Основні напрямки адаптації національного законодавства з охорони праці до стандартів Європейського Союзу

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами й охоплює законодавство приватне, митне, трудове, фінансове, податкове, про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров’я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила й стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати її участь у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

Метою цього підрозділу є дослідження стандартів Європейського Союзу в царині охорони праці працівників та виокремлення основних напрямків адаптації національного українського законодавства до цих стандартів. На нашу думку, провідними напрямками процесу адаптації повинно стати проведення атестації робочих місць працівників, впровадження здорового психологічного клімату на робочому місці, а також втілення норм ергономіки, що закріплені в правовому полі ЄС.

Згідно із Основами законодавства України про охорону здоров’я кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Стаття 4 цього Закону визначає, що основними принципами охорони здоров’я в Україні є визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства та держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України, а також дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій. 

Отже, на сьогоднішній день перспективною можливістю в покращенні охорони праці – є розробка механізмів щодо дієвої реалізації права на безпечні й здорові умови праці. У тлумачному словнику української мови ми знаходимо поняття “умови праці”, під яким розуміються правила, які існують або встановлені в тій чи іншій галузі життя, діяльності, які забезпечують нормальну роботу чого-небудь [110, c. 610, 611]. На думку О.І. Процевського, умови праці – це сукупність таких чинників як соціальні та виробничі, за яких здійснюється праця [111, c. 103].

Зазначимо, що для поліпшення умов праці потрібно більше, ніж зміна національних законів. Це досягається шляхом використання інформації, навчання, участі й консультацій з працівниками й їх представниками. Вважаємо, що важливий також внесок стимульованих і добре інформованих роботодавців. Для того, щоб стимулювати роботодавців, необхідно підкреслювати, що прямі й непрямі фінансові втрати компанії є наслідком виробничих нещасних випадків.

Економічний підхід до проблем охорони праці звичайно є необхідний, але недостатній. Ця проблема пов’язана з життям і рівнем життя людей.

Питання умов праці насамперед важливі для сторін трудового договору, головним чином, працівників і роботодавців. У той же час вони стосуються також державної влади й суспільства в цілому, оскільки життя, здоров’я й безпека праці представляють цінності, передбачені Основним Законом нашої держави. Неможливо відокремити проблеми охорони праці від інших питань у сфері умов праці, таких як тривалість робочого часу, зарплата, час відпочинку, відпустки. Поліпшення одного із цих компонентів часто впливає на інші. Необхідна державна підтримка роботодавців і профспілок шляхом їх організації, інформування й проведення досліджень із метою поліпшення стандартів у царині охорони й умов праці, а отже, дії всіх урядових рівнів повинні бути скоординовані.

У чинному трудовому законодавстві України відсутні норми, що регулюють захист честі, гідності працівника в процесі його трудової діяльності, а також норми, спрямовані на створення сприятливого психологічного клімату на виробництві, що, на наш погляд, є суттєвим недоліком у правовому регламентуванні охорони праці на сучасному етапі.

Ряд авторів, таких як І. Я. Кисельов, А. Т. Барабаш, К. Крилов та інші, відмічають у своїх працях актуальність і важливість правового врегулювання названих проблем. Приміром, А. Т. Барабаш, здійснюючи правовий аналіз трудових правовідносин, виокремлює притаманну їм наявність особистісного елемента – трудовий престиж, авторитет, ділова репутація, трудова честь – і наголошує на важливості забезпечення належного правового захисту зазначеним нематеріальним благам працівників [112, c. 55]. Подібну позицію займає й професор М. І. Бару, який вважає, що відсутність у чинному законодавстві норм, що передбачають охорону честі, гідності, ділової репутації працівника є істотним пробілом українського законодавства [113, c. 27].

На нашу думку, норми по захисту честі й гідності працівника в процесі його трудової діяльності повинні стати перспективним напрямом та складовою частиною інституту охорони праці, оскільки обмеження честі, гідності працівника здатне призвести не тільки до його моральних страждань, а й завдати безпосередньої шкоди його здоров’ю. Також обмеження ділової репутації працівника в умовах ринкових відносин, крім моральних страждань, може спричинити за собою негативні наслідки для кар’єри й заробітку працівника. У випадку, якщо працівник відчуває психологічний тиск або з боку начальства, або з боку колег, то він буде постійно відчувати якщо не стресовий стан, то, в усякому разі, психологічний дискомфорт. А такий стан працівника веде до ослаблення уваги, уповільнення реакції, до неможливості прийняття швидкого й вірного рішення, що створює підвищену небезпеку нещасного випадку на виробництві. Тому в країнах ЄС у даний час одним із важливих завдань охорони праці на підприємстві є створення на робочих місцях для кожного конкретного працівника належного психологічного клімату.

Аналізуючи стан трудового права країн Заходу, І.Я. Кисельов зазначає, що “приставання” створюють чимало особистісних проблем на виробництві. По суті справи “приставання” можна розглядати як одну зі шкідливостей виробничого середовища, захист від них повинен стати однією з нових завдань трудового права [114, c. 126]. Психофізіологічні фактори відносяться до ряду найважливіших небезпечних і шкідливих виробничих чинників. Значне зростання швидкості та об’ємів виробничих, інформаційних і соціальних взаємодій у сучасному виробництві збільшили навантаження на центральну нервову систему працівника.

Психофізіологічні навантаження домінують під час розумової праці на підприємствах, в установах та організаціях невиробничої сфери, кількість яких на сучасному етапі реформування економіки України значно збільшилася.

Сучасне впровадження автоматизації, механізації та комп’ютеризації процесів виробництва не завжди призводить до зменшення кількості техногенних аварій і катастроф на підприємствах, в установах, організаціях. Протягом останніх років постійно зростають ризики виникнення загибелі, травмування чи заподіяння шкоди здоров’ю громадян внаслідок недосконалості техніки та технологій, зношеності машин, механізмів, приладів та устаткування, що застосовуються на виробництвах. Крім того, причиною виникнення небезпечних умов праці є масові порушення експлуатації цих засобів, недоліки в нормативно-технічній документації, в організації технічного нагляду та контролю за виконанням вимог безпеки на всіх стадіях життєвого циклу промислової продукції, у проведенні її перевірки, випробувань, експертизи, сертифікації тощо. Наслідками недотримання заходів з безпеки та охорони праці є збільшення кількості професійних захворювань, поява нових хвороб, зростання смертності та скорочення середньої тривалості життя. Приміром, кожний шостий нещасний випадок зі смертельними чи важкими наслідками трапляється суто з технічних причин [115, c. 8].

У 1990-х роках Європейський фонд покращення умов життя й праці здійснив та опублікував результати кількох масштабних досліджень умов праці та здоров’я працівників у країнах ЄС. Згідно з результатами одного з останніх досліджень, понад половина із 160 млн. працівників ЄС повідомили, що працюють дуже інтенсивно (56 %) й за напруженим графіком (60 %), понад третина – не можуть впливати на робочі завдання, 40 % – скаржаться на монотонність праці. Такі пов’язані з роботою фактори стресу, вочевидь, спричинили проблеми зі здоров’ям: 15 % працівників скаржилися на головний біль, 23 % – на біль у шиї та плечах, 23 % – втому, 28 % – стрес, 33 % – біль у спині [116].

Загалом, постійний стрес, пов’язаний з роботою є важливим чинником депресивних розладів. Такі розлади є четвертою причиною хвороб у світі. Очікується, що до 2020 р. вони вийдуть на друге місце після ішемічної хвороби серця, випередивши інші захворювання [117].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/9434.html