Система органів управління Буковиною після адміністративної реформи 1925 р. у Румунії

З утворенням Великої Румунії постала потреба розробки нової системи адміністративно-територіального устрою. Це зумовлювалося тим, що після приєднання у 1918 р. нових територій в Румунії існували чотири адміністративні системи управління (на Буковині – австрійська, у Бессарабії – російська, Трансільванії – угорська і власне румунська – у Регаті), які суперечили одна одній. Цим знищувалася надія на централізацію влади й уніфікацію адміністративно-територіального устрою держави.

Проведення адміністративної реформи, започаткованої прийняттям березневої (1923 р.) Конституції Румунії, було здійснено на основі закону про адміністративну уніфікацію від 14 червня 1925 р. [145, с. 116; 412, с. 323].

Ст. 1 Закону про адміністративну уніфікацію передбачала поділ території Румунії на повіти та громади [135, с. 27; 145, с. 3]. З метою здійснення контролю за виконанням рішень вищих органів державної влади та кращої організації управління у повітах передбачався їх поділ на волості (округи). Щодо кількості, розміру та територіальних підрозділів повітів вказувалося, що вони «будуть встановлені за нормами, передбаченими у законах з адміністративної організації» [361, с. 83–84].

Адміністративна реформа 1925 р. поділила територію Румунії на 70 повітів, в т. ч. п’ять – на Буковині [257, с. 1; 347, с. 298]. Рішення про такий поділ було прийнято на засіданнях спеціально створеної комісії з питань поділу Румунії на повіти 9-10 липня 1925 р. у Бухаресті [255, с. 1; 351, с. 45–48].

Буковина була поділена на: Чернівецький повіт (160000 населення, 5 волостей, 94 громади); Сторожинецький повіт (180000 населення, 4 волості, 64 громади); Радівецький повіт (160000 населення, 4 волості, 68 громад); Сучавський повіт (155000 населення, 4 волості, 57 громад); Кимпулунзький повіт (100000 населення, 4 волості, 42 громади) [264, с. 1].

Повіти і громади наділялися статусом юридичних осіб і мали право вирішувати всі питання місцевого значення [145, с. 4].

Новий адміністративний поділ набрав чинності з 1 жовтня 1925 р. А нові префекти та претори мали бути призначені вже протягом тижня і до проведення нових виборів до повітових рад і рад громад мали виконувати їх повноваження [275, с. 1–2].

Кожен повіт мав свій герб. Герби для повітів Буковини встановив спеціальний закон, опублікований у «Віснику державних законів» № 222 від 6 жовтня 1928 р. Наприклад, герб для Чернівецького повіту виглядав так: «Червоний щит з викоріненою срібною смерекою, обабіч по одній викоріненій золотій сосні, а зверху дві навхрест встановлені золоті шаблі» [193].

Активізація у Румунії в другій половині 20-х рр. XX ст. політичного руху за децентралізацію влади та створення органів місцевої влади європейського зразка призвело до прийняття закону про організацію місцевих адміністрацій 1929 р. Але даним законом замість того, щоб децентралізувати владу на місцях, утворився ще один додатковий орган влади з контролю за діяльністю місцевих органів. У Румунії було створено сім центрів інспекцій місцевого управління під назвою місцевих міністерських директоратів. Такий міністерський директорат був створений і у Чернівцях (у населення краю він отримав назву – «другий міністерський директорат»). Почав діяти у 1930 р. До місцевого міністерського директорату входили: міністерський директор і керівники (шефи) місцевих органів виконавчої влади. Даний орган був виконавчим органом румунського уряду у краї. Міністерським директором Чернівецького міністерського директорату на підставі урядової постанови від 8 квітня 1930 р. був призначений Т. Саучук-Савяну [32, арк. 1, 21]. Директор міністерського директорату прирівнювався у ранзі до заступника міністра) та призначався за поданням ради міністрів королівським декретом.

У підпорядкуванні директора були всі префекти повітів, на територію яких розповсюджувалася юрисдикція Чернівецького директорату [135, с. 150–151]. Міністерський директорат Буковини був підконтрольний міністерству внутрішніх справ та керував всіма питаннями політичного, економічного та соціального життя краю [26, арк. 1]. Але у зв’язку із збільшенням витрат на утримання органів управління та бажанням з боку короля ще швидшими темпами централізувати владу міністерські директорати у Румунії були ліквідовані у 1931 р. Замість них при міністерстві внутрішніх справ були створені окружні адміністративні інспекторати із завданням управляти справами директоратів до повної їх ліквідації. Діяли адміністративні окружні інспекторати (із певними перервами) фактично до проведення адміністративної реформи 1938 р. Вони здійснювали контроль за діяльністю адміністративних установ краю, але їх вказівки мали лише рекомендаційний характер.

Управління повітами на Буковині покладалося на префектів [349, с. 40]. За румунським законодавством вони були представниками уряду у повітах [293, с. 1]. Перше призначення префектів на Буковині було здійснено у травні 1919 р.

Діяльність префектів на Буковині регулювалася законодавством старого королівства, яке вже не відповідало умовам, що склалися із приєднанням до Румунії нових територій. Префекти фактично володіли абсолютною владою у повітах, яка давала їм можливість зловживати своїм службовим становищем. З цього приводу було багато скарг від населення.

Зміни в організації діяльності префектів відбулися із прийняттям закону про адміністративну уніфікацію 1925 р. Даним законом спрощувалася процедура заміни префектів, що раніше законодавством чітко не регламентувалося. 8 жовтня 1925 р. король Румунії підписав декрет про призначення нових префектів у повітах Буковини (Д. Іліуц у Чернівецькому повіті, Е. Черкавскі у Сторожинецькому повіті, Е. Банческул у Радівецькому повіті, Д. Кожокарю у Сучавському повіті та К. Леонтієш у Кимпулунзькому повіті) [288, с. 1].

Новим законом префект визначався як представник виконавчої влади у повіті, зобов’язаний співпрацювати з усіма міністерствами. Але підконтрольним префект був лише міністру внутрішніх справ. Префект здійснював покладені на нього зобов’язання як особисто, так і через субпрефекта, претора, представників поліції та нотарів[1].

Префект призначався королівським декретом за поданням міністра внутрішніх справ. Кандидатом на цю посаду міг бути громадянин Румунії, який мав відповідати загальним вимогам, що висувалися до державних службовців: досяг 30 р. і отримав диплом будь-якого вищого навчального закладу, визнаного у Румунії. У випадках, коли посада префекта ставала вакантною, міністр внутрішніх справ мав право призначити тимчасово виконуючим обов’язків префекта субпрефекта або одного з генеральних адміністративних інспекторів.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/9646.html