Адміністрація Буковини у період королівської диктатури в Румунії (1938–1940 рр.)

Встановлення королівської диктатури Кароля II у Румунії на початку лютого 1938 р. стало причиною проведення нових адміністративних і політичних реформ у державі. Король, який отримав абсолютну повноту влади у державі, хотів централізувати її ще більше у найкоротші строки [326, с. 54–55; 393, с. 385; 515, с. 17]. Здійснення нової адміністративно-територіальної реформи було покладено на міністерство внутрішніх справ на чолі з А. Келінеску. Останній у рапорті до короля відзначив, що «…адміністративно-територіальний устрій, передбачений Конституцією 1923 р. і адміністративними законами 1925 р., 1929 р., 1936 р., був виправданий тільки на той час, але на даний момент, коли потрібно централізувати владу на місцях з метою підвищення її дієздатності, є малоефективний. Тому найоптимальнішим кроком до досягнення поставленої мети має стати проведення територіально-адміністративної реформи зі створенням нової адміністративної одиниці – області (цинуту) на чолі з королівським резидентом» [134, с. 4–5]. Ця ідея була підтримана королем та втілена у життя з прийняттям адміністративного закону 14 серпня 1938 р. [134, с. 9; 346, с. 299–300].

Усього у Румунії було створено 10 областей серед, яких і Сучавська, або «Буковинська», як її ще тоді називали [348, с. 79]. До складу даної області входило сім повітів (Чернівецький, Хотинський, Сторожинецький, Радівецький, Кимпулунзький, Сучавський та Дорогойський). Центром Сучавської області були Чернівці.

Завдання новоствореної територіальної одиниці полягали у забезпеченні власних інтересів та інтересів держави, втілення в життя «побажань» центральних органів державної влади в політичній, соціально-економічній та інших сферах державної діяльності.

Управління областю покладалося на королівського резидента та раду області. Діяльність королівського резидента регулювалася, окрім адміністративного закону 1938 р., ще й регламентом про застосування адміністративного закону від 18 листопада 1939 р. Згідно зі статтею 62 адміністративного закону 1938 р., королівський резидент був представником уряду в області та її керуючим – головою адміністрації [168; 39, арк. 1–2]. Серед покладених на нього законодавством обов’язків було виконання рішень, прийнятих радою області. Королівський резидент представляв особисто або через свого представника (мандатора) область у судових установах, підписував прийняті акти-розпорядження. Міністерства могли делегувати королівським резидентам право виконувати певні їхні функції на місцях [131, с. 1; 132, с. 1].

Королівський резидент призначався королем на шість років. За рангом він прирівнювався до державного заступника міністра (субсекретаря).

На посаду королівського резидента міг претендувати тільки громадянин Румунії у третьому поколінні, який досягнув 35-річного віку, мав вищу освіту або був генеральним офіцером [134, с. 17]. Перед вступом на посаду він був зобов’язаний скласти присягу перед королем, головою ради міністрів, міністром внутрішніх справ і священиком.

Королівський резидент відповідав за дотримання державної та громадської безпеки в області, йому підпорядкувалися органи поліції та жандармерії, він контролював діяльність усіх службовців і служб області, розглядав скарги на діяльність органів управління (направляти скарги відразу до міністерств заборонялося законом, це мало здійснюватися через резидента), забезпечував виконання законів та інших нормативних актів, виданих центральними органами влади [39, арк. 4]. При королівському резиденті створювалась адміністрація, яка складалась із відділів: адміністративного, юридичного, фінансового, технічного, сільськогосподарського, медицини, освіти тощо. На них покладався обов’язок надання допомоги резиденту в організації діяльності відповідної галузі управління. Новий адміністративний закон зобов’язував резидента раз на місяць проводити нарадчі засідання за участю всіх керуючих служб області. Прийняті на цих нарадах рішення були обов’язковими для виконання (також раз на триместр резидент проводив наради із префектами повітів для складання єдиного плану розвитку області).

Діяльність королівських резидентів контролювалася міністром внутрішніх справ, який не менше, як двічі на рік, проводив спільні засідання із ними з метою обговорення питань здійснення управління в повітах. Також раз на рік резиденти звітували перед міністром внутрішніх справ і королем про політичний та соціально-економічний стан області. Королівському резиденту заборонялося займатися будь-якою іншою діяльністю, як у системі державних установ, так і приватних, крім тієї, яка була покладена на нього законодавством.

Першим королівським резидентом Буковини став професор кафедри конституційного права (з 1926 р. по 1940 р.) Чернівецького університету Г. Алексіану [361, с. 88; 422, с. 117]. Свою діяльність він розпочав із вирішення кадрових питань. 32 ліценціати[1] Чернівецького університету були призначені на різні адміністративні посади, а 19 ліценціатів права – нотарями в громадах краю. Г. Алексіану розпочав активну діяльність щодо поширення на Буковину дії румунського цивільного, цивільно-процесуального та комерційного кодексів, що розпочалось 15 жовтня 1938 р. із скасуванням діючого до того у краї австрійського законодавства. Але з невідомих і до сьогодні причин його 1 лютого 1939 р. перевели королівським резидентом до області Бучеджь (Bucegi) [422, с. 119].

Новим королівським резидентом Сучавської (Буковинської) області став Г. Флондор (отримав юридичну освіту у Відні та Празі, був депутатом і сенатором румунського парламенту). 7 лютого 1939 р. він склав присягу на посаду резидента у присутності короля та представників уряду в королівському палаці [210, с. 2; 253, с. 1–2; 292, с. 1; 334, с. 34–35].

Кожна область і повіт працювали за довгостроковим (на 10 років) і короткостроковим (на 2-5 років) планами соціально-економічного розвитку. Так, наприкінці лютого 1939 р. Г. Флондор скликав спільне засідання з префектами повітів з питань розгляду економічного становища повітів і складання п’ятирічного плану розвитку повітів і області [225, с. 3]. Плани розвитку повітів могли розглядатися, за необхідності, окремо для кожного. Наприклад, з даного питання Г. Флондор провів нараду із префектом, преторами та примарями громад Хотинського повіту [211, с. 3].

Міністерства з метою підтримання постійного зв’язку з областю теж організовували наради з проблемних питань соціально-економічного та політичного характеру. Таке засідання службовців органів управління Сучавської області та її повітів, у присутності міністра з питань національних меншин С. Драгоміра, відбулося 13 лютого 1939 р. На засіданні були присутні королівський резидент, генеральний секретар області, примар муніципія Чернівців та префекти повітів [304, с. 3].

Королівський резидент зобов’язувався згідно із законодавством проводити інспекції повітів області. Так, Г. Флондор 10 березня провів інспекції Хотинського повіту та Новоселиці, а в середині квітня інспектував Сторожинецький та Радівецький повіти [251, с. 3; 304, с. 3].

Допомагав королівському резиденту в здійсненні управління генеральний секретар, який призначався королівським декретом і був другою особою в ієрархічній системі управління областю після резидента [134, с. 17]. Першим генеральним секретарем став призначений радник (суддя) адміністративного суду (доктор права) Е. Черкавскі, якого із виходом на пенсію 1 квітня 1939 р. замінив Н. Лупу [269, с. 5; 278, с. 2; 297, с. 3].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/9646.html