Потенціал промислового підприємства як систематичний об’єкт дослідження

В Україні сьогодні посилюється комплекс економічних, соціальних,  технічних та технологічних проблем, що перешкоджають досягненню еконо­мічного, соціального та науково-технологічного ефекту від інноваційного розвитку. Існуючі мінливі умови господарювання сформували певні характерні відмінності, що потребують особливої уваги з боку дослідження економічних законів, явищ і тенденцій. Проблеми державної соціальної та економічної політики в Україні обумовили необхідність аналізу питань стабілізації промислового виробництва за рахунок економічного потенціалу підприємств не тільки під час економічної кризи, а й в умовах інноваційного розвитку країни [6,25,34].

Питання управління потенціалом підприємства стають усе більш актуальними і знаходяться на новому етапі розвитку, потребують постійного вдосконалення. Рівень управління потенціалом розвитку підприємства – один з найважливіших показників інноваційного розвитку підприємства, що обумовлюється певними економічними процесами:

• наростаючими передкризовими та кризовими явищами у промисловості країни;
• падінням попиту на вітчизняну промислову продукцію і зменшенням кількості платоспроможних споживачів;
• посиленням конкуренції на вітчизняному та світових ринках тощо.

Сучасний стан економіки України характеризується, перш за все, проблемним економічним становищем промислової галузі та, безпосередньо, підприємств металургійного комплексу. Умови функціонування підприємств значно змінилися за останні роки,  корпоратизація підприємств, вертикальна інтеграція підприємств, криза на зовнішніх ринках збуту продукції вітчизняних підприємств металургійної галузі обумовлює вивчення теоретичних та розробка науково-методичних підходів до управління сукупним потенціалом з урахуванням впливу тих змін, що відбуваються в економіці України.

Одним із напрямів дослідження розвитку теорії управління сукупним потенціалом є визначення основних понять та ідентифікація специфіки саме сукупного потенціалу промислового підприємства. В останній час значну увагу як вітчизняні вчені так і зарубіжні автори приділяють вивченню  теорії  управління економічним потенціалом, проте із урахуванням змін в економіці України слід зауважити, що необхідне більш детальне вивчення теорії управління не лише економічного потенціалу, а потенціалу як комплексного явища, який буде відображати взаємозв’язок не лише внутрішніх процесів підприємства, а зовнішніх, що вливають на розвиток останніх [233;211]

Теоретичні основи управління сукупним потенціалом спрямовані на досягнення результативної роботи підприємства і враховують:

• визначення сутності категорій «потенціал», «сукупний потенціал», «потенціал підприємства» та ін.;
• структуризацію сукупного потенціалу підприємства;
• проактивним управлінням процесами формування, використання, накопичення і розвитку сукупного потенціалу підприємства;
• особливості управління сукупним потенціалом відповідно до галузевих або ринкових властивостей;
• дослідження методичних підходів щодо оцінки об’єкта дослідження;
• обґрунтування принципів розвитку процесів управління сукупним потенціалом підприємства;
• визначення ролі сукупного потенціалу у стратегії розвитку підприємства, удосконалення концептуальних основ та ін.

Результативність використання сукупного потенціалу підприємства знаходиться у площині конкурентного потенціалу підприємства, досягнення таких параметрів розвитку, які задовольнять не лише власників підприємства, але й будуть задовольняти вимогам інвесторів, тобто відповідати вимогам зовнішнього середовища, не виключаючи вплив користувачів продукції [208;211].

Функціонування підприємства як економічної, соціально-орієнтованої і техніко-технологічної структури залежить, перш за все, від того, наскільки його ресурси і можливості забезпечують інтереси не лише власників, працівників, а й суспільство. Тому під час дослідження теорії управління сукупним потенціалом підприємства обов’язково повинні бути враховані не тільки економічний, а й інші ефекти (соціальні, технічні, технологічні, інформаційні тощо).

Некоректність, помилковість даних, що покладені в основу теоретичних положень, може зробити увесь наступний розгляд проблем безперспективним із практичного погляду. В останні роки багато вітчизняних та зарубіжних підприємств, що мають потужний потенціал, нераціонально його використовують, хоча мають необхідні передумови [38;63]. Якщо звернутися до історії функціонування підприємств, можна знайти багато прикладів того, коли неточне тлумачення та неефективне впровадження поняття «потенціал підприємства» не давало можливостей своєчасно прийняти  вірні управлінські рішення. Спрямованість останніх досліджень у сферу управління виключно економічним потенціалом, не дозволяє вийти за встановленими останніми рамками пошуку нових напрямів використання ресурсів і можливостей, які охоплювали б не лише економічні процеси, але й усі процеси на підприємстві, що у кінцевому результаті підвищувало інвестиційну привабливість підприємства, через збільшення його вартості.

На вітчизняних підприємствах промисловості відчувається необхідність розробки та впровадження певних концептуальних засад використання і управління сукупним потенціалом, які б обов’язково враховували сучасні тенденції соціального, економічного, техніко-технологічного, ринкового, інноваційного розвитку України.

З метою наукового обґрунтування не тільки концептуальних засад управління сукупним потенціалом підприємства, а й необхідності їх подальшого розвитку на теоретичному рівні та впровадження у практичній діяльності промислових підприємств, необхідно проводити наукове дослідження визначеної проблематики за певними напрямами, а саме дослідити:

• теоретичні школи та напрями, що вивчають засади розвитку відповідної наукової проблематики;
• загальну теорію та методи управління промисловими підприємствами;
• розробку практичних рекомендацій з адаптації світового досвіду щодо управління сукупним потенціалом підприємства;
• методичні підходи до оцінки сукупного потенціалу;
• методичні засади діагностування та моніторингу станів економічного потенціалу підприємства.

Для отримання вірогідних результатів дослідження проблематики управління сукупним потенціалом підприємства необхідно чітко окреслити коло поставлених завдань на етапі аналізу теорії потенціалу, визначити основні поняття за рахунок:

• проведеного теоретичного аналізу видів потенціалу за різними класифікаційними ознаками;
• сутності категорії «сукупний потенціал потенціал» відповідно до існуючих концепцій;

Дослідження у напрямі теорії управління потенціалом сприятиме уточненню ролі і місця сукупного потенціалу у стратегії розвитку промислового підприємства, основних  підходів до управління сукупним потенціалом об’єкта дослідження.

Аналіз сучасних методичних підходів до оцінки сукупного потенціалу залежно від отриманих результатів попередніх досліджень сприятиме вибору найбільш оптимального комплексному підходу та формування збалансованої системи показників.

Досліджуючи загальну теорію потенціалу, треба зауважити, що в наукових працях питання оцінки ресурсів і можливостей досягнення підприємствами поставлених завдань, а також сформованих цільових орієнтирів, пов’язані з економічною категорією «потенціал» [2,3,11,13].

Об’єктивна необхідність розробки нового показника для цілей оцінки, аналізу та планування виникла, у першу чергу, із стрімкими змінами за останні десятиріччя тривалості циклу розвитку як окремих підприємств, так і галузей у цілому. В умовах таких змін виникає потреба у показнику, що дає можливість охарактеризувати одночасно стан та умови функціонування процесів у сучасності та побудувати досить достовірну модель очікуваних змін процесів та оточуючого середовища на достатній період часу, порівнянний із етапом розвитку підприємства. Необхідний показник повинен відображати існуючу здатність об’єкта управління – процес забезпечити досягнення заданого результату в певних умовах функціонування, рівень використання цієї здатності, а також здатність об’єкта управління до розвитку.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15064.html