Быстрый переход к готовым работам
|
Реалізація інституційно-еволюційного та міждисциплінарного підходів у теоретичній спадщині М. ЗібераЗвернення до теоретичної спадщини видатних представників економічної науки передбачає, принаймні, два рівні усвідомлення її наукового місця і значення. По-перше, – це безпосереднє вивчення теоретичного доробку та особистого внеску вченого, сукупності його поглядів, ідей. По-друге, – осмислення цих ідей та самої інтелектуальної постаті вченого у загальному плині наукового процесу, у широкому загальнотеоретичному контексті, з врахуванням провідних тенденцій розвитку науки. Якщо перший підхід передбачає своєрідну інвентаризацію наукового спадку того чи іншого вченого, то другий – є поштовхом до його рефлективного сприйняття на тлі еволюції економіко-теоретичного знання. Коли мова заходить про сучасне осмислення такої, до певної міри знакової, постаті в українській економічній науці, як М. Зібер, то обидва рівні дослідження слід визнати не тільки актуальними в історико-економічному сенсі, але й цілком виправданими. Проте аналіз наявних публікацій засвідчує, що найбільш розробленим, зокрема у вітчизняній історико-економічній літературі, є саме перший, так би мовити, традиційний підхід. Другий, через причини, що будуть розкриті нижче, у своїх основних рисах почав окреслюватися лише в останні роки, тому спробуємо детальніше зупинитись саме на ньому. В радянський період найбільш розгорнуті дослідження наукового доробку М. Зібера належали А. Анікіну, В. Жученку, А. Реуелю, М. Цаголову та ін. В них домінував найголовніший, з огляду радянської історіографії, так би мовити, марксознавчий аспект праць вченого. Більш зважені і різнобічні оцінки почали формуватись лише у пострадянську добу. Але, слід зазначити, що порівняно з іншими науковими персоналіями це відбувалось досить повільно, особливо беручи до уваги попередні тривалі й стійкі оціночні "штампи". Дослідникам нової доби потребувався час для звільнення від усталених оціночно-класифікаційних стереотипів саме у такій, у пострадянський час чи не найбільш дискусійній проблемі, як економічна теорія марксизму. Серед сучасних фундаментальних вітчизняних історико-економічних розвідок наукового доробку М. Зібера слід передусім назвати праці Л. Горкіної [126], С. Злупка [169; 170], Л. Корнійчук [207] та ін. Разом з тим, необхідно відзначити, що у вивченні та адекватному поцінуванні економіко-теоретичних напрацювань Миколи Зібера лишається досить широкий спектр не опанованих дослідниками наукових проблем та напрямів його наукової діяльності. Так само більш глибокого осмислення потребує встановлення співвідношення наукового спадку вченого не тільки з провідними тенденціями історичного розвитку вітчизняної, але й світової економічної науки. Микола Іванович Зібер (1844–1888) – видатний представник української економічної науки другої половини ХІХ ст., який посідає чільне місце в когорті засновників та блискучих представників вітчизняної економічної теорії. Ім'я вченого вписано в історію Київського університету, тогочасного Імператорського університету Св. Володимира, студентом, випускником і вченим-викладачем якого він був. Саме в стінах Київського університету, під час навчання на юридичному факультеті (1863–1868 рр.), окреслилося коло його основних наукових інтересів, визначився переважаючий потяг до економічної науки. І хоч свою подальшу наукову кар'єру М. Зібер пов'язав саме з економічними дослідженнями, здібності ерудита й поліглота дозволяли йому вільно виходити у своїй науковій діяльності далеко за межі тогочасної економічної ортодоксії. Вітчизняний вчений із сформованою українською національною позицією і разом з тим – громадянин світу: М. Зібер залишався підданим Швейцарії, отримав європейську економічну освіту, значну частину його творчої біографії (1875–1884) складає перебування за кордоном. М. Зібер прожив цікаве, напружене, але разом з тим непросте і багато в чому драматичне життя. У розквіті наукового визнання, обстоюючи право вченого-викладача на власну політичну позицію, він свідомо прирік себе на тривале добровільне вигнання. При цьому творча доба Зібера-вченого була, насправді, блискавичною – порівняно короткою і на диво яскравою. За людськими мірками, доля відпустила йому надзвичайно мало – лише сорок чотири роки життя, з яких останні припадають на час важкої хвороби. То ж активна наукова діяльність вченого тривала недовго, біля п'ятнадцяти років. Не менш драматично склалась в подальшому доля його творчого спадку. Річ у тім, що за цією вкрай різнобічною та багатогранною в науковому плані постаттю в радянські часи закріпилась дуже звужена, до того ж ідеологічно заангажована оцінка – виключно як про коментатора і популяризатора економічної теорії К. Маркса. Насправді, напрями наукової діяльності вченого були надзвичайно різноплановими. То ж в цій своїй якості вони заслуговують не тільки сучасної зваженої оцінки, але й, безсумнівно, спеціального історико-економічного дослідження. Певні зміни у відновленні цілісного уявлення про інтелектуальну спадщину М. Зібера намітились в низці вітчизняних історико-економічних видань, що вийшли в останні роки. Разом з тим, безсумнівно, потребує подальшої наукової розробки такий порівняно малодосліджений аспект інтелектуальної спадщини М. Зібера, як міждисциплінарний характер його економічних праць. Саме втілення міждисциплінарного підходу, надзвичайно досконале для свого часу, робить праці Зібера не просто самобутніми і цікавими для читача, але й надає їм системності, суспільствознавчої глибини, дозволяє порушувати широке коло економічних проблем еволюційно-цивілізаційного розвитку. Самостійний дослідний інтерес становить сучасне осмислення зазначеної методологічної риси спадщини Зібера у контексті загальносвітових наукових трендів. На вибір М. Зібером власної наукової проблематики, а також на широту його зрілих дослідницьких інтересів, безумовно, вплинула загальна ідейна та теоретична спрямованість університетського наукового осередку, потужні наукові традиції, що закладались вченими-економістами Київського університету Св. Володимира. Для цього склались безпосередні передумови, адже представники старшої генерації університетської професури, до якої належали І. Вернадський, М. Бунге, Г. Цехановецький, навчались за кордоном у провідних європейських навчальних закладах, особисто слухали лекції видатних учених-економістів, знали їх твори безпосередньо за першоджерелами, самі виступали перекладачами, популяризаторами та інтерпретаторами провідних економічних ідей західних колег. Так, зокрема, І. Вернадський після закінчення Київського університету студіював за кордоном три роки, вивчаючи політичну економію за лекціями Ріделя, Ріттера, Рау, Шлоссера, Цепфеля. Відвідав Австрію і Швейцарію. Певний час студіював у Гогенгеймському агрономічному інституті. У 1844 р. переїхав до Парижа, де слухав лекції А. Бланкі, М. Шевальє та інших відомих французьких економістів. Через рік з цією ж метою відвідав Англію, Лондон. Також вчився за кордоном, в Німеччині, наставник М. Зібера на економічному поприщі Г. Цехановецький.
Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/15062.html |
|