Покарання за умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю

Кримінальне покарання є найсуворішою реакцію держави відносно вчинку людини, оскільки будь-який злочин являє собою найнебезпечніший вид людської діяльності. Покарання становить собою осуд вчиненого особою діяння та самої особи і полягає у певному позбавленні або обмеженні її прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК України, покарання являє собою захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Але, не зважаючи на законодавче закріплення поняття покарання, з-поміж вчених немає єдності думок стосовно його визначення, у зв’язку з чим у кримінально-правовій літературі існують такі думки стосовно цього питання, тобто покарання визначається як: як реакція держави на вчинений злочин; як правовий наслідок учинення злочину; як форма кримінальної відповідальності; як засіб кримінально-правового впливу на винного у вчиненні злочину; як засіб кримінально-правової боротьби зі злочинами; як кара винному за вчинене; як форма державного примусу, що застосовується до винного; як деяка шкода, що заподіюється на підставі судового вироку винному у вчиненні злочину [86, с. 240; 44, с. 113; 137, с. 125; 83, с. 177; 129, с. 42].

Розкриваючи це питання, необхідно приділити увагу цілям кримінального покарання. Доцільно зазначити, що серед вчених також немає одностайності думок з приводу цього питання. На думку окремих вчених метою покарання виступає лише попередження вчинення нових злочинів як самою винною особою, так і іншими особами; інші вважають, що метою є лише кара [59, с. 26 – 37; 203, с. 121].

На наш погляд, більш обґрунтованою є позиція тих вчених, які зазначають, що метою покарання є кара винної особи за вчинене, її виправлення та запобігання вчиненню злочинів як винною особою, так і іншими особами [140, с. 14-23].

Слід погодитися, що якою б досконалою не була система кримінальних покарань, її ефективність у боротьбі зі злочинністю визначається не лише перевагами та якостями, а й тим, наскільки науково обґрунтовано, оптимально й якісно реалізовано систему покарань у кримінально-правових санкціях закону, а також тим, наскільки професійно грамотно й відповідно до закону ці кримінально-правові санкції реалізуються в судовій практиці при розгляді конкретних кримінальних справ [230, с. 121].

Ефективність кримінального покарання може бути забезпечена лише за умов відповідності встановленої в законі санкції принципам кримінального права, відповідності санкції диспозиціям кримінально-правових норм, забезпечення їх наукової обґрунтованості та узгодженості між собою. Необхідно дотримуватися вимог доцільності й обґрунтованості санкцій кримінального закону відповідно до того, що закони, які встановлюють караність діянь, повинні відповідати уявленням про властиві сучасній свідомості справедливі форми і межі репресії. Крім того, ефективність застосування кримінального закону у значній мірі залежить не лише від обґрунтованості санкцій та їх взаємної узгодженості, а й від урахування суспільної думки з приводу тяжкості покарання [177, с. 124].

Проаналізуємо санкцію ч. 2 ст. 115 КК України.

Відповідно до чинного кримінального законодавства, за діяння, передбачені ч. 2 ст. 115 КК України, передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

На підставі того, що умисне вбивство являється найнебезпечнішим злочином, особливо у разі наявності ознак, що підвищують його суспільну небезпечність, що може бути вчинений відносно людини, оскільки життя є непоправною її цінністю, передбачення найсуворіших видів та строків покарання є доцільним та обґрунтованим кроком законодавця.

За вчинення умисного вбивства, що обтяжується кваліфікуючими ознаками, враховуючи його суспільну небезпечність, можливо, доцільним було б передбачення лише вищої міри покарання – довічного позбавлення волі. Однак, таке положення є неможливим, оскільки воно суперечить положенням ч. 1 ст. 64 КК України, де зазначається, що довічне позбавлення волі застосовується лише у випадках, якщо суд не вважає за можливе застосування позбавлення волі на певний строк. На підставі зазначеного положення, у всіх санкціях, що передбачають зазначений вид покарання (довічне позбавлення волі), він передбачається в якості альтернативного, поряд із таким видом покарання, як позбавлення волі на певний строк.

Аналізуючи санкції інших складів злочинів, що передбачають відповідальність за ті чи інші діяння, які поєднанні з умисним позбавленням життя потерпілого, можна зробити висновок, що розмір такого покарання, як позбавлення волі на певний строк, встановлений у таких межах: від восьми до п’ятнадцяти (ст.ст. 379; 400; ч. 2 ст. 439; 443), або від дев’яти до п’ятнадцяти (ст.ст. 348) або від десяти до п’ятнадцяти (ст.ст. 112; ч. 3 ст. 258; ч. 4 ст. 404; ч. 2 ст. 438; 442).

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16789.html