Мінімальна вікова межа кримінальної відповідальності

Абсолютна більшість країн світу у своєму кримінальному законодавстві встановлює диференційований підхід до визначення віку настання кримінальної відповідальності, тобто встановлюється декілька вікових меж  притягнення до кримінальної відповідальності. Проте сам вік і критерії такої диференціації у різних країнах відрізняються між собою. Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 КК України загальний вік кримінальної відповідальності – 16 років, а за певний перелік злочинів, якого закріплено у ч. 2 ст. 22 КК – з 14 років. Схожий підхід вбачається і в кримінальному законодавствах Туркменістану, Молдови, Естонії тощо. У зазначених країнах вікові групи кримінальної відповідальності побудовані в залежності від виду злочину. Уявляється, такій підхід є занадто формалізованим, оскільки не дозволяє врахувати особливості психічного, розумового розвитку підлітка, який може значно відрізнятись у однолітків.

Деякі зарубіжні країни також виокремлюють декілька вікових груп, з яких може наставати кримінальна відповідальність, але, на відмінну від вітчизняного законодавства, в основі диференціації віку, в яких є не перелік злочинів, а різні психологічні, розумові властивості підлітка, які вказують на здатність його усвідомлення під час скоєння злочину. Наприклад, відповідно до ст. 7.1. КК Австралії – діти, які не досягли 10-річного віку, не підлягають кримінальній відповідальності, а згідно із ст. 7.2. особи з 10 до 14 років підлягають кримінальної відповідальності тільки у тому разі, якщо усвідомлювали протиправність своїх дій. Питання про те, чи міг усвідомлювати підліток, що його дії є протиправними – є питанням факту. Тягар доказування цього факту покладено на сторону обвинувачення [246, с. 60 – 61]. 

Нестандартний підхід до встановлення віку кримінальної відповідальності вбачається в законодавствах деяких країнах релігійної правової системи. В основі релігійної правової системи лежить ідея божественної супрематії. Згідно з мусульманським кримінальним правом діти до досягнення 7-річного віку кримінальній відповідальності не підлягають. Таке положення обґрунтовується тим, що у цьому віці особа не має повної здатності до розуміння. За вчинки, які скоїли підлітки із семі років і до досягнення зрілості, відповідає його сім’я, а саме виплачує компенсацію потерпілому. Зазначені особи не підлягають кримінальному покаранню. До третьої групи осіб  належать особи, які досягли певної зрілості. Указані підлітки повністю підлягають кримінальній відповідальності за свої вчинки. Досягнення зрілості у мусульманському кримінальному праві трактується двояко. В одних випадках з досягненням певного віку, в інших – з появою зовнішніх ознак статевої зрілості (здатність до еяколяції у хлопчиків і початком менструації у дівчат) [64, с. 210]. У залежності від того, що раніше наступає із цих двох факторів, з того моменту вважається, що особа досягла зрілості.

У доктрині мусульманського кримінального права виокремлюють декілька точок зору стосовно віку, з яким пов’язують  досягнення зрілості особи і здатність відповідати за свої вчинки. Так, представники шафіїтського мазхаба вважають, що з досягненням 15 років (за місячним календарем Хиджари) підліток може бути суб’єктом злочину. На думку представників ханіфітської школи, вік необхідно диференціювати в залежності від статі. Хлопці досягають зрілість з 18 років, а дівчата з 17 років. Мусульманські юристи також указують, що поряд із віком необхідно встановити здатність підлітка до розумного судження [64, с. 211].

Нобхідно погодитися з тим, що при встановленні віку кримінальної відповідальності у кримінальному законодавстві необхідно виокремити декілька вікових груп, проте не доцільно при цьому враховувати тільки розвиток підлітка і здатність усвідомлення суспільної небезпеки та протиправності, як це вбачається із законодавства Австралії, деяких країн релігійної правової сім’ї. Зазначений підхід має репресивний характер, а до неповнолітніх доцільно застосовувати заходи більш виховного характеру. Так, наприклад, особа у 14 років скоює такій злочин, як побої  й усвідомлює свої дії.  Відповідно до зазначеного підходу такій підліток є суб’єктом злочину і повинен підлягати кримінальній відповідальності, але оскільки цей злочин є невеликої тяжкості не доцільно застосовувати заходи карального характеру. Тому, на нашу думку, за низку злочинів не доцільно застосовувати каральні заходи у ранньому віці, оскільки це може викликати тільки агресію з боку підлітка. У цьому разі необхідно застосовувати заходи, які мають виховний вплив, а не репресивний.

З огляду на зазначене, вважаємо, що при диференціації віку кримінальної відповідальності слід враховувати як перелік злочинів, так і здатність особи усвідомлювати свої дії. саме такій підхід вбачається у законодавстві Польщі. Так, КК Польщі передбачає, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 17 років, в окремих випадках неповнолітні особи можуть бути суб’єктами злочинів з 15 років. Підлітки у віці від 15 до 17 років підлягають кримінальній відповідальності за певний перелік злочинів, передбачений у § 2 ст. 10 КК. Поряд із переліком злочинів законодавець указує ще на інші умови, за яких є можливим застосування покарання до неповнолітніх у віці від 15 до 17 років, зокрема це ступінь розвитку винного, особистість злочинця та інші обставини. Відповідно до цього положення, особи від 15 до 17 років будуть підлягати кримінальній відповідальності за певний  перелік злочинів, якщо розвиток підлітка дозволяє, тобто, якщо він міг усвідомлювати фактичний характер своїх вчинків, а також за відсутності відхилень у психофізичному розвитку, у протилежному випадку до неповнолітнього можуть застосовуватися виховні заходи. Згідно з § 4 ст. 10 КК Польщі і до осіб від 17 до 18 років є можливим застосування цих заходів за наявності відставання у розвитку, яке не пов’язане з психічними розладами. Законодавець ставить питання про кримінальну відповідальність осіб від 15 до 18 років у залежність від виду злочинів, а також від ступеня розвитку неповнолітнього [259].

Крім того, до найбільш дискусійних питань, пов’язаних із віком кримінальної відповідальності, належить встановлення у законодавстві мінімальних та максимальних вікових меж. Зазначена  проблема є складною, з нею стикаються законодавці усіх країн  протягом тривалого часу.

Оскільки тема дисертаційного дослідження стосується тільки неповнолітніх осіб, проблеми максимальної вікової межі кримінальної відповідальності не є предметом дослідження, слід тільки зазначити, що діюче законодавство не встановлює максимального віку відповідальності, тому, якщо похилий вік впливає на здатність усвідомлення своєї поведінки під час скоєння злочину необхідно ставити питання про осудність, неосудність чи обмежену осудність. 

У контексті поняття вікової осудності необхідно розглянути проблему мінімальних вікових меж кримінальної відповідальності. Так, мінімальний вік кримінальної відповідальності – це нижня календарна вікова межа, з досягненням якої закон пов’язує настання відповідальності суб’єкта за вчинене ним суспільно небезпечне діяння [284, с. 7].

Протягом тривалого часу у науковій літературі триває дискусія щодо встановлення мінімального віку. Для вирішення питання, який саме вік кримінальної відповідальності є оптимальним і гуманним у теперішній час, на нашу думку, у першу чергу, необхідно визначитись, які саме фактори слід враховувати при встановленні мінімального вікового цензу. Ця проблема розглядалась у юридичній літературі ще в ХІХ ст. Деякі вчені, зокрема   С.М. Будзинський вважав, що перший вік кримінальної відповідальності повинен залежати від віку статевої зрілості, оскільки саме цей вік є завершальним моментом розвитку людини – становлення її як особи [24, 80]. Однак із цією думкою важко погодитись, оскільки статева зрілість (лат. maturitas sexualis) – це досягнення організмом такого ступеня фізичного та біологічного розвитку та формування, за якого всі статеві відправлення являють собою фізіологічно нормальну функцію і не викликають розладу здоров’я чи інших шкідливих наслідків [67, с. 53]. Із цього визначення, уявляється, що статева зрілість указує лише на фізіологічний розвиток дитини, а при встановленні вікових меж відповідальності, крім фізіологічних особливостей потрібно, враховувати й інші фактори, наприклад, такі як: розумова здатність дитини, психологічній стан тощо.

На підтвердження того, що мінімальний вік кримінальної відповідальності не може також залежати тільки від статевої зрілості, є той факт, що вік статевої зрілості є індивідуальним, чітких меж немає, відбувається індивідуально для кожного підлітка. Останніми десятиріччями вік статевої зрілості є достатньо зниженим. Дослідження у сфері медицини свідчать, що у дівчаток це відбувається в 9 – 13 років, а у хлопчиків – в 10 – 12 років. Однак нерідкі випадки, коли цей період починається дуже рано: у дівчаток – раніше 8 років, а у хлопчиків – раніше 9-ти. Проте у такому віці не доцільно притягувати до кримінальної відповідальності, це суперечить нормам міжнародного законодавства.

В теперішній час переважна більшість науковців вважають, що, встановлюючи віковий ценз кримінальної відповідальності, необхідно враховувати медичні та соціальні фактори. Слід підтримати цю пропозицію, однак думається, що при визначенні мінімального віку, у першу чергу, за основу повинні братися такі властивості, як: рівень свідомості людини, її здатність усвідомлювати характер вчинених нею дій, їх суспільну небезпеку, тобто рівень соціально-психологічного розвитку особи, а вже потім  на вибір певного мінімального віку кримінальної відповідальності можуть впливати соціальні фактори, які обумовлені політичними, соціальними та економічними передумовами.

Як було зазначено, незважаючи на нормативне закріплення мінімального віку кримінальної відповідальності, у кримінально-правовій доктрині досить довго тривають дискусії стосовного цієї проблеми. Усі думки науковців досліджуваної проблеми, можна умовно поділити на декілька груп: вчені першої групи пропонують знизити вік кримінальної відповідальності, посилаючись на те, що в сучасний період відбувається акселерація дітей, тому діти здатні усвідомлювати суспільну небезпеку вчиненого й у більш ранньому віці, ніж передбачено у діючому КК України.

Друга група вчених вважає, що встановлений КК Україною вік кримінальної відповідальності є оптимальним і змінювати його немає потреби. 

Третю групу становлять автори, які вважають, що встановлені межі кримінальної відповідальності  занижені, тому вони пропонують їх підняти. Науковці цього напрямку вважають, що кримінальна політика щодо неповнолітніх повинна мати більш виховний характер, а не каральний. Слід розглянути більш детально зазначені погляди.  

Науковці першої групи пропонують переглянути положення кримінального законодавства у бік зниження мінімального віку кримінальної відповідальності. Домінуючою пропозицією у доктрині кримінального права у цьому напрямку є зниження мінімальних меж кримінальної відповідальності до 12 років. Із цього віку настає кримінальна відповідальність у Туреччині, Голландії тощо. Зокрема таку позицію підтримують такі науковці, як: Н.Г. Андрюхін, посилаючись на акселерацію підлітків [3, с. 8]. І.Я. Козаченко та Б.А. Спасенніков вважають, що інтелектуальний потенціал суб’єкта у 12-річному віці дозволяє сприймати, запам’ятовувати, осмислювати інформацію, необхідну для дій „з розумінням” у доступних сферах діяльності. У зв’язку із цим  автори вважають, що потрібно встановити 12-річний вік, як нижню вікову межу кримінальної відповідальності [75, с. 82]. 

Г.М. Міньковський та М.М. Бабаєв, посилаючись на наукові труди                М.Л. Гомелаурі, вважають, що більшість підлітків біля 12 років здатні не тільки прогнозувати, але й розуміти наслідки своїх дій, а також дій інших осіб. Тому вони пропонують знизити мінімальний вік кримінальної відповідальності до 12 років [126, с. 14]. 

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16782.html