Суб’єкт умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю

Як правило, у юриспруденції під суб’єктом суспільних відносин розуміється фізична особа, яка володіє за законом здатністю мати та здійснювати безпосередньо або через представника юридичні права (тобто мати правосуб’єктність). Суб’єкт – це необхідний елемент правовідносин у всіх галузях права.

З кримінально-правової точки зору, у загальному розумінні суб’єкт злочину – це особа (людина), яка вчинила злочин. Особистість такої людини вивчається багатьма науками кримінально-правового циклу: кримінологією, кримінальним правом, кримінально-виконавчим правом, судовою психологією, судовою психіатрією, судовою медициною та ін. Особистість – це найвищий ступінь духовного розвитку людини, що є стійкою сукупністю соціально значимих якостей, які характеризують індивіда як особу, суб’єктивно здатну засвоювати і змінювати світ.

Однак, досліджуючи суб’єкт злочину, кримінальне право вивчає лише ті ознаки (характеристики) особистості злочинця, які свідчать про можливість особи підлягати за свої дії (бездіяльність) кримінальній відповідальності. Таким чином, кримінальне право досліджує суб’єкт злочину з точки зору елементу складу злочину, який характеризується відповідними ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України, суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вичинила злочин у віці, з якого відповідно до законодавства може наставати кримінальна відповідальність.

Тлумачення ж поняття суб’єкта злочину вченими не має істотних відмінностей від законодавчо закріпленого. Так, на думку Є.В. Стрельцова, суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність [121, с. 124]. На думку І.Я. Козаченко, суб’єкт злочину – це фізична, осудна особа, яка досягла певного (встановленого кримінальним законом) віку [207, с. 168]. М.Й. Коржанський визначає суб’єкт злочину як сукупність ознак, указаних у кримінальному законі і визначаючих особу, яка може і повинна бути відповідальна за вчинене діяння [104, с. 173].

На підставі зазначеного можна визначити загальні ознаки суб’єкта злочину: 1) це фізична особа; 2) вона є осудною; 3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Слід зазначити, що в деяких випадках закон передбачає також інші (додаткові) ознаки суб’єкта (наприклад, соціальний статус, посада, професія тощо), але ці ознаки є факультативними, а особа яка їх має є спеціальним суб’єктом.

Ознаки, що характеризують суб’єкта, нерозривно пов’язані з усіма іншими елементами складу злочину. Своїм суспільно небезпечним діянням суб’єкт завдає шкоди об’єкту посягання, діючи при цьому винно. Суб’єкт злочину – це не абстрактне юридичне поняття, що існує поза часом і простором, а людина, що живе в суспільстві і вчиняє злочинні дії. Винним у вчиненні злочину може бути лише людина (фізична особа). Чинний закон про кримінальну відповідальність містить вказівку, що суб’єктом злочину може бути лише істота розумна, тобто людина, оскільки тільки людина має свідомість, волю і тому може відповідати за свою поведінку, тобто чинність кримінального закону поширюється лише на фізичних осіб.

Однією з необхідних юридичних ознак суб’єкта злочину є досягнення особою встановленого законом віку, починаючи з якого можлива кримінальна відповідальність. Згідно ст. 22 КК України, суб'єктом вбивства з особливою жорстокістю, як і усіх умисних вбивств, може бути фізична осудна особа, яка досягла 14 років.       

Реальна можливість передбачення особою наслідків своєї діяльності означає, зокрема, що особа мала достатні знання у відповідній галузі, досвід, накопичений у результаті попередньої роботи тощо. На зазначену можливість також можуть впливати психофізіологічні особливості індивіда. Вказані якості залежать від багатьох обставин, і водночас більшою чи меншою мірою визначаються віком особи – найбільш універсальним критерієм досягнення (недосягнення) особою такого розвитку, за якого вона стає здатною усвідомлювати свої дії і керувати ними. Розуміння конкретних і елементарних вимог не вчиняти вбивств, насильницьких злочинів, крадіжок притаманне підліткам і дітям більш раннього віку, ніж 14 років, але загальноприйнятим вважається, що лише за досягнення цього віку всі без виключення мають достатні здатності до усвідомленої та вольової поведінки. Ці вимоги обумовлені правилами поведінки, які з раннього дитинства стають відомими підліткам. Саме цим і обґрунтовується можливість та необхідність притягнення осіб, що досягли 14 років, до відповідальності за умисне вбивство та умисне вбивство з особливою жорстокістю зокрема.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16789.html