Структурна політика як інструмент стратегічного управління економічним розвитком України

Теоретико-методологічні засади структурних перетворень в національних економіках мають своїми витоками одну з найвідоміших моделей економічного зростання, заснованих на неокласичних і неокейнсианських теорій економічного розвитку – двохсекторну модель структурної трансформації Артура Льюїса. За вихідні положення моделі приймалися значна праценадлишковість у сільському господарстві і потреба у дешевій некваліфікованій робочій силі у промисловості, що забезпечувало можливість значного економічного розвитку за екстенсивним типом у промисловості (шляхом використання додаткової робочої сили) і за інтенсивним типом (за рахунок підвищення граничної інтенсивності праці) – у сільському господарстві [35, 324]. Вихідні умови і обмеження застосування моделі А. Льюїса обумовили й область її застосування – праце надлишкові країни третього світу з дефіцитом капіталу і обмеженістю природних ресурсів. Незважаючи на це, Модель А. Льюїса відіграла величезну роль у формуванні теорії структурних перетворень і форм розвитку як окремого концептуального підходу в теоріях суспільного розвитку. Провідна гіпотеза теорії структурних перетворень полягає в тому, що розвиток є одночасно процес росту, а також супутніх змін у економічній, індустріальній та інституційній структурах, коли збільшення нагромаджень та інвестицій розглядається як необхідна, але не достатня умова економічного зростання. Зміни мають охоплювати виробництво і споживання, зовнішню торгівлю, розподіл ресурсів, а також соціальне і демографічне середовище.

Теоретичні положення А. Льюїса були підтверджені і розвинуті на основі емпіричного аналізу розвитку країн третього світу у повоєнний період Х. Ченері, який виявив деякі характерні для цих країн риси, зокрема, перенесення економічної активності з аграрного сектору в промисловий, постійне накопичення фізичного і людського капіталу, розширення споживчого попиту від вузького набору споживчих товарів першої необхідності до різноманітних промислових виробів і послуг, зростання міст і міської промисловості, зниження середнього розміру сім’ї і темпів росту населення мірою того, як кількість дітей втрачає економічну значущість, а на перший план виходять якісні характеристики (наприклад, рівень освіти) [35, 78, 200 ].

 Х. Ченері довів, що темпи і форми розвитку можуть сильно розрізнятися, залежно від внутрішніх і зовнішніх специфічних факторів, більшість яких не підконтрольні окремій країні. До зовнішніх факторів Х.Ченері відніс зовнішню торгівлю, доступ до іноземних інвестицій, міжнародних ринків і інвестицій. Внутрішні  ж фактори нерівномірності розвитку були поділені на дві великі групи: економічні (розмір країни, ресурсний потенціал, чисельність і структура населення) та інституційні (цілі та інструменти державної політики) [35, 200].

Разом з тим, теорія структурних перетворень дозволяє виділити ряд напрямів і форм розвитку, загальних майже для усіх країн, досягнення яких забезпечується завдяки державній політиці, раціональній організації зовнішньої торгівлі, програмам зовнішньої допомоги розвитку. Структуралістська школа в економіці засновується на виборі оптимальної економічної політики, що забезпечить підтримувальне зростання [200].

Наукова думка у цілому погоджується з тим, що динаміка народного господарства не може цілком визначатися глибиною структурних змін, однак логічне виокремлення із загальної маси факторів впливу структурних змін на розвиток народного господарства цілком можливо. І економічна теорія сформувала критерій позитивних змін структури, так званий структурний ефект, який відбиває зв’язок між індексом змін структури (головним чином галузевої) і найважливіших показників динаміки господарства. [35].

Поглиблення змісту структуралістичної концепції  розвитку відбувається під впливом все більшого розповсюдження ідей інституціоналізму як якісно нового напряму економічної думки. Зокрема, обґрунтовується, що зміни у структурі економіки повинні супроводжуватися серйозними змінами у соціальних інститутах, поведінці людей, їхньої ідеології. Г. Мюрдаль сформулював принципи таких змін, які назвав модернізаціями [148]:

• раціоналізм – заміна традиційного образу мислення, способів виробництва, розподілення і споживання новими методами і моделями в усіх сферах суспільної діяльності і життя;
• економічне планування – вибір такої економічної політики, яка була б спрямована на прискорений господарський розвиток;
• рівність – забезпечення найбільш рівного соціального і правового статусу, доходів і рівня життя;
• зміни у суспільних інститутах і свідомості – зміни, які супроводжуються підвищенням продуктивності праці, стимулюють конкуренцію і підприємницьку ініціативу, створюють більш-менш рівні можливості для реалізації здібностей і бажань людини. Інституційні зміни передбачають земельні реформи, боротьбу з монополізмом, удосконалення системи освіти, охорони здоров’я, зміни у державному управлінні. Модернізація суспільної свідомості означає затвердження таких ідеалів як працелюбність, ефективність, чесність, раціональність, опора на власні сили, готовність до змін тощо [257]. Інші представники інституціоналізму в економіці, зокрема Д. Белл, Е. Тоффлер підкреслюють, що перетворення у виробничо-економічній і науково-технічній сфері слід розглядати і описувати у контексті загально-культурних і світоглядних змін [249, 313 259, 260].

Поєднує ефективні технології й відповідні інституційні й ідеологічні зміни як базис економічного зростання і С. Кузнець, зокрема в роботі [323], в якій у самому визначенні економічного зростання науковці виділяють три головні ознаки економічного зростання, що поєднують структуралістичну й інституціональну концепції економічного розвитку [77]:

• постійне зростання національного продукту і, відповідно, здатності національного господарства задовольняти все більш широке коло потреб людини, що є свідченням зрілості економіки;
• технічний прогрес, який є основою зростання, його необхідною, хоча й недостатньою умовою;
• для реалізації закладеного в новій технології потенціалу необхідні інституційні, поведінкові, ідеологічні зміни, без яких нові технології не будуть ефективними.

При більш детальному аналізі С. Кузнець виділив шість характеристик зростання, властивих майже усім розвинутим країнам [323]:

• високі темпи зростання чисельності населення і доходу на душу населення;
• високі темпи зростання продуктивності факторів виробництва і особливо продуктивності праці;
• високі темпи структурної трансформації економіки;
• високі темпи соціальної та ідеологічної трансформації суспільства;
• здатність країни знаходити зовнішні ринки збуту і джерела сировини;
• охоплення результатами подібного економічного зростання не менше третини населення світу.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/13629.html