Методологічна рефлексія історичного розвитку економічної теорії у концептуально-аналітичному вимірі сучасної філософії науки

Розкриття генезису та історичної еволюції методологічних засад парадигми інституціоналізму як напрям методологічного аналізу в структурі економіко-теоретичних та історико-економічних досліджень має реалізовуватись у системі сучасних наукових уявлень щодо змісту та дослідних завдань методології економічної теорії як наукової галузі.

Зростаюча  схильність економічної науки до методологічної рефлексії на межі ХХ-ХХІ ст. є безпосереднім результатом і закономірним свідченням набутого нею ступеня зрілості. Поняття рефлексії (від лат. reflexio – звернення, відображення) застосовується у філософії науки для позначення стану та актів наукової самосвідомості, самопізнання, самоаналізу, самооцінки того, що можна було б назвати "мисленням про мислення". Наукова рефлексія формується особливим кутом зору, що задається перенесенням уваги з об'єкта, предмета на суб'єкт наукової діяльності, його пізнавальні можливості, засоби і результати [388]. Отже, наукова рефлексія –це самоусвідомлення та самопізнання наукою власної сутності, змістовності, способу функціонування та розвитку.

Під рефлексивністю наукового знання розуміються механізми і норми свідомого контролю над процесом його росту і функціонування. Виявом наукової рефлексії економічної теорії в останні десятиріччя стає інтенсивний розвиток економічної методології як типу раціонально-наукової свідомості, а отже як напряму, а за окремими експертними оцінками, – відносно самостійної галузі економічних досліджень чи, навіть, субдисципліни в системі економічної науки [10, с. 9–10, 17–19; 11, с. 353–355].

За своєю сутністю методологічна рефлексія в науці, в тому числі і економічній, – це стан наукового методологічного самоусвідомлення, процес наукового самопізнання, пов'язаний з дослідженням сукупності пізнавально-дослідних методів і засобів з точки зору їх адекватності цілям науково-дослідної діяльності, її об'єкту та результату.

Методологічна рефлексія знаходиться у прямій залежності,

• по-перше, від стану розвитку науки;
• по-друге, від ступеня її зрілості;
• по-третє, від рівня значущості науки в суспільстві.

Чим складніша структура науки, чим швидше вона розвивається, тим більш відповідальна функція лягає на методологічне самоусвідомлення науки. Еволюція методологічних уявлень про закономірності розвитку економічного наукового знання спирається на оновлені інтерпретації основ  його функціонування, а також базової опозиції "об'єкт – знання", рівнів і меж реалізації пізнавально-дескриптивної та прогностично-практичної функцій теоретичної економіки.

Наукова методологія, яка обирається чи розробляється представниками певних наукових парадигм (дослідних програм, традицій, напрямів, течій та шкіл) завжди становить їх найпотужніший системоутворюючий стрижень і глибинне підґрунтя. Тому в своїй основі історія економічної теорії – це передусім історія економічної методології. "Одним словом, – за висловом    М. Блауга, – всі твердження в історії науки мають методологічний підтекст. З іншого боку, уявляється, що і всі твердження про методологію науки точно також мають історичний підтекст" (курс. – Т. Г.) [42, с. 81].

Науковий метод (від грецького methodis – шлях, спосіб, підхід) характеризує структуру, процедуру, особливості організації та проведення наукової діяльності й одержання її результатів. Кожен із видів наукової пізнавальної діяльності відповідно до свого предмета має певну систему підходів, прийомів теоретичного пізнання, тобто власну методологію (від грецького 1оgоs – учення, закон). Наукова методологія – це вчення про шляхи, способи, підходи наукового пізнання. Вона розкриває, за допомогою яких засобів досліджувана об'єктивна реальність відтворюється вченим, дослідником у науковій теорії. "Сучасна українська енциклопедія" визначає методологію науки наступним чином: "Методологія науки – це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання" [300, с. 34]. Методологія науки визначає, що і як вивчається за допомогою теорії [264, с. 13].

Зміст поняття "наукова методологія" ("методологія науки") включає два основних аспекти чи контексти його значення:

• по-перше, розкриття даного поняття на основі структурування основних складових системи дослідних процедур та засобів, які забезпечують реалізацію науково-пізнавальної діяльності в науковій галузі;
• по-друге, розкриття поняття наукової методології як системи знання, вчення про особливості їх аналітичного застосування в межах конкретної науки.

Наукові уявлення про зміст і структуру методології економічної теорії, як будь-якої наукової галузі взагалі, мають історичний характер. Вони знаходяться в постійному історичному русі, динаміці. Еволюціонуючи, змінюються та коригуються з розвитком самої науки. За висловом відомого українського дослідника методологічних проблем економічної науки А. Гальчинського, в періоди крутих поворотів історії структура і механізми пізнавального процесу в їх системній цілісності застарівають [117, с. 4].

Наукові погляди на економічну методологію завжди перебували в контексті відповідних історичних форм розвитку науки. При цьому визначальні критеріальні ознаки наукової методології історично змінювалися відповідно до різних історичних форм наукової раціональності та властивих їм рівнів методологічної рефлексії. Проблема зрілості та якісних станів економічної науки, визначення та аналіз її історичних форм цілком закономірно привертає зростаючу увагу вітчизняних та зарубіжних фахівців у цій галузі. В економічній науці ґрунтовна розробка зазначеної проблематики здійснюється такими російськими дослідниками, як І. Болдирєв [46], А. Лібман [223], К. Хубієв [365] та іншими, українськими вченими В. Базилевичем [22; 31; 189; 190; 191], А. Гальчинським [116, с. 12–23, 24–41; 117; 118; 120; 122], А. Гриценком [181; 133; 135; 137], В. Ільїним [22; 31], І. Малим [232], В. Тарасевичем [316; 317; 322].

На наш погляд, до економічної теорії як до наукової галузі застосовні загальні етапи класифікації її історичного буття, як особливого виду когнітивно-пізнавальної діяльності людей у сфері їх економічного існування, відносин та поведінки. При цьому, впродовж свого історичного розвитку економічна наука проходила закономірні фази розвитку і зрілості, знаходячись у загальному соціо-культурному контексті певної історичної епохи, у відповідному їй інтелектуальному оточенні та зазнаючи прямих і зворотних впливів з боку інших наукових галузей. В контексті суттєвих зрушень у структурі методологічного апарату економічної науки найбільший інтерес, на наш погляд, становить застосування для дослідження її структурних складових наступних закономірних історичних фаз розвитку наукової раціональності:

• класична наука чи наука Нового часу (ХVII – XIX ст.);
• некласична наука (70-ті рр. ХІХ ст. – 70-ті рр. ХХ ст.);
• постнекласична наука (70-ті рр. ХХ ст. по теперішній час). 

Кожна із зазначених історичних форм розвитку економічної науки вирізняється домінуючими методологічними ознаками.

Втіленням класичної науки чи науки Нового часу в галузі економічної теорії постає класична політична економія. Активний процес її формування і розвитку в Європі (Англія, Франція) охоплював період з другої половині ХVIIІ ст. – (фізіократія, смітіанство) до середини ХІХ ст. (Дж. С. Мілль). В цілому її розвиток завершився, умовно кажучи, до 70-х рр. ХІХ ст.  – початку формування наступного стану некласичної економічної науки. Даний період співпадає з першою та другою класичними ситуаціями за класифікацією аналітика історичного розвитку економічної науки Й. Шумпетера [380, с. 62; 381, с. 498]. Класична економічна наука стала логічним продовженням епохи Відродження та породженням Просвітництва, втіленням притаманних їм ідей у їх творчому застосуванні до економічних реалій суспільства.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15062.html