Місцеве управління Буковини у перехідний період 1918–1925 рр.

Після анексії Румунією Буковини у листопаді 1918 р. розпочався процес створення у краї румунських органів влади. Так, 12 листопада 1918 р. Румунська Національна Рада прийняла тимчасовий закон про організацію влади на Буковині. Даний закон проголошував Румунську Національну Раду вищим органом управління на Буковині. Очолював її президент, якому допомагали три віце-президенти і директор бюро [461, с. 113]. Усі вони обиралися представниками ради зі свого складу.

Румунська Національна Рада була уповноважена приймати рішення з будь-яких питань, що стосувалися регламентації суспільно-політичного життя краю. Прийняті новоствореним законодавчим органом рішення набирали юридичної сили лише після їх оприлюднення за умови підписання даних актів президентом, двома віце-президентами та директором бюро Румунської Національної Ради. Законом від 12 листопада 1918 р. було встановлено, що виконавча влада також належить Румунській Національній Раді, яку вона здійснює через обрану нею раду державних секретарів, що була урядом краю. До складу крайового уряду входило 14 державних секретарів [461, с. 113]: з питань зовнішніх справ, внутрішніх справ, оборони, юстиції, фінансів тощо. Президентом крайового уряду та державним секретарем юстиції був обраний Я. Флондор [461, с. 115; 462, с. 137; 108, f. 69]. Крайовий уряд під його керівництвом діяв до початку січня 1919 р., коли в повному складі подав у відставку, що спричинилося проведенням Румунією нової політики щодо Буковини, спрямованої на ліквідацію наявних у неї автономних прав [183, с. 11, 39].

Новий етап формування органів влади Буковини на румунський лад був започаткований королівським декретом, надрукованим в «Офіційному Віснику» від 1 січня 1919 р. «Про організацію Буковини» [126, с. 1]. Для управління краєм передбачалося створення при румунському уряді двох посад міністрів без портфелів (один із міністрів-делегатів для Буковини мав резиденцію у Чернівцях, інший – у Бухаресті) [461, с. 190–191]. Рішення, які приймалися румунським урядом щодо Буковини, обов’язково підписувались одним із міністрів-делегатів краю.

Міністр-делегат із резиденцією у Чернівцях був уповноважений видавати в межах діючого румунського законодавства розпорядження з питань організації влади та кадрового забезпечення місцевих органів влади краю. На 1 січня 1919 р. міністром-делегатом із резиденцією у Чернівцях був призначений Я. Флондор, а із резиденцією у Бухаресті – І. Ністор [422, с. 96]. Перед вступом на посаду вони склали присягу на вірність королю та румунському народу [222].

При міністрі-делегаті з резиденцією у Чернівцях створювалася посада генерального секретаря. Він був уповноважений допомагати міністру-делегату виконувати покладені на нього повноваження з правом заміщувати його у випадку відсутності. Ст. 6 згаданого вище королівського декрету передбачала, що міністр-делегат сам міг доручати це і комусь іншому із службовців краю. При необхідності замінити міністра-делегата більше ніж на вісім днів, це потрібно було узгодити з головою ради міністрів Румунії.

Для галузевого управління справами на Буковині королівським декретом передбачалося створення дев’яти секретаріатів з питань внутрішніх справ, юстиції, фінансів, промисловості та соціального забезпечення, освіти та віросповідань, громадських робіт, землеробства та державного майна, охорони здоров’я, торгівлі. На чолі кожного секретаріату призначався секретар-шеф. Завдання секретаріатів полягало в нормалізації соціально-економічного життя краю, хоча через постійну ротацію кадрів цього було дуже тяжко досягти. Наприклад, з 18 грудня 1918 р. до 25 квітня 1920 р. секретаріат юстиції очолювали В. Боднареску, колишній секретар фінансової прокуратури м. Чернівці, А. Прідіє – колишній віце-президент Сучавського трибуналу, Є. Мандічевскі – радник вищої касаційної палати та правосуддя [462, с. 137].

Поза компетенцією міністра-делегата та секретаріатів були залишені питання зовнішніх відносин, пошти, телеграфу, телефонного зв’язку, організації війська, державних позик, діяльності митниць та залізниць [126; 476, с. 14]. Дані галузі були передані під пряме управління центральних органів влади. Але, згідно із королівським декретом, перше призначення на посади керуючих галузями пошти, телеграфів, телефонного зв’язку та залізниць здійснювалося при погодженні з міністром-делегатом. Для забезпечення правопорядку та державної безпеки місцева жандармерія та поліція були передані у розпорядження міністра-делегата.

Вищі посадові особи краю залежно від посади, яку займали, призначалися за поданням міністра-делегата із резиденцією у Чернівцях королівським декретом або міністерськими постановами.

Управління Буковиною після приєднання до Румунії супроводжувалося постійними непорозуміннями та політичними скандалами, особливо між Я. Флондором та І. Ністором. Я. Флондор офіційно виступав проти політики І. Ністора та румунського уряду щодо ліквідації автономних прав Буковини. Але, не отримавши підтримки, Я. Флондор подав у відставку та залишив політичну діяльність у квітні 1919 р. [422, с. 98]. З його відставкою І. Ністор отримав повноту влади у краї. Перші його кроки були спрямовані на здійснення кадрових змін. Ним був призначений новий генеральний секретар для Буковини – Й. Тома. Це надало йому активну можливість втілювати в життя свої політичні наміри щодо обмеження автономних прав краю [284, с. 1].

Скориставшись політичною нестабільністю у краї, посаду міністра-делегата для Буковини із місцем перебування у Чернівцях король ліквідував. Замість неї декретозаконом від 3-4 квітня 1920 р. [462, с. 13] було створено нову посаду – голови комісії з уніфікації адміністративних установ Буковини [126, с. 1]. Дана комісія наділялася повноваженнями, якими раніше володіло президіальне бюро міністра-делегата [476, с. 14]. Також даним декретозаконом проведена реорганізація в системі органів управління Буковини. Секретарі-шефи були замінені генеральними директорами (без зміни обсягу їх повноважень) [462, с. 13].

Очолював новостворену комісію президент, який призначався королівським декретом за поданням ради міністрів. Серед осіб, які у різні періоди очолювали дану комісію на Буковині, були Д. Попович і Г. Тома [462, с. 256-257]. До повноважень президента комісії належало скликати в міру необхідності чергові та позачергові засідання, формувати порядок денний її роботи. Головне завдання комісії з уніфікації – створити на Буковині адміністративні органи на зразок тих, які існували у старому королівстві. Підконтрольною дана комісія була центральній комісії з питань уніфікації в м. Бухаресті [461, с. 44]. До її складу входило 14 членів (7 генеральних секретарів та 7 урядових делегатів) [117, с. 32]. Діяла вона на Буковині до 1925 р., її ліквідували як таку, що завершила свою роботу.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/9646.html