Быстрый переход к готовым работам
|
Юридичний критерій вікової осудностіЗарубіжний досвід вивчення особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб з відставанням у психічному розвитку (Росія, Білорусія, Азербайджан, Вірменія тощо) свідчить, що для наявності вікової осудності поряд із психологічним критерієм необхідно обов’язково встановити юридичний. Проте, деякі країни при вирішенні питання про кримінальну відповідальність неповнолітніх вважають достатнім встановити тільки здатність усвідомлювання свої дій (юридичний критерій). Наприклад, згідно з § 26 КК Каліфорнії особи, які не досягли 14 років, можуть підлягати кримінальній відповідальності, якщо під час вчинення злочину усвідомлювали протиправність своїх дій, тобто достатньо встановити тільки здатність дитини до усвідомлення. Однак не всі науковці погоджуються з позицією про необхідність виокремлення юридичного критерію. Наприклад, Г.В. Назаренко вважає, що достатньо встановити у підлітка виражені відставання у психічному розвитку, не пов’язаного з психічними розладами [135]. Н.І. Фелінська, А.Н. Попов вважають, що підставою звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітньої особи може бути факт недосягнення особою у віці 14 (16) років фактичного рівня розвитку того віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність [163, с. 73; 268, с. 115]. Виходячи із цих положень, вчені акцентують увагу на наявності тільки соціально-психологічного критерію і виступають проти виділення юридичного, тобто науковці вважають достатнім встановити невідповідність хронологічного і психологічного віку для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. Не погоджуючись з такою позицією, можна навести такі контраргументи: по-перше, історично склалося, що для визнання особи осудною, обмежено осудною чи неосудною необхідно обов’язково встановити поряд із медичним також юридичний критерій, який вказує на ступінь здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Оскільки вікова осудність є різновидом осудності, тому таке правило стосується й даного виду осудності; по-друге, сам факт наявності у неповнолітньої особи відставання у психічному розвитку не може свідчити про вікову осудність, оскільки такий підліток може відставати від однолітків в абстрактному мисленні, погано вчитись, не здатний засвоювати окремі предмети, погано орієнтуватися в різних сферах життєдіяльності тощо. Однак у побутових питаннях розбиратися добре, а також здатний усвідомлювати та оцінювати свої вчинки, здатний керувати своїми діями, може розуміти небезпеку своїх протиправних дій, тобто особа з відставанням у психічному розвитку під час вчинення злочину може у повному обсязі усвідомлювати свої дії та керувати ними, що свідчить про повну осудність особи. У судовій практиці зустрічаються випадки, коли неповнолітній має розумову відсталість навіть психічного походження, що є більш тяжким проявом відставання у розвитку, ніж відставання у психічному розвитку, що не пов’язано з психічними захворюваннями, однак під час вчинення злочину такий підліток був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними. Так, по кримінальній справі відносно ОСОБИ 3, яка була засуджена за ч. 1 ст. 185 КК України суд призначив судово-психіатричну експертизу, оскільки підсудний перебував на обліку у лікаря-психіатра. Згідно з висновками судово-психіатричної експертизи № 837 у ОСОБИ 3 встановлена легка розумова відсталість (олігофренія у ступені помірної дебільності з емоційно-вольовою нестійкістю – у ред. МКЗ- 9). Однак експертами було встановлено, що під час вчинення інкримінованого діяння за своїм психічним станом він міг усвідомлювати свої дії і керувати ними у повному обсязі [167] . Наступний приклад з архівів судової експертизи. Із висновків стаціонарної судово-психіатричній експертизи вбачається, що підекспертний М. є неповнолітнім, вчинив грабіж. Під час проведення експертизи було встановлено, що М. психічними захворюваннями не страждає, встановлена розумова нестача у легкій формі. Про це свідчить встановлені при проведенні психіатричного обстеження низький запас шкільних знань, поверховість суджень, конкретність мислення. Зазначені зміни не дуже виражені і не позбавляли М. під час вчинення правопорушення здатності віддавати себе звіт у своїх діях та керувати ними, внаслідок чого М. необхідно вважати осудним. Зазначені приклади свідчать, що за наявності відставання у психічному розвитку особа здатна усвідомлювати свої дії у повному обсязі. Викладене свідчить, що наявність тільки соціально-психологічного критерію не може бути підставою встановлення вікової осудності. На підтримку таких висновків указують дослідження В.М. Куц, який, виокремлюючи юридичний критерій у формулі осудності, зазначає, що „...без юридичного критерію установлення інших – соціально-медичного та психологічного – перетворюється на самоціль, позбавлену юридичного сенсу” [101, с. 21]. Для встановлення вікової осудності необхідно встановити зв’язок між відставанням у психічному розвитку, яке не пов’язано з психічними захворюваннями, як характеристики особистості, а також ступеням розуміння своїх дій. Ступінь здатності усвідомлення своїх дій, а також здатність керувати ними виражається через юридичний критерій, іноді його ще називають психологічним. Встановлення вікової осудності є можливим тільки за наявності двох критеріїв – юридичного і соціально-психологічного. У цьому підрозділі буде розглянуто більш детально сутність юридичного критерію вікової осудності. Аналіз зарубіжного законодавства свідчить, що при конструюванні ознак вікової осудності законодавці зарубіжних країн використовують різні оціночні формулювання при характеристики юридичного критерію. Так, згідно з ч. 3 ст. 20 КК РФ та ч.3 ст. 15 КК Казахстану [253, с. 39–40] юридична ознака вікової осудності має вираження у нездатності неповнолітнього повною мірою розуміти фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними. У КК Білорусії юридичний критерій вікової осудності проявляється у нездатності розуміти фактичний характер або суспільну небезпеку свого діяння. Відповідно до КК Азербайджану – „не повною мірою розуміти фактичний характер та суспільну небезпеку своїх дій”. У кримінально-правовій доктрині прийнято вважати, що юридичний критерій осудності, неосудності, обмеженої осудності складається з двох ознак, а саме інтелектуальної та вольової. Вікова осудність є різновидом осудності, тому необхідно юридичний критерій вікової осудності проаналізувати з огляду на зазначений підхід. У теорії кримінального права, як правило, інтелектуальна ознака вказує на ступень здатності усвідомлення своїх дій під час скоєння злочину, а вольова – на ступень здатності керувати своїми діями. Якщо ж брати до уваги зарубіжний досвід, слід відмітити, що не всі законодавці виокремлюють дві зазначені ознаки у юридичному критерії. Наприклад, із змісту дефініції про вікову осудність у КК Білорусії вбачається, що вольова ознака відсутня, тобто ставиться акцент на необхідності встановлення здатності усвідомлення своїх дій, а здатність керувати своїми діями знаходиться поза увагою. Напевно це пов’язано з тим, що законодавець виходить із того, що якщо особа може усвідомлювати свої дії, то може й керувати ними. Проте слід погодитися з деякими науковцями, які вважають, що відставання у психічному розвитку може більшою мірою виявлятися затримками не в інтелектуальній, а саме в емоційно-вольовій сфері [57, с. 140], тому, думається що, не можна вольову ознаку юридичного критерію залишати поза увагою. На підставі цього, наукового дослідження потребує як інтелектуальна, так й вольова ознака юридичного критерію. Інтелектуальна ознака проявляється через категорію „інтелект”. Ця ознака має важливе значення для встановлення вини, яка є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину. У психологічній науці немає єдності думок стосовно визначення поняття „інтелект”. Наприклад, А.Г. Дубинський вважає, що інтелект – це здатність вирішення певних задач [61, с. 113]. Інтелект (від лат. – розуміння, досягнення) – відносно стійка структура розумових здібностей індивіда. У ряді психологічних концепцій інтелект ототожнюють із системою розумових операцій, зі стилем, стратегією розв’язання проблем, з ефективністю індивідуального підходу до ситуації, який потребує пізнавальної активності, з когнітивним (пізнавальним) стилем тощо [15, с. 111]. Необхідно зазначити, що повне розуміння людиною своїх вчинків включає в себе правильне розуміння об’єктивного змісту своєї поведінки, а також ситуації правопорушення, зокрема, розуміння наявності альтернативних виходів із неї, мети вчинення певних дій, передбачення наслідків своєї поведінки, а також здатність надати оцінку своєї поведінки з точки зору діючих правових норм і загальновизнаних устоїв [38]. Суди виходять із принципу, що кожна особа є осудною, тобто може розуміти свої вчинки у повному обсязі. Однак, якщо є відомості про наявність певних відставань у розвитку, необхідно встановити за допомогою спеціалістів-експертів, чи діяла особа з розумінням, а також ступінь її розуміння. Здатність усвідомлення залежить від рівня інтелекту в особи. На формування рівня інтелекту впливають певні фактори, а саме: Спадковість – рівень інтелекту – функція генотипу і особливо середовища, яке оточує дитину у ранньому дитинстві. На сучасному етапі встановлено, що вклад генотипу в міжіндивідуальну мінливість інтелектуальних функцій становить біля 50%. Родичі, які мають більшу кількість загальних генів, мають більш схожі показники інтелекту. Вклад генотипу в мінливість характеристик інтелекту не виключає можливості зміни цього вкладу під впливом середовища. Соціальне середовище – численні дослідження доводять залежність інтелектуального розвитку від різних соціально обумовлених факторів: соціального становища, рівня освіти, рівня викладання і розвитку матеріально-технічної бази навчального закладу, місця проживання (місто-село), професії батьків, рівня їх освіти, конкретних соціальних вимог, які пред’являються індивіду в різні періоди життя. При розгляді впливу соціальних факторів на інтелект необхідно пам’ятати, що у більшості сучасних методик дослідження інтелекту вивчаються соціальні вимоги до індивідуума. Таке вихідне співвідношення тестів інтелекту з культурою і досвідом певної соціальної групи обмежує сферу їх використання, наприклад, в іншій культурі.
Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/16782.html |
|