих років  криється також якісний зміст, який вказує на ступінь фізіологічного та психічного розвитку людини. Тому варто підтримати точку зору, науковців другої групи, які трактують вік через якісно-кількісні властивості.

Так, Т.В. Красаєвська зазначає, що кількісний хронологічний підхід до визначення віку має обмежений характер і має бути доповнений змістовним аналізом віку, який більш адекватно відображає закономірності розвитку людини, у тому числі соціальні та біологічні характеристики [84, с. 150 – 151].  

Г.І. Щукіна вважає, що віком прийнято називати період розвитку людини, що характеризується якісними змінами у фізичних і психічних процесах, підлеглий особливим закономірностям у їхньому перебігу [277, с. 3].

Такі спеціалісти вікової психології, як П.Я. Гальперин і А.В. Запорожець  вважають, що вік – це період у розвитку кого-небудь, якісний своєрідний ступінь формування особистості [43, с.14]. 

Л.В. Борових розглядає вік через кількісні ознаки, однак за кількістю прожитих років, як вона вважає, як правило, приховано якісні ознаки, а саме ступінь формування особистості, що й дає можливість передбачити саме сутнісне визначення категорії „вік” як період у розвитку людини, якісний своєрідний ступінь формування особистості, сприйману кримінальним законом як результат, а також як стадію її розвитку [22, с. 8].

Соціологи В.І. Добриньков і А.І. Кравченко визначають вік як категорію, яка є позначенням часових характеристик індивідуального розвитку [57, с. 107].

Деякі вчені вважають, що „вік” потрібно розглядати як у широкому, так і вузькому розумінні. Наприклад, Р.І. Міхєєв у широкому розумінні „вік” трактує як календарний період часу від народження до якого-небудь хронологічного моменту у житті людини, а вузькому – вказаний період психофізичного стану в житті тієї чи іншої особи, з яким пов’язані як медико-біологічні, соціально-психологічні, так й правові зміни [129, с. 17]. Цю точку зору поділяє В.Г. Павлов, який вважає, що запропоноване            Р.І. Міхєєвим визначення „віку” є найбільш змістовим та  повним [154, с. 84].

Б.Г. Ананьєв виокремлює дві головні властивості віку: метричну – виражається у сумі прожитих років, у загальному часі життя індивіду до певного моменту його існування, а також топологічну, яка полягає у фазах, стадіях становлення різних психологічних функцій, у періодизації розвитку [4, с. 18 – 19].

Автори другої групи пропонують різні визначення поняття „віку”, однак єдність думок виражається в тому, що термін „вік” має відображати як період прожитих років від народження до певної події, так і ступень розумового та психічного розвитку особи. Цей підхід до визначення віку є найбільш правильним при встановленні вікових меж кримінальної відповідальності. Думається, вік як кримінально-правова категорія, має розглядатися саме як кількісно-якісна категорія. Перш за все, такий висновок обумовлено тим, що на практиці  зустрічаються випадки, коли віковий розвиток особи випереджає або відстає від віку, що передбачений в офіційних документах (хронологічний вік). У разі, якщо розглядати вік тільки як кількісну категорію, то при вирішенні питання про кримінальну відповідальність необхідно враховувати лише хронологічний вік. У такому випадку якісна характеристика залишається поза увагою, що суперечить ряду принципів кримінального права, зокрема індивідуалізації кримінальної відповідальності, а також міжнародним правовим актам. Тому при визначенні категорії „вік кримінальної відповідальності” необхідно враховувати як кількісну категорію – кількість прожитих  років відповідно до документів, так і якісну – ступінь вікового (розумового) розвитку.

На підставі викладеного, можна надати таке визначення віку кримінальної відповідальності – це кількість прожитих років від народження до вчинення суспільно небезпечного діяння, який відображає інтелектуальний та соціальний розвиток людини і вказує на ступінь здатності усвідомлення своїх протиправних дій.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16782.html