Законодавство Європейського Союзу щодо охорони праці

З часу створення Європейського Союзу стала очевидною необхідність у глобальному підході до питань безпеки й гігієни праці працівників. Починаючи з останнього століття, у державах-членах ЄС отримала розвиток соціальна політика, а в царині охорони й гігієни праці були досягнуті значні поліпшення. Проте темпи таких змін були різними, великі відмінності були відносно заходів, що здійснювали держави-члени щодо безпеки й гігієни праці. Стало зрозумілим, що остання потребує більшої уваги з боку ЄС, тому поліпшення й якість у цій області повинні згодом стати головними цілями політики держав-членів ЄС у сфері охорони праці працівників.

Необхідність гармонізації та координації законодавства держав-членів у царині охорони праці як одного із вагомих чинників гармонізації економічної політики пов’язують із зростанням ролі транснаціональних корпорацій у економічному житті європейських країн і пов’язаних з ними проблем соціального забезпечення й захисту населення, а також із взаємним впливом соціального й трудового законодавства на товаровиробництво, а саме конкурентоспроможність продукції [54, c. 235].

Конкретизуючи об’єкти соціальної політики Співтовариства, Європейська Комісія наголошувала на необхідності правової регламентації відносин зайнятості, становища жінок і сезонних трудящих, охорони здоров’я на робочому місці, статусу категорій осіб, котрі потребують підтримки, співробітництва національних установ у сфері праці та посилення соціального діалогу [55, c. 43].

Протягом останніх десятиріч у рамках Європейського Союзу велика увага приділялася розвитку законодавства у сфері охорони праці, адже трудові норми ЄС створювалися поступово, у міру розвитку західноєвропейської інтеграції. Держави-члени ЄС також активно заохочують неюридичні дії у сфері охорони праці, тісно співпрацюючи з неофіційними партнерами, такими, як окремі організації працівників і роботодавців, а також страховими компаніями, з метою створення безпечних і здорових умов праці.

Охорона праці в широкому розумінні включає цілий комплекс заходів щодо її забезпечення. Це система правових, соціально-економічних, соціально-технічних, медичних, реабілітаційних й інших заходів [56, c. 474]. Охорона праці спрямована на запобігання травматизму й забезпечення сприятливих виробничих умов. Принцип, що розділяється всіма країнами, які входять в ЄС – відповідність національних систем охорони праці до нових технологій і систем організації праці, що означає визнання зростаючої ролі охорони праці.

Керівні органи ЄС прагнуть до об’єднання зусиль держав-членів Євросоюзу в царині охорони праці:

(а) видаються нормативні документи з охорони праці, що охоплюють різні аспекти виробничої діяльності (вони включаються в національні закони з охорони праці, постійно підвищуючи планку вимог щодо її умов);

(б) здійснюється значна організаційна й пропагандистська діяльність, адресована не лише менеджменту підприємств, а й широким масам працюючих.

Останній документ Єврокомісії у цьому напрямку – програма “Адаптуючись до змін у сфері праці і в суспільстві: нова стратегія Європейських Співтовариств в області охорони праці на 2002-2006 роки”, спрямована на консолідацію зусиль у сфері запобігання ризикам, пов’язаних з травматизмом на виробництві за рахунок дотримання стандартів і правил, підвищення рівня професійного навчання та освіти працівників. Стратегія передбачає “заходи з протистояння новим соціальним викликам, пов’язаним з радикальною перебудовою суспільства, та з перетворення економіки Європи на конкурентоспроможну, таку, що динамічно розвивається, зі збільшенням робочих місць та спирається на соціальну згоду” [57].

Для практичного втілення в життя положень стратегії Єврокомісія використовуватиме всі наявні інструменти (законодавче регулювання, соціальний діалог, практику корпоративної соціальної відповідальності, економічні стимули), пропонується розробити директиву для відвернення хуліганства й насильства на робочих місцях, здійснювати консультування соціальних партнерів з питань умов праці.

Необхідно відмітити, що в цьому документі зроблено акцент на проблемі психологічного й соціального благополуччя на роботі, при цьому особлива увага приділена відмінностям між чоловічою та жіночою працею. Європейський парламент звернувся до Єврокомісії з приводу виділення додаткових ресурсів для вирішення завдань у царині охорони праці на підприємствах країн Євросоюзу та надання детального плану дій з реалізації стратегії. Однією з основних, на думку європарламентарів, повинна стати довгострокова програма, що стосується малих і середніх підприємств.

Також зазначимо, що Єврокомісія схвалила проект стратегії охорони здоров’я на 2008-2012 роки [58, c. 25]. Головними цілями стратегії є (а) захист громадян від нових викликів здоров’я, (б) підтримка динамічної системи охорони здоров’я та нових технологій. Стратегія визначає 18 конкретних пріоритетів у галузі охорони здоров’я, зокрема, зниження нерівності у доступі до системи охорони здоров’я, забезпечення безпечної трансплантації органів для людей похилого віку, ініціативи з прискореного використання нових технологій.

Для імплементації стратегії, Єврокомісія передбачає створення структурованого механізму співпраці між країнами-членами.

Ще до початку існування Європейського Союзу, питання охорони праці були окреслені в Договорі про створення Європейського Економічного Співтовариства від 25 березня 1957 р. (далі – Договір ЄЕС). Згідно з нормами вказаного акту, законодавчі основи охорони праці базуються на “трьох стовпах” до яких відносяться:

• охорона безпеки праці працівників як передбачено ст. 137 Договору ЄЕС;
• вільне пересування товарів, як передбачено ст. 95 Договору ЄЕС;
• захист довкілля, що побічно має на увазі охорону безпеки праці працівників, залучених у виробничу діяльність, як передбачено ст. 175 Договору ЄЕС.

Відмітимо, що ст. 175 Договору ЄЕС надає право обрати певні заходи державам-членам ЄС, щоб досягти мети, наприклад, щодо охорони здоров’я людей.

На сьогоднішній день в ЄС прийнято ряд директив у царині безпеки і гігієни праці та всі вони мають бути перенесені в національне законодавство держав-членів. Органи влади країн-членів ЄС повинні вирішувати, яким чином змінити або оновити національне законодавство для того, щоб воно відбивало вимогу цих директив з практичним дотриманням перенесених положень. Одне з найважливіших завдань, яке ставлять перед собою держави-члени ЄС, це пошук прогресивно нових шляхів, що дозволять забезпечити не тільки встановлений мінімум вимог директив Ради ЄС щодо безпеки й гігієні праці, а й будуть сприяти їх дотриманню всіма державами-членами.

На наш погляд, вторинні законодавчі акти Європейського Союзу, що відносяться до охорони безпеки праці, поділяються на дві групи.

1. Заходи, прийняті у виконання основної Директиви № 89/391/ЄЕС “Про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки і охорони здоров’я працівників під час роботи” від 12 червня 1989 р., яка містить основні положення про організацію охорони безпеки праці на робочому місці [59, c. 1]. Вона визначає обов’язки роботодавців і працівників та підкріплена індивідуальними директивами для специфічних груп працівників, робочих місць і реагентів.

2. Директиви, котрі прямо спрямовані на захист працівників і взаємовідносин роботодавець-працівник, базуються на ст. 137 Договору ЄЕС і пропонують мінімальні вимоги до охорони праці на виробництві. Принцип мінімальних вимог полягає в тому, що держави-члени ЄС повинні як мінімум виконувати умови зазначеної Директиви №89/391/ЄЕС. Держава-член ЄС зобов’язана підвищити рівень захисту якщо він нижчий, ніж вимоги Директиви № 89/391/ЄЕС, проте прийняті положення не заважають будь-якій державі-члену ЄС приймати та реалізовувати більше заходів відносно поліпшення норм щодо охорони праці працівників.

Положення відносно вільного руху товарів, що базуються на ст. 95 Договору ЄЕС, прийняті для того, щоб зняти всі бар’єри, що перешкоджають торгівлі в Європейському Союзі та засновані на принципі високого рівня захисту здоров’я людей і довкілля. Вони торкаються вимог до виробників, імпортерів, дистриб’юторів або постачальників з метою, щоб надана ними на ринок продукція, включаючи верстати, хімікати, засоби індивідуального захисту, була повністю безпечна. Норми будь-якої Директиви на підставі ст. 95 Договору ЄЕС повинні ввійти до національного законодавства в тому вигляді, в якому вони були прийняті Європейським Парламентом та Радою ЄС. Вони зобов’язують держави-члени ЄС наслідувати прописані там цілі з урахуванням конкретної специфіки держави.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/9434.html