Соціально-психологічний критерій вікової осудності

Правильне встановлення сутності соціально-психологічного критерію вікової осудності допоможе відмежувати це поняття від суміжних понять та інститутів (осудність, неосудність, обмежена осудність тощо). Саме згідно із цим критерієм і слід відмежовувати вікову осудність та обмежену осудність.

Визначення соціально-психологічного критерію вікової осудності ускладнюється тим, що кримінальне законодавство України не передбачає такий вид осудності. Цей критерій указує, внаслідок яких умов неповнолітній не може повною мірою усвідомлювати свої дії.

Якщо звернутися за досвідом до зарубіжного кримінального законодавства, яке містить загальні риси вікової осудності (неосудності), можна прослідкувати, що соціально-психологічний критерій проявляється через різні правові категорії. Наприклад, у КК РФ, а також у КК Таджикистану і КК Казахстану сутність соціально-психологічного критерію вбачаться в наявності у неповнолітнього „відставання у психічному розвитку, не пов’язаного з психічними розладами” [256]. У КК Білорусії вказаний критерій характеризується „відставанням у розумовому розвитку, не пов’язаним з хворобливим психічним розладом” [252, ]. Кримінальне законодавство Азербайджану більш детально розкриває соціально-психологічний критерій, а саме вказує на „відставання у психічному розвитку, не пов’язаним із слабоумством або іншими психічними розладами” [247 ].

КК Вірменії у ч. 3  ст. 24 зазначається – „якщо неповнолітній досяг віку кримінальної відповідальності, але внаслідок відставання  у розумовому розвитку  був нездатний повною мірою розуміти характер та значення свого діяння або керувати ним він, не підлягає кримінальній відповідальності.” [251]. У цьому разі соціально-психологічний критерій проявляється у „відставанні у розумовому розвитку”, але, на відмінну від попередніх кодексів, КК Вірменії не вказує на правову природу відставання у розумовому розвитку, тому можна  припустити, що ці відставання можуть виникати як унаслідок психічних захворювань, так і від інших факторів.

Із змісту ст. 31-1 КК Туреччини взагалі не вбачається                                соціально-психологічний критерій. Так, відповідно до цієї статті, якщо особа досягла 12 років, але їй  ще не виповнювалося 15 років і вона не була здатна усвідомлювати характер своєї поведінки або керувати нею, то така особа не підлягає кримінальній відповідальності, до неї можливе застосування спеціальних заходів безпеки [260]. У цьому разі є тільки юридичний критерій. Законодавець не уточнює  причини, з яких неповнолітній нездатний усвідомлювати свої дії.

У ФРН соціально-психологічний критерій проявляється через морально-етичні категорії: моральний і духовний розвиток.

У ст. 485 КПК України, яка передбачає „обставини, які підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх”, законодавець робить акцент на обов’язковості встановлення ступеня розумового розвитку неповнолітнього, у разі наявності даних про розумове відставання, яке не пов’язане з душевним захворюванням, необхідно встановити ступінь розуміння такої особи під час скоєння злочину [93]. Як видно, вітчизняний законодавець робить акцент на відставання саме у розумовому розвитку, як і в законодавстві Білорусії, проте також робить акцент на необхідності встановлення усіх соціально-психологічних рис неповнолітнього.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України  від 15 травня 2006 р. „Про практику розгляду судами справ про застосування примусових  заходів виховного характеру” вживається термін „розумова чи психічна відсталість, яка не  пов’язана із  психічним розладом” [174].

Так, проаналізувавши законодавство деяких зарубіжних країн, слід зазначити, що при конструюванні соціально-психологічного критерію вікової осудності законодавці різних країн використовують найчастіше  два терміна „відставання у розумовому розвитку” або „ відставання у психічному розвитку”, однак спільним є те, що таке відставання не повинно бути пов’язано з психічними захворюваннями або розладами.  

У науковій літературі серед учених, спеціалістів різного профілю, які досліджують окремі питання вікової осудності й виокремлюють її           соціально-психологічний критерій, також немає єдності думок стосовно визначення сутності цього критерію. Крім зазначених термінів, які вживаються законодавцем у вітчизняному, а також зарубіжному законодавстві, у науковій літературі зустрічаються інші визначення. Так, колектив авторів „Кримінальний закон досвід теоретичного моделювання” при конструюванні дефініції про відповідальність неповнолітніх з відставанням у психічному розвитку пропонують використовувати термін „психічна незрілість або як варіант затримки у психофізіологічному розвитку [243, с. 66]. Аналогічну думку підтримує  Н.А. Орловська, яка, розглядаючи в дисертаційному дослідженні інститут вікової осудності, указує на відставання у психофізіологічному розвитку, яке не пов’язано з психічними розладами [147, с. 146].

Р.І. Міхєєв пропонує вживати термін „затримка у розвитку” і пояснює, що вона не повинна бути пов’язана зі слабоумством і психічними захворюваннями [229, с. 150]. Аналогічну точку зору висловлював                П.С. Дагель [52, с. 73], тобто автори не уточнюють, у чому конкретно проявляється затримка (розумовому, психічному чи фізіологічному розвитку), але зазначають, що така затримка не повинна бути пов’язана з певними психічними розладами. Для вирішення спірного питання, який саме термін буде розкривати сутність соціально-психологічного критерію вікової осудності, необхідно детальніше проаналізувати зазначені терміни.   

Певна група авторів, пропонуючи свій варіант дефініції вікової осудності, використовують таке поняття, як „розумова відсталість”, зокрема таку позицію підтримують А.І. Чернишов [274, с. 121], Н.С. Манова [112, с. 16]. Наприклад, С.С. Яценко  пропонує у КК України закріпити норму, яка встановлювала б правові наслідки скоєння злочину неповнолітнім з розумовою відсталістю, тим самим узгодити норми КК та КПК України [284, с. 17].

Автори науково-практичного коментарю КПК України вважають, що під розумовою відсталістю, яка зазначається у п. 11 ч. 1 ст. 485 КПК України, необхідно розуміти значне відставання  від нормального рівня розвитку даного віку. Таке відставання не пов’язано з хворобливим станом психіки неповнолітнього, а лише із затримкою його розумового розвитку [262, с. 917].

Деякі юристи висловлюються певну критику проти вживання терміна „відставання у розумовому розвитку” при встановленні вікової осудності. Наприклад, А.П. Тузов не згоден з використанням терміна „розумова відсталість”, оскільки під цим поняттям він розумів обмеження здатності неповнолітнього до усвідомлення своїх дій, тобто фактично має місце обмежена осудність неповнолітніх. Однак законодавець обмеження здатності особи пов’язував не з хворобливим станом психіки, а лише із затримкою розумового розвитку неповнолітнього. Отже таке положення суперечить основним напрямкам психології та дефектології [231, с. 84 – 85].

Є.О. Душкіна вважає, що поняття „відставання у розумовому розвитку” більшою мірою є характерним тільки для деяких психічних розладів (наприклад, олігофренії) [62, с. 139].

Судові психіатри під розумовою відсталістю розуміють олігофренію та інші явища, в основі яких лежать біологічні ознаки. Вони вважають, що розумова відсталість не може розглядатися поза межами психічних розладів, оскільки сама є їх вираженням.

Необхідно зазначити, що деякі зарубіжні спеціалісти за різним фахом, які займаються проблемами дітей з порушеннями психофізичного розвитку, використовуючи термін „розумова відсталість” у більшості випадків розширюють це поняття, включаючи до нього розумову недостатність, виникнення якої обумовлюється різко негативними впливами соціального середовища на розвиток суб’єкта у ранньому дитинстві. Вони мають на увазі дефіцит емоційних та інтелектуальних контактів з оточуючими людьми, голодування тощо [42, с. 12].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16782.html