Быстрый переход к готовым работам
|
Потенціал діаспорних мереж та механізми їх використання для соціально-економічного розвитку держави походженняСвітові масштаби міжнародної трудової міграції сьогодні свідчать про те, що вона стає чинником формування нового глобального порядку. Різке зростання темпів міграції [313] відбувається одночасно з консолідацією мігрантів, інституціоналізацією їх товариств та організацій. Це змушує науковців говорити про так звану «діаспоризацію світу» як один з найбільш імовірних сценаріїв розвитку людства, адже роль діаспор та їх вплив у світі постійно зростає [38]. Серед науковців існує певна дискусія щодо визначення терміна «діаспора» [17; 38; 57; 170]. У зв’язку з постійними деформаціями, що виникають у світовій міграційній системі, термін «діаспора» також змінюється. У часовому розрізі можна прослідкувати еволюцію поглядів науковців щодо трактування поняття «діаспори» [22], однак, ми не будемо на них детально зупинятися і зазначимо, що у даній роботі під «діаспорою» розуміємо перебування етнічних одиниць за межами території їх походження, які зберігають свою національну ідентичність та усвідомлюють генетичний чи культурний зв’язок з цією територією. В умовах активізації глобалізаційних процесів, які призвели до структуризації діаспорних осередків, виник термін «діаспорна мережа». Є. Кузнєцов трактує діаспорну мережу як «… самоорганізовані групи колишніх емігрантів» [211, c. viii]. Схоже тлумачення цього терміну знаходимо і в українських науковців, зокрема Ю. Е. Лагутов визначає діаспорну мережу як «… сукупність організаційних та інституційних форм діаспорного буття, які пов’язані між собою глобально-комунікативними та міжособистісними зв’язками» [43, c. 5]. Сьогодні цей термін набуває великого поширення особливо серед західних науковців та дослідників [305]. Під впливом сучасних міграційних процесів трансформуються й структури діаспори. Для міграцій доби початку глобалізаційного процесу поряд з традиційним переміщенням для постійного проживання, характерні ще й інші форми міграції, зокрема трудова міграція, яка сьогодні здійснює істотний вплив на розвиток існуючої діаспори шляхом якісного вдосконалення її складу та географічної диверсифікації діаспорних мереж. За розрахунками Р. Брубейкера, найчисельнішою у світі діаспорою є китайська – 35 млн. осіб (хоча дані Р. Танга свідчать про 60 млн. [306]), афро-американська налічує 25 млн. осіб, курдська – 14 млн. осіб, ірландська –10 млн. осіб, індійська – 9 млн. осіб, італійська – 8 млн. осіб, єврейська – 8 млн. осіб [203, c. 10-11]. Щодо української діаспори, то, за даними Світового Конгресу Українців (СКУ), вона налічує більше 20 млн. осіб [77], що складає майже 50% населення України. Українська діаспорна мережа сформована з низки українських організацій з понад 30 країн світу, які об’єднані в єдину структуру – СКУ. Однак, існують й інші організації, які знаходяться на етапі встановлення та розвитку, і ще не входять до структурних підрозділів СКУ. Переважна більшість таких організацій сконцентрована в країнах ЄС і сформована з українських трудових мігрантів. Таким чином, за межами України сьогодні проживає третина усіх українців. Тому на сучасному етапі розвитку нашої держави важливо ефективно використати людський капітал можливостей діаспори, як це здійснюють в інших країнах світу. Розглянемо теоретичні підходи до формування механізмів використання діаспорних мереж. Дослідники ірландського інституту NIRSA (National Institute for Regional and Spatial Analyses) розробили так зване «Колесо стратегії діаспори» (англ. – Diaspora strategy wheel) та окреслили 10 критеріїв її ефективного функціонування [303]. Стратегія діаспори – точна та систематизована ініціативна діяльність, спрямована на розвиток і управління відносинами між населенням країни походження та її діаспорою. Ця ініціатива є різноплановою: починаючи із чітко формалізованих та структурованих програм, завершуючи проектами з нескладною концепцією та ефективно спланованою імплементацією рішень. «Колесо стратегії діаспори» визначає основні напрямки стратегічної співпраці з діаспорою [303]. Очевидно, на практиці деякі з цих напрямків перетинаються одне з одним. У межах кожного напрямку діяльності визначено набір ключових інструментів і конкретних заходів. Розглянемо найосновніші з них. 1. Формалізація та групування найважливіших соціальних, економічних, культурних, політичних, моральних, екологічних і демографічних проблем, з якими стикається діаспора. Механізм залучення (використання) діаспори повинен враховувати наявність соціально-економічних, політичних та культурних відмінностей між країною-походження та країною проживання діаспори. Тому успішна стратегія діаспори повинна бути адаптованою до цих відмінностей.
Щодо критеріїв ефективного функціонування цієї стратегії, то можемо виділити наступні:
Значного поширення сьогодні набуває теорія «діаспорної мережі знань» (англ. – Diaspora Knowledge Network), яку дослідники почали виділяти, аналізуючи міжнародні мережі знань, під якими розуміють – систему скоординованих досліджень, поширення їх результатів, інтелектуальний обмін та фінансування через державні кордони [271, с. 14]. Протягом останнього десятиліття групи висококваліфікованих мігрантів, які походили з країн, що розвиваються, і працювали в країнах ОЕСР, почали знаходити зв’язки між собою та з країною походження. Ці групи та їх зв’язки почали формувати діаспорні мережі знань, хоча спочатку науковці називали їх по-різному: «інтелектуальні мережі діаспори» (М. Браун), «наукова діаспора » (Р. Барре), «технологічна і наукова діаспора» (В. Тернер), «наукова, технологічна та економічна діаспора» (К. Коннан), «мережі знань за кордоном» (Є. Кузнєцов) [305, c. 4]. Діаспорна мережа знань – сукупність міжнародних мереж знань, які довгий час існували у сфері науки і техніки та об’єднані основною метою – здійснення інноваційного внеску у розвиток країни походження [305, c. 5]. Ці мережі концептуально змінили традиційний «відтік інтелекту» на «здобутки інтелекту» (англ. – brain gain) шляхом перетворення втрати людського капіталу у новітній потенціал. Дж. Бхагваті, який у 70-х рр. пропонував встановити «податок на розум» (або інші види компенсацій) для країн-реципієнтів кваліфікованих трудових мігрантів з метою зменшення негативного впливу «витоку інтелекту» з малорозвинених країн, уже на початку 90-х років змінив свою точку зору. На його думку, країни, що розвиваються, можуть отримувати соціально-економічну вигоду від навичок і знань своїх громадян за кордоном [224, c. 18]. Теоретико-емпіричні дослідження використання діаспорних мереж знань, що були здійснені у 1992 р. Французьким інститутом дослідження і розвитку, підтвердили реальне існування істотних «офшорних людських ресурсів», які можуть бути мобілізовані в країну походження [258]. Зокрема, Дж-Б. Мейєр дослідив такі способи використання діаспорних мереж знань:
Багато держав сьогодні ефективно залучають людський капітал діаспорних мереж шляхом створення відповідних баз даних. Наприклад, у Нігерії створено Базу даних закордонних нігерійців-професіоналів, у Гані – Банк навиків, у Беніні – Базу даних співвітчизників-професіоналів, які проживають у Франції, і Базу компетентності; Африканський Форум Розвитку має Африканську експертну базу даних діаспори, Колумбія – дослідницьку мережу «Ред Калдас», та Колумбійську мережу закордонних інженерів та науковців [258], у Болгарії – «Кваліфікації за кордоном», Азербайджані – «Ресурси і інтелектуальну галузь» [33]. У Національному реєстрі наукового і технічного потенціалу Індії створено відповідну секцію «закордонні індійці» [258]. Мобілізація ресурсів колумбійської інтелектуальної діаспори та її асоціацій у країнах її проживання – основна мета діаспорної політики Колумбії, яка здійснюється через формальні інституційно організовані мережі [258, с. 3]. Ця мережа об’єднує спеціалістів з 25 країнах світу, однак найбільша частина їх сконцентрована в США та Канаді. За офіційними даними частка високоінтелектуальних спеціалістів відносно усіх колумбійських мігрантів становить приблизно 50% і складає майже половину усіх колумбійців, що зайняті в науково-дослідній сфері [258]. Загалом можна виокремити такі основні механізми використання потенціалу колумбійських діаспорних наукових мереж:
У Китаї існуєть також надзвичайно продуктивні підходи у сфері використання діаспорних мереж знань. Слід зауважити, що 90,3% членів китайської діаспорної мережі знань мають науковий ступінь і ще 7,8% – ступінь магістра [194]. Починаючи з 1995 р. китайська діаспорна мережа знань з неформальної перетворилася у формальну, коли вперше були запроваджені урядом офіційні програми співробітництва [194]. Станом на 2005 р. кількість державних програм у сфері співробітництва з цими мережами оцінювалася у більше, ніж 200 одиниць. До 2003 р. лише Міністерством освіти Китаю було розроблено близько 180 програм обміну і використання знань діаспорних мереж [194, c. 29]. У Китаї розроблено відповідну структуру Міністерства освіти, до якої входить Департамент Міжнародної Співпраці та Обміну. У структурі цього Департаменту є 6 підрозділів, кожен з яких включає цілу низку організацій та комісій, у тому числі закордонних (детальніше див. [207, с. 193.]). Заснування прибуткових підприємств стає ключовим питанням співпраці із закордонними китайськими спеціалістами. Наприклад, результатом масштабної програми повернення китайських студентів стало створення більше 5 тис. підприємств, дохід яких на кінець 2002 р. склав більше 3,8 млн. дол. США, відкриття майже 2 тис. ІТ-компаній та створення більше 60 так званих «індустріальних парків» для тих фахівців, які повернуться в Китай [194, с. 64]. На програму повернення для тимчасової роботи і обміну досвідом лише у 2003 р. Китай витратив 120 тис. дол. США. Уряд Китаю спонсорував більше 7 тис. короткотермінових візитів представників китайської діаспорної мережі для обміну досвідом. Наприклад, у 1997 р. протягом візиту китайської діаспори з Франції, було підписано 56 пропозицій щодо спільних проектів та подано 2 пропозиції до уряду щодо методів розвитку сільськогосподарських технологій [194, с. 32-33]. Понад 10 тис. кваліфікованих китайських фахівців з франкомовних країн беруть участь у роботі 35 державних бізнес-інкубаторів у Китаї [33, c. 45]. За програмою рекрутингу молодих спеціалістів з китайської діаспорної мережі, кожному спеціалісту на 3-річний термін перебування у Китаї було виділено по 240 тис. дол. США [194, с. 34]. Для заохочення візитів професорів до Китаю для них передбачене фінансування в обсязі від 100 тис. до 1 млн. єн щорічно [194, с. 35]. Академія наук Китаю пропонує етнічним китайцям низку грантових програм з бюджетом у понад 2 млн. єн, орієнтованих на створення наукових лабораторій у Китаї, і залучення студентів у якості персоналу для проведення науково-дослідної роботи та підвищення кваліфікації цього персоналу [207, с. 201-202]. Міністерство освіти щорічно витрачає до 50 млн. дол. США на такі проекти [194, с. 35]. За даними Міністерства закордонних справ Індії 2005 р., індійська діаспора налічувала близько 20 млн. осіб [205], в той час, як національний урядовий портал закордонних індійців інформує про 30 млн. [205]. Потенціал індійської діаспори представлений не лише кількісними, але й якісними показниками. Кваліфіковані індійські мігранти в основному проживають у таких країнах, як США, Канада, Великобританія та Австралія (рис. 1.2), при цьому їх освітній рівень значно вищий, ніж рівень освіти індійців, які проживають на етнічній території. Наприклад, 58% індо-американців віком 25 років закінчили коледж (в Індії цей показник складає 26%), більше 40% - мають ступінь магістра і наукові ступені [205, с. 26].
Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/10336.html |
|