Пошук оптимальної стратегічної економічної моделі України в умовах глобалізації: контекст компаративістики

Становлення інформаційного (постіндустріального) суспільства, посилення глобалізації та екологізації економічних систем, епохальний перехід від "людини економічної" до "людини творчої" вимагають глибокого теоретико-методологічного аналізу та осмислення на парадигмальному рівні, що дало б змогу спрогнозувати перспективи руху світової і національних економік, привести інтелектуальний арсенал та пізнавальний інструментарій економічної теорії у відповідність до стрімких "тектонічних" змін економічної матерії. У цьому контексті особливого значення набуває наукове обґрунтування вектора трансформації сучасної економічної системи України, яким є, на наше переконання, європейський [183, C. 49-52].

Як ми уже наголошували, одним з головних теоретичних завдань порівняльного аналізу сучасних економічних систем в умовах їх екологізації та глобалізації є пошук аргументованої відповіді на особливої ваги питання про стратегічну економічну модель України, яка була б найбільш прийнятною у близькій і далекій перспективі. З цією метою вище проаналізовано зміст і роль цінностей у забезпеченні економічного поступу України, а також особливості та наслідки соціалістичного експерименту над українською економікою та суспільством. Водночас для виявлення найбільш прийнятної моделі майбутньої національної економічної системи ми вважаємо за потрібне окреслити конфігурацію сучасної економічної системи України і простежити специфіку комплексу економічних та неекономічних чинників, які впливають на неї, що й дасть змогу отримати адекватну відповідь на поставлене фундаментальне теоретико-методологічне і доленосне практичне питання.

З'ясування конфігурації сучасної економічної системи України, яка до цих пір відчуває на собі колоніальну спадщину минулого, насамперед передбачає необхідність дати їй відповідну теоретичну оцінку. Інакше кажучи, постає важлива теоретико-методологічна проблема: чи можна охарактеризувати сучасну економічну систему України як національну економіку. Аналіз наукових розвідок, присвячених висвітленню цих питань, свідчить про те, що існують різні підходи щодо цієї дефініції. Так, І.-С.Коропецький пише, що "який би не був статус українських земель, їхні мешканці були на них економічно активні – це була передумова їхнього життя. Тому цю економіку можна цілком виправдано вважати національною економікою України" [137, C. 13].

На думку В.Лукашевича, національна економіка – це "...сполучена воєдино суспільним розподілом праці сукупність всіх галузей і ланок господарювання на території країни" або "...система економічних відносин національного відтворювального комплексу (виробництво, розподіл, обмін та споживання), заснована на базисних економічних відносинах власності та регульованих ринком і національним господарським механізмом" [197, C. 346].

Ж.Поплавська вважає, що "під національною економікою України розуміємо господарські відносини по всій території держави. На сьогоднішній день ми можемо говорити лише про формування національної економіки. Це пов'язано з великими труднощами. Бо саме однією з найбільш характерних рис українського народного господарства є те, що за останні століття воно майже не знало періодів самостійного існування, а завжди становило частку ширших господарських організмів – Російської і Австро-Угорської імперій, потім СРСР, Польщі, Румунії і Чехословаччини" [244, C. 3].

І.Михасюк та ін. вважають, що національна економіка – це сполучена воєдино суспільним поділом праці сукупність усіх галузей і ланок господарювання на території країни, це система економічних відносин національного відтворювального комплексу (виробництво, розподіл, обмін та споживання), заснована на базисних економічних відносинах власності та регульована ринком і національним господарським механізмом [222, C. 341].

Заслуговує на увагу підхід Н.Гражевської, котра зазначає, що національна економічна система – це сукупність економічних відносин, інституцій, укладів, конкретних форм господарської організації та управління, які відображають особливості економічних та неекономічних чинників розвитку певної країни (природно-кліматичних, географічних, історичних, соціокультурних тощо) [80, С. 140, 274].

Ми поділяємо думку, що національна економіка – це не просто економічна система політично незалежної держави, а насамперед система, яка є самодостатньою, відносно автономною, забезпечує економічний суверенітет держави, інтереси своїх громадян, повністю задовольняє їхні зростаючі матеріальні і духовні потреби, створює можливості для вільного вибору професії та подальшої самореалізації у праці, передумови для безперервного удосконалення і саморозвитку економічної системи, а також у розумних межах інтегрована до регіональних і світових структур [156, C. 246]. Виходячи з такого підходу можна зробити висновок, що сучасна економіка України ще не є національною у повному розумінні слова, а лише перебуває на шляху до цього вищого щабля свого розвитку. Здобувши незалежність, Україна опинилася у стані системної кризи, вихід з якої вбачається у переході від тоталітаризму до демократії, від колоніальної залежності до самостійної держави європейського типу, від економічного занепаду до сучасної структури економіки, інноваційного механізму економічного зростання та стійкого розвитку. Серед багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин, які ускладнюють її системну трансформацію є, на наш погляд, важка колоніальна спадщина, яка до цього часу відчувається практично у всіх її структурних елементах, включаючи такі важливі складові життєдіяльності соціуму, про особливе значення яких ще на зламі ХІХ-ХХ ст. писали І.Вернадський, М.Туган-Барановський, І.Франко та ін., як суспільна та економічна психологія, базові цінності суспільства, економічна, екологічна та політична культура, національна, державницька свідомість та почуття патріотизму, бажання і вміння відстоювати свої національні, у т.ч. економічні інтереси тощо. У цьому контексті В.Лукашевич слушно зазначає, що вагомим індикатором національної економіки є стан економічної безпеки, тобто "...стан національної економіки, який дозволяє протистояти зовнішнім та внутрішнім загрозам, здатність до розширеного відтворення і задоволення потреб особи, сім'ї, суспільства і держави" [197, C. 346].

Як вважає О.Скаленко, українське суспільство й нині переживає кризу перманентно-системного характеру. Соціальний простір охопили економічна криза, явища дегуманізації і деморалізації суспільних відносин. Довіра до влади, взаємодовіра та взаємоповага між людьми, природне бажання творчо працювати, чуття відповідальності у політично-управлінській та економічній сферах деградують, скорочується кількість населення, натомість збільшується бідність [67, С. 301-302].

Як слушно зазначають у цьому ж контексті Ю.Пахомов та С.Пахомов, "реформування економіки, що призвело до периферизації України, примітивізації і деградації економіки, вплинуло на важливі сфери життя суспільства. Збут за безцінь за кордон світових досягнень науки й технологічного прогресу, шокуюча деіндустріалізація, вимирання й запустіння села, деградація висококваліфікованих інженерно-конструкторських і наукових кадрів, примітивізація культури – це прояви регресії, яка охопила соціальні процеси. Децильний коефіцієнт, тобто частка 10 % найбагатших і 10 % найбідніших в Україні становить 29 разів, тоді як у Чехії – 5,2 раза, Японії – 4,5 раза, Німеччині – 7,2 раза" [67, С. 265].

Заслуговують на увагу роздуми А.Чухна, котрий зазначає: "Ігноруючи природу сучасної економіки, її змішаний характер, який виявляється не лише у різних формах власності, а й у способах (ринкових і планових) ведення господарства, Україна пішла шляхом, визначеним неокласичною теорією, тобто ринкового фундаменталізму, всіляко намагаючись вивести державу з економіки. Усе це призвело до того, що під лозунгом ринкових реформ відбулося масове пограбування народу. І більше того, внаслідок цих реформ було створено систему виробничих відносин і механізм функціонування економіки, які не забезпечують її піднесення, вихід України в число передових, розвинутих країн, а навпаки, перетворюють її з відносно індустріально розвинутої країни у відсталу та ще й з економікою сировинного спрямування. Замість підвищення ефективності економіки відбулось її різке падіння, замість економічного зростання – нечуваний спад виробництва, замість науково-технологічного розвитку – руйнування високотехнологічного виробництва, швидке зношування і моральне старіння основних фондів, величезна втрата першокласних спеціалістів і вчених..." [326, С. 65]. Як пише у цьому контексті А.Гриценко, в економіці України співіснують економічні форми, які історично виявили себе у різні епохи і на різних щаблях розвитку суспільства: замкнуті натуральні господарства, бартерні угоди, феодальні форми залежності, індустріальне виробництво, сучасні технології та платіжні системи, що дає можливість спостерігати неначе всю економічну історію в сучасності [84, C. 50]. Подібну точку зору поділяють О.Крайник та ін., котрі зазначають, що "на сьогодні в Україні існує еклектична економічна система, що складається з елементів адміністративно-командної системи, ринкової економіки епохи вільної конкуренції і сучасної ринкової системи" [141, C. 11].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15063.html