Еволюція кооперативних систем у трансформаційній економіці й формування кооперативного сектору національної економіки

Для трансформаційного періоду актуальними є завдання відродження та вдосконалення кооперативних систем, знаходження ними «свого» місця в новій соціально-економічній системі, посилення їхнього впливу на розвиток економіки та соціальний захист населення. При цьому постає проблема пошуку нетрадиційних підходів до діяльності кооперативних структур як з правової, так і з організаційної точок зору з врахуванням етапу розвитку економіки, національних традицій та особливостей менталітету.

Природність кооперативних форм господарювання для українців відзначають історики і підкреслюють сучасні економісти [84, с.43; 113; 430, с.47; 79; 211, с.101; 155]. Польський економіст Я. Сич називав розвиток кооперативних форм господарювання «економічним феноменом українців» [118, с.3]. С. М. Злупко вважав економічно-кооперативну течію «феноменом української економічної культури», а кооперацію на етнографічних українських землях розглядав як синтез національної господарської культури та загальноєвропейських принципів кооперативного руху [155, с.375]. Передумови, сприятливі для формування на українських землях кооперативних форм господарювання, закладались національними традиціями спільного ведення господарства як у період Запорізької Січі, так і в пізніші часи.

Прикладами колективної самоорганізації населення були організація спільної роботи у формі толоки, громади, копи тощо. Активно розвивались кооперативні форми господарювання, насамперед у сільському господарстві, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. Згортання кооперативної діяльності у роки Першої світової війни та революції 1917 року змінилося її відродженням у 1921-1925 роках у часи НЕПу (нової економічної політики). Цьому активно сприяли як наукові праці М. І. Туган-Барановського та О.В.Чаянова, так і досвід кооперування, набутий у передвоєнний період. Приватні підприємства, намагаючись уникнути оподаткування, вступали у кредитні та кустарно-промислові спілки. У цей час кооперація набула ознак самобутнього економічного укладу, що посідав вагоме, а в деяких галузях заготівельно-збутової діяльності монопольне місце. Продукція української кооперації була представлена на ринках Європи, США та Канади [230, с.69].

У радянській економічній літературі суть, місце і роль кооперації в економічній системі характеризувались насамперед залежністю від панівних виробничих відносин. Це спричиняло протиставлення соціалістичної і капіталістичної кооперацій. Відповідно якісно відрізнялось трактування соціально-економічної природи кооперативів при капіталізмі та соціалізмі.

У часи НЕПу споживчі товариства та кооперативи контролювали якість продукції, укладали прямі угоди з синдикатами щодо безпосереднього (без послуг посередників) продажу продукції тощо. Кооперативні організації відігравали важливу роль у стабілізації ринку, подоланні кризи ціноутворення, забезпеченні населення товарами народного споживання. Кооперація отримала можливість порівняно з приватними підприємцями отримувати більші обсяги товарів від державної промисловості, для неї були більш доступними і вигідними кредити, нижчими – ставки оподаткування та транспортні витрати.

У 1920-х роках активно дискутувалось питання щодо правомірності виділення кооперативної власності, щодо її відмінностей від приватної, їхньої тотожності чи «проміжного» характеру кооперативної власності. Ототожнення кооперативів з приватними підприємствами обґрунтовувалось подібністю способу формування  власності за рахунок  пайових внесків. Протилежна позиція базувалась на принциповій неможливості відокремлення  права власності на грошову суму від фактичного володіння нею або ж законодавчій забороні стягнень за зобов‘язаннями члена кооперативу на його пай, внесений у кооперативне майно.

Заперечення обґрунтованості приватного інтересу в економічній діяльності, курс на ліквідацію реальної економічної самостійності господарських ланок і злиття у перспективі різних форм власності шляхом переростання їх у «загальнонародну» спотворило поняття кооперативних форм діяльності. Кооперативна власність трактувалась як недорозвинена, «нижча» щодо державної форми. Такий теоретичний підхід було покладено в основу практичної трансформації сільськогосподарської, споживчої та житлової кооперації.

Кооперативний сектор відчув на собі як тиск послідовної нетерпимості, так і намагання розширити межі колективної власності адміністративними методами. Результатом стало знищення одних кооперативних систем і одержавлення інших. Залишаючись кооперативами за формою, за змістом різні види кооперативних підприємств перетворились на різновид державних, що опинилися під пресом тотального державного регулювання.

Наслідком тривалого панування адміністративної економічної системи стала деформація кооперативних систем та їхньої структури. Це, зокрема, стосувалось сільськогосподарської кооперації, адже колгоспи фактично перетворилися на специфічні державні аграрні підприємства, організація і діяльність яких будувалась за принципами, протилежними до  кооперативних.

Загальна криза адміністративної економіки викликала потребу в переоцінці ролі кооперативної власності та колективних форм господарювання у формуванні сучасної соціально-економічної системи, усвідомлення необхідності створення рівноправних умов для їхнього розвитку. Радянська держава намагалась використати потенціал кооперативної системи для врятування стагнуючої адміністративної економіки, поспіхом створюючи для організації кооперативних співтовариств та кооперування галузей народного господарства законодавчі підстави у вигляді ряду урядових постанов.

Наприкінці 1980-х років у постсоціалістичних економіках через організацію кооперативів відбувалося становлення приватної власності. У травні 1988 року був прийнятий Закон «Про кооперацію в СРСР», у якому визнавалась кооперативна власність, відновлювалась багатоманітність кооперативної діяльності, надавалось право створення спілок, гарантувалось соціальне забезпечення членам кооперативу.

Кооперативи часів горбачовської перебудови мали виразні ознаки приватних підприємств, стали своєрідною формою легалізації підприємницької діяльності та первинного нагромадження коштів псевдокооперативами. Чисельність найманих працівників на цих підприємствах часто перевищувала кількість членів кооперативів. Члени кооперативу при цьому виступали як власники, а іноді – як підприємці, а основні виробничі функції виконували наймані працівники. Такі ж тенденції були характерні для кооперативного сектору інших країн Східної Європи.

Кооперативи, що виникали як додатки до державних підприємств, досить часто слугували джерелами збагачення керівників різного рангу за рахунок привласнення результатів господарської діяльності шляхом використання державних засобів виробництва.

Таким чином, у процесі реформування 1990-х –2000-х років недостатнє врахування генетичної природи кооперативних систем спричинило їхнє спотворення як специфічної економічної структури та деформувало в певних напрямах. Під впливом стихійних ринкових процесів кооперація значною мірою зазнала впливу ринкових критеріїв, коли провідну роль у функціонуванні відіграє отримання прибутку, а приватні інтереси є вищими за громадські.

Процеси, що відбуваються у сучасній економіці, зумовлюють суперечливість поглядів на перспективи розвитку кооперативних систем. Оцінки діяльності кооперативних структур у період ринкового реформування суттєво різняться і, насамперед, залежать від ідеологічних та політичних настанов тих, хто оцінює [190, 199, 210, 227, 381]. Зокрема, проблемою стало негативне ставлення багатьох людей до новостворених кооперативних структур через високі ціни та низьку якість кооперативної продукції.

Загалом лібералізація економічної та інших видів діяльності за умов становлення ринкових відносин на розвиток кооперативних систем може впливати як позитивно, так і негативно. За сучасних умов реформування вітчизняної економіки лібералізація та демократизація внаслідок труднощів пристосування до вільних цін, гіперінфляції, перекосів у приватизаційних процесах, комерціалізації кооперативної діяльності в короткостроковому ринковому періоді негативно вплинули на результативність функціонування кооперативних систем.

Різні точки зору на перспективність розвитку кооперативних систем висловлюються і в зарубіжній економічній літературі. Неефективність та безперспективність кооперативної і загалом колективної власності обґрунтовується прихильниками «теорії самокерованої фірми» Б.Уорда. Наголошуючи на підпорядкованості діяльності колективних підприємств максимізації доходу на одного працівника, неефективність цієї форми організації економічної діяльності вони обґрунтовують гальмуванням розширення зайнятості або її прямим скороченням.

Ще одним аргументом є звинувачення колективних підприємств у переважному спрямуванні доходу на підвищення рівня оплати, а не на розвиток фірм, що, в підсумку, обмежує розширення виробництва, зумовлюючи його негнучкість, і провокує зростання управлінських витрат та зниження продуктивності. Але практикою господарювання ці припущення не підтверджуються. Дослідження свідчать, що насправді для колективних підприємств характерні відносно високі темпи зайнятості, динамічне збільшення обсягу продажу, підвищений рівень продуктивності та економія на витратах за властивого в середньому для економіки рівня інвестування.

Посилення конкуренції за економічні ресурси в межах світової економіки, необхідність об’єднання зусиль окремих людей для забезпечення на відповідному рівні потреби в освіті та охороні здоров’я як противаги приватизації сфери соціальних послуг формують умови для поширення кооперативних систем у різних сферах економіки. Поряд із загальносвітовими, для розвитку кооперативних систем у трансформаційній економіці специфічними передумовами є особливості менталітету, сформованого на принципах колективізму та соціальної справедливості. Одночасно існують і специфічні гальма: номенклатурно-корпоративні тенденції, що загрожують деформуванням кооперативної власності; відсутність на практиці економічного статусу працівників як співвласників при закріпленні його юридичними нормативами тощо. Так, недосконалість правових норм, перекоси і зловживання в процесі комерціалізації кооперативної діяльності зумовили можливість переподілу кооперативного майна на користь окремих осіб та його розкрадання [227, с. 286-290].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15065.html