Територіальне утворення як системно-конгломератний об’єкт: сутність і характеристики

Як випливає з цілей і принципів адміністративно-територіального поділу країни, будь-яка адміністративно-територіальна одиниця формується як штучна функціональна соціально-економічна система. Тобто будь-яка адміністративно-територіальна одиниця розуміється як динамічна система, що самоорганізується, вибірково об’єднуючи структури і процеси на основі деяких механізмів регуляції для досягнення корисних цій системі результатів. Таким чином, результат дії виступає як системоутворюючий фактор функціональної системи. Разом з тим цільові настанови структурних елементів такої системи можуть не відповідати цілям функціонування адміністративно-територіальних одиниць, які є основою територіальних утворень.

При цьому аналіз змісту задач управління свідчить про те, що обласні державні адміністрації та її головні управління спрямовують свою роботу на захист загальнодержавних інтересів, а обласна рада та її комісії – на реалізацію інтересів регіону [287]. Влада облдержадміністрації виявляється сильнішою за представницьку владу, оскільки саме в її руках сконцентровані основні управлінські можливості впливу на економіку регіону. Таким чином, управління областю формується двома джерелами влади – громадянами, які мешкають на території області, і державою. Отже, воно представляє і реалізує дві, нерідко не співпадаючі групи інтересів, головним чином, економічних (соціальні інтереси виступають у даному випадку як наслідок реалізації інтересів економічних). Управління містом формується єдиним джерелом влади – громадянами, які проживають в даному місті. Тому управління містом представляє однакову цілісність територіальних інтересів. Однак, розглядаючи економічну структуру міста як територіальну локалізацію економічних процесів, необхідно взяти до уваги цілі (бажаний результат) функціонування елементарних складових  - підприємств, організацій, установ, тобто суб’єктів господарювання. У даному випадку вони розглядаються як елементарні - не з погляду розмірів підприємства, а з огляду на те, що подальше їх членування на складові призведе до втрати економічного змісту.

Певна сукупність суб’єктів господарської, соціально-культурної, адміністративно-політичної діяльності, які виконують функції однорідного призначення, утворюють сферу галузевого управління [19].

Це визначення ґрунтується на понятті підприємства й установи як важливих об’єктів галузевого управління, створених для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб. При цьому форма власності, на якій засновано підприємство (установа), має значення лише для виявлення ступеня та форми галузевого (керуючого) впливу. Для віднесення підприємства (установи) до відповідної галузі основним є однорідність (однотипність) виробничої або іншої діяльності [19].

Визначаючи правомірність панівного для сучасної наукової думки погляду на територіальні утворення як на системні об’єкти за своєю природою і сутністю, необхідно звернутися до визначення поняття системи, яке введено у кібернетиці і означає:

• організоване складне ціле; сукупність або комбінацію предметів або частин, що утворює комплексне єдине ціле [58, С.26].;
• множину елементів, об’єднаних між собою ланцюгом причинно-наслідкової залежності [131, С.16].

Відзначимо ці визначення системи як вихідні, які у подальшому отримали розвиток у багатьох сферах знань, пов’язаних з дослідженням великих і складних соціально-економічних об’єктів, їх взаємодії, зв’язків, внутрішніх процесів тощо. Такий розвиток залежно від об’єкту, предмету, цілі дослідження отримав кілька напрямків, оскільки кожен підхід до розуміння системи відображає певні її аспекти тією мірою, якою вона, є предметом дослідження окремої науки. Осмислення поняття системи має велике науково-методологічне значення, особливо в аспекті поширення системного підходу, системних методів аналізу у різноманітних сферах наукових знань.

Спроби класифікувати існуючі у науковій літературі визначення поняття системи зроблені у роботах [76, С. 11; 131, С. 20-23], у яких пропонується виділити п’ять груп на снові визначальних характеристик системи і які можуть бути визначені наступним чином:

• сукупність змінних, властивостей або сутностей;
• цілеспрямованість діяльності;
• множина елементів, пов’язаних між собою;
• комплекс елементів, що перебувають у взаємодії;
• сукупність об’єктів, властивості якої детерміновані відносинами між ними;
• дескриптивні визначення через ознаки об’єкта, які дозволяють віднести його до категорії «система».

В. Ляшенко у роботі [131, С. 22] інтегрує різні підходи і надає визначення системи як сукупності об’єктів і процесів, що називаються елементами, взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою, які утворюють єдине ціле, що володіє властивостями, не притаманному жодному із складових елементів, узятих окремо. Наголос на інтегративності системи як визначальній її рисі дозволяє виділити його у шосту групу принципово відмінних визначень системи. До основних властивостей, притаманних системним об’єктам, відносяться цілісність, ієрархічність та інтегративність. Цілісність проявляється у тому, що зміни у будь-якому компоненті системи здійснює вплив на усі інші компоненти і призводить до зміни системи у цілому, а будь-яка зміна системи призначається на усіх компонентах відповідно до їх природи [210, С. 173].   Цілісність як системна властивість невід’ємно пов’язана з подільністю. Тобто, з одного боку, система – це поперед за усе цілісна сукупність елементів, цілісне утворення, а з іншого – у її складі чітко можуть бути виділені цілісні об’єкти – елементи системи. При цьому Д. Новіков наголошує, що елементи існують лише у системі. Поза системою вони, у кращому випадку, є об’єктами, що володіють системнозначущими властивостями. При входженні у систему елемент набуває системно- визначальної властивості замість системнозначущої [52]. Наявність істотних зв’язків (відносин) між елементами та (чи) їх властивостями, які переважають за потужністю (силою) зв’язки цих елементів з елементами, що не включені у дану систему, також є атрибутом системи. Система існує як деяке цілісне утворення, коли потужність (сила) суттєвих зв’язків між елементами системи на інтервалі часу, що не дорівнює нулю, більше, ніж потужність зв’язків цих же елементів з зовнішнім середовищем  [52].

Ієрархічність системи полягає у тому, що вона може розглядатися як елемент системи більш високого порядку [210, С. 4], а кожен її елемент, своєю чергою, також є системою [131, С. 23].

Якщо множина елементів об’єднана у систему за певною ознакою, то завжди можуть бути виділені деякі додаткові ознаки для розділення цієї множини на складові частини-підсистеми. Можливість багаторазового поділу системи на підсистеми призводить до того, що будь-яка система містить низку підсистем, отриманих виділенням їх з вихідної системи. Підсистеми, отримані виділенням з однієї вихідної системи, відносяться до підсистем одного рівня або рангу [52].

Інтегративність ( у деяких джерелах – емерджентність) представляє собою наявність у системі властивостей, які відсутні у її елементів [117, С.12], а будь-який з її елементів може володіти властивостями, не притаманними системі [131, С. 23]. Інтегративність свідчить, що властивості системи хоча й залежать від властивостей елементів, однак не визначаються ними повністю, тому: а) система не може бути зведена до простої сукупності її елементів; б) на основі членування системи на елементи і вивчення їх окремо неможливо пізнати усі властивості системи у цілому.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/13629.html