Інституційні аспекти теоретичної спадщини Київської політекономічної школи

Осмислення світової та вітчизняної економічної спадщини є надзвичайно важливим для адекватного коригування сучасною українською економічною наукою власного вектора теоретичного розвитку у відповідності з визначальними світовими науковими тенденціями та з урахуванням при цьому власної національної своєрідності та специфіки. Це націлює вітчизняну економічну теорію на пошук власного наукового самовизначення, на критичне переосмислення застарілих підходів та звільнення від них, на оновлення та розширення базових концептуально-методологічних засад економічного пізнання, вдосконалення з урахуванням потреб часу техніки та інструментарію економічного аналізу.

Вагомим напрямом методологічного аналізу парадигми інституціоналізму є здійснення на його основі адекватної аналітичної реконструкції історії вітчизняної економічної теорії. Це важливо для більш глибокого осмислення методологічного наповнення історії вітчизняної економічної науки, виявлення в ній і дослідження багатства теоретико-методологічних традицій,  джерел та витоків визначальних напрямів світової економічної науки, у тому числі й інституційно-орієнтованої економічної думки.

Історичні (часові) стандарти історико-аналітичних досліджень не є чимось сталим, раз і назавжди даним. Вони також є рухливими і мінливими. Основою аналітичної оцінки наукового спадку представників світової економічної думки та науки завжди є певна сукупність класифікаційно-оціночних підходів, принципів історико-економічного аналізу. Базові принципи (філософські, ідейні, методологічні) історико-економічного дослідження та його техніко-аналітичний апарат з плином часу постійно (хоч на коротких часових проміжках малопомітно) змінюються. В основі цього процесу лежить багато чинників. Серед найвагоміших слід, на наш погляд, зазначити такі:

• розвиток філософії науки, епістемології, як загальнометодологічної основи пізнання її розвитку у контексті історичної ретроспективи, сучасності та перспективи;
• зміна онтологічних чинників історико-економічного аналізу, тобто врахування процесу розвитку самої економічної науки як об'єкту пізнання й вивчення;
• зміна гносеологічних чинників історико-економічного аналізу;
• зміна чи не у кожного покоління істориків економічної науки специфічності їх світоглядного чи ідейного сприйняття економічного буття та способів його теоретичного відображення;
• вдосконалення аналітичного апарату історико-економічних досліджень.

Сукупність зазначених оціночних аспектів формує те, що можна визначити, як класифікаційно-аналітичну матрицю історико-економічного аналізу. Її структура та змістовне наповнення постійно еволюціонує, відображаючи тим самим визначальні тенденції розвитку й вдосконалення даної фахової галузі. Саме тому відомому досліднику історії економічних учень М. Блаугу належить наступне дуже тонке, прозорливе й незаперечне спостереження: "Між минулим та теперішнім економічним мисленням існує взаємодія, тому що незалежно від того, чи викладаємо ми її скорочено, чи багатослівно, кожним поколінням історія економічної думки переписуватиметься заново" (курс. Т. Г.) [40, с. ХХІV]. Зрозуміло, що тим актуальніше цитоване зауваження сприймається по відношенню до особливостей функціонування даної наукової галузі у перехідному, трансформаційному суспільстві.

Вищезазначене важливо також у зв’язку з тим, що, як зазначалось, в сучасних умовах перед вітчизняною економічною теорією стоять складні завдання реалізації та поглиблення наукової теоретико-методологічної модернізації з врахуванням визначальних тенденцій світового наукового процесу. Важливу роль у їх практичному розв'язанні мають відіграти методологічно орієнтовані історико-економічні дослідження, адже Й. Шумпетер зазначав, що стан будь-якої науки в даний момент у прихованому вигляді містить її історію і не може бути задовільно викладений, якщо цю приховану присутність не зробити відкритою. Тож особливої актуальності набуває неупереджена, зважена та об'єктивна науково-аналітична реконструкція історії української економічної науки на базі сучасної методології історико-економічних досліджень.

Закономірна траєкторія поступального історичного розвитку української економічної думки була наступною. Якщо впродовж більшої частини ХІХ ст. їй був об'єктивно властивий переважно наздоганяючий характер, то наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. вона не тільки увійшла в контекст світової  науки, а і значною мірою синхронізувався з нею. Розвиток провідних дослідних напрямів мав таке спрямування: – від традиційних елементів класичної парадигми, – через наукову маржинальну революцію, – до теоретичного синтезу обох наукових традицій в межах парадигмальних засад неокласики, в основу яких було покладено нове розуміння ринкових реалій та прагнення економічної ефективності. Саме новаторські здобутки плеяди видатних українських вчених (М. Тугана-Барановського, Є. Слуцького, Р. Орженцького, О. Білімовича, М. Бунге, Д. Піхна) суттєво сприяли на межі століть поступовому виходу вітчизняної науки на реальний світовий рівень.

Упродовж переважної частини ХХ ст., з відомих класово-ідеологічних міркувань, вона зазнала штучного відокремлення від загального контексту розвитку світової економічної науки. Цим обумовлено природу і причини докорінних відмінностей розвитку вітчизняної економічної теорії радянської доби. Внаслідок цього з неї значною мірою були вилучені наукові результати тривалої еволюції класичної теорії, практично цілком – революційні наукові зрушення, що відбулись в умовах формування неокласичної наукової ситуації, було призупинено формування інституційного напряму, що здійснювався на власному теоретичному ґрунті. Тому вітчизняна офіційна економічна наука до початку 90-х рр. ХХ ст. лишалась на рівні теоретико-методологічної традиції середини ХІХ ст. (класичного типу наукової раціональності), оскільки базувалась виключно на науковій основі марксизму, сформованого саме в цей період.

Для сучасної української економічної науки важливо адекватно осмислити наукові наслідки того, що цей рух не отримав, з відомих історичних причин, подальшого розвитку, наукової зрілості та не набув незворотності у вітчизняній економічній теорії ХХ ст. Розуміння цього у свою чергу сприятиме усуненню ряду теоретико-методологічних складностей сьогодення та відновленню порушеного спадкоємного характеру науково-пізнавального процесу в галузі економічних досліджень.

В останні десятиріччя ХІХ – на початку ХХ ст. українській економічній думці еволюційно визрівали ознаки інституційної спрямованості теоретичних досліджень (М. Бунге, Д. Піхно, М. Туган-Барановський, М. Зібер, М. Соболєв, В. Желєзнов, В. Левитський) [81, с. 82–97; 82, с. 12–16]. Значною мірою це було обумовлено потужним теоретико-методологічним впливом основного джерела протоінституційної наукової традиції – німецької історичної школи. На жаль, згодом повноцінний генезис вітчизняного інституціоналізму був блокований і перерваний, а його паростки на тривалий період викоренені.

Яскравим прикладом у вітчизняній економічній науці є Київська політекономічна школа, провідні представники якої творчо сприйняли і розвинули протоінституційні традиції історичного напряму. Самобутня наукова спадщина по-своєму унікального наукового осередку вчених-економістів університету Св. Володимира належить до тих реальних наукових здобутків, які не тільки становлять гордість університетської економічної науки у її історичній ретроспективі, але і досі не втратили свого значення для сучасності. Принагідно слід зауважити, що дореволюційний етап становлення і розвитку економічної науки у стінах Імператорського університету Св. Володимира не отримав в радянській економічній історіографії об'єктивного, а тим більше адекватного його реальній змістовності, висвітлення. Чи не найбільшою мірою це стосувалось інтерпретації наукового спадку перлини вітчизняної економічної теорії – Київської політекономічної школи.

У 1990-ті – 2000-ні рр. українськими дослідниками – С. Злупком, Р. Васильєвою, Л. Корнійчук, Л. Горкіною, І.-С. Коропецьким (США), В. Фещенко, П. Леоненком, А. Кредісовим та ін. здійснено значні кроки в напрямі об'єктивного наукового відтворення з сучасних теоретико-методологічних позицій історії української економічної думки [194; 126; 170; 207]. У новітніх історико-економічних дослідженнях також знайшли певне аналітичне відображення економічні погляди представників Київської школи. Йдеться передусім про такі фундаментальні видання, як "Персоналії і теорії української економічної думки" С. Злупка (2002) [169], "Історія економічної думки України" Л. Корнійчук (2004) [207, с. 181–191], "Історія економічних учень" за редакцією В. Базилевича (2004) [189, с. 727–821]. Разом з тим з огляду на вагомість та надзвичайну проблемну розгалуженість теоретичного спадку даної школи, економічні погляди її представників заслуговують більш детального вивчення. Мова йде зокрема про дослідження інституційних аспектів в працях представників Київської політекономічної школи. Реалізація цих дослідних завдань передбачає здійснення порівняльного аналізу становлення інституційно орієнтованої економічної думки вітчизняних учених із загальним генезисом інституційного напряму, дослідження структури і місця інституційної проблематики в теоретичній спадщині представників Київської школи.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15062.html